Рішення

від 13.08.2014 по справі 916/2497/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2014 р.Справа № 916/2497/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Заєць О.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" до Приватного підприємства „Шефіко" про стягнення 61525,91 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою та доповненнями до неї про стягнення з Приватного підприємства „Шефіко" заборгованості в сумі 61525,91 грн., посилаючись на наступне.

24.01.2013 р. між ТОВ „Винхол Оксамитне" та ПП „Шефіко" був укладений договір оренди нерухомого майна № 24/1/2013 з додатком №1 від 21.01.2014, за яким позивач передав відповідачу в оренду нежилі приміщення площею 650 кв.м за адресою м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 85.

Також 24.01.2013 р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Відтак, позивач вказує, що відповідач як орендар за договором почав фактично використовувати зазначені приміщення з 24.01.2013 р., тому відповідно до умов договору оренди на відповідача покладений обов'язок зі сплати орендної плати.

Орендна плата згідно з п.п. 3.1. договору встановлена у розмірі 5000,00 грн. за місяць.

Відповідно до п. 3.2. договору, відповідач повинен сплачувати орендну плату на умовах передплати, щомісячно до 12-го числа поточного місяця за наступний місяць.

Проте, як стверджує позивач, починаючи з січня 2014 року й до теперішнього часу відповідач не сплачував орендну плату, що підтверджує акт звірки.

Наразі позивач зазначає, що 28.04.2014 року відповідачу було надіслано претензію стосовно невиплати заборгованості, на яку відповідачем відповіді не надано.

До того ж позивач вказує, що згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Відтак, за розрахунком позивача загальна заборгованість відповідача становить 61525,91 грн., з яких 56665,77 грн. основного боргу, 413,18 грн. - 3% річних, та 4446,96 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.06.2014 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2497/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом ухвала про порушення провадження у справі повернута до суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №982534, виданого 01.03.2007 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради, ТОВ „Винхол Оксамитне" є власником нежитлової будівлі загальною площею 1037,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 85. Право власності на вказану будівлю зареєстровано за ТОВ „Винхол Оксамитне", що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15503494 від 07.08.2007 р., виданим КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", про що зроблено запис 25 в кн. 67неж-60.

Також ТОВ „Винхол Оксамитне" є власником земельної ділянки за вказаною адресою, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 930142, копія якого міститься в матеріалах справи.

24 січня 2013 р. між ТОВ „Винхол Оксамитне" (орендодавець) та ПП „Шефіко" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 24/1/2013, відповідно до п. 1.1. якого позивач як орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме майно, визначене в акті прийому-передачі до даного договору, розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 85, що знаходиться на балансі орендодавця. Майно передається з метою влаштування кафе-бару, сезонної літньої площадки громадського харчування та торгівлі продовольчими товарами.

За умовами п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Орендна плата визначена у 3 розділі договору. Згідно п. 3.1. договору орендна плата становить разом з ПДВ за місяць оренди 5000 грн. При цьому орендна плата за поточний місяць перераховується орендодавцю не пізніше 12 числа наступного місяця (п. 3.2 договору).

За умовами п. 3.5. договору витрати по утриманню та оплаті комунальних послуг здійснює орендар.

Відповідно до п. 4.1., 4.2, 4.5, 4.7 договору орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати, відшкодовувати орендодавцю витрати по утриманню майна та сплаті комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.1. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з даним договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з договором.

Згідно п. 9.1. договору останній укладено на 12 місяців, що діє з 24.01.2013 року по 24.01.2014 року включно.

Як вбачається з наданого позивачем до суду акту прийому передачі, складеного сторонами до вказаного договору оренди № 24/1/2013 р. (а.с. 40-47), позивачем було передано відповідачу на виконання умов договору будівлю ресторану та бесідки, а також товарно-матеріальні цінності.

