Рішення

від 12.08.2014 по справі 915/797/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 915/797/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді: Бритавської Ю.С.,

при секретарі судового засідання: Пірон О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська сировинна компанія» (юридична адреса: 49040, м. Дніпропетровськ, Житловий масив тополь 1, б. 16, корп. 2, кв. 51; код ЄДРПОУ 38335391; адреси, зазначені позивачем: 13516, Житомирська обл., Попілянський р-н, смт. Корнин, вул. Жовтневої революції, буд. 3; 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Горяная, 2-б)

до відповідача: Спільного Українсько-Литовського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Лигрис» (54001, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, б. 88, кв. 7, код ЄДРПОУ 23627776)

про: стягнення 22880,71 грн., -

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська сировинна компанія» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення зі Спільного Українсько-Литовського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Лигрис» 24306,20 грн., з яких: 21510 грн. основного боргу та 2796,25 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки №1-12/12 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

01.07.2014р. за вх.№11988/14 до суду від позивача надійшла заява про зменшення боргу в частині стягнення пені, яка за своєю правовою суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 22880,71 грн., з яких: 21