В подальшому 21 січня 2014 р. між ТОВ „Винхол Оксамитне" (орендодавець) та ПП „Шефіко" (орендар) була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору оренди № 24/1/2013 р., якою строк дії договору продовжено на 12 місяців, до 21.01.2015 р.

Як стверджує позивач, починаючи з січня 2014 року відповідач не сплачував орендну плату, внаслідок чого у відповідача існує заборгованість, позов про стягнення якої подано до суду.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, прийняття відповідачем від позивача приміщення в оренду є підставою виникнення у відповідача зобов'язання сплачувати за оренду цього приміщення і витрати на його утримання.

За умовами договору орендна плата сплачується відповідачем щомісяця до 12 числа поточного місяця за наступний місяць в розмірі 5000 грн.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач, відповідач свої обов'язки за договором № 254/04 від 01.05.2010 року належним чином не виконав, а саме відповідач не повністю сплатив орендну плату за користування приміщенням.

Так, з наявного в матеріалах справи детального розрахунку заборгованості (а.с. 49) вбачається, що нарахована позивачем відповідно до умов договору за період з січня 2014 року по квітень 2014 року орендна плата разом з компенсацією за комунальні послуги склала 56665,77 грн., у т.ч. за січень 2014 р. - 14357,97 грн., за лютий 2014 р. - 16406,30 грн., за березень 2014 р. - 12261,90 грн., за квітень 2014 р. - 13639,60 грн.

При цьому як вказує позивач, ним виставлялись відповідачу за кожен місяць спірного періоду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 50-53) та виписувались рахунки-фактури (а.с. 54-57) на оплату за оренду приміщення та компенсації комунальних послуг, зокрема: за січень 2014 р. - 14357,97 грн., за лютий 2014 р. - 16406,30 грн., за березень 2014 р. - 12261,90 грн., за квітень 2014 р. - 13639,60 грн.

Проте, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останнім в порушення умов договору не здійснено оплати за оренду приміщення та компенсації комунальних послуг за період з січня 2014 року по квітень 2014 року, у зв'язку з чим заборгованість відповідача складає 56665,77 грн.

Між тим наявність спірної суми боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, несплатою позивачу суми орендної плати згідно договору оренди № 24/1/2013 р. та компенсації комунальних послуг для експлуатації орендованого приміщення відповідач порушив умови спірного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 56665,77 грн.

З огляду на те, що за умовами спірного договору оренди орендна плата з витратами на утримання приміщення мала сплачуватися до 12 числа поточного місяця за наступний місяць, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо внесення орендної плати і сплати вказаних витрат.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Так, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі оренди не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати і сплати комунальних послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу по кожному місяцю окремо до 10.06.2014 р., розрахунок наведено у позові, що складають 413,18 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4446,96 грн., нараховані на відповідну суму боргу за кожен місяць за період до 10.06.2014 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у кожному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачем не було виконане зобов'язання щодо сплати орендної плати і комунальних послуг.

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, наведений у позові, на загальну суму 4446,96 грн. та встановлено правильність вказаного розрахунку, адже нарахування інфляційних здійснюється за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 61525,91 грн. (56665,77 грн. основного боргу + 413,18 грн. 3% річних + 4446,96 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" до Приватного підприємства „Шефіко" про стягнення 61525,91 грн. обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" до Приватного підприємства „Шефіко" про стягнення 61525,91 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Шефіко" (65122, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 85; код ЄДРПОУ 38477957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Винхол Оксамитне" (65496, Одеська область, Овідопольський район, с. Санжійка, вул. Прибрежна, 3; код ЄДРПОУ 38477957; р/р 26006301539916 у центральному відділенні Промінвестбанка м. Одеси, МФО 328135) основний борг у розмірі 56665/п'ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят п'ять/грн. 77 коп., 3% річних в сумі 413/чотириста тринадцять/грн. 18 коп., інфляційні втрати в сумі 4446/чотири тисячі чотириста сорок шість/грн. 96 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2014 р.

Суддя Петров В.С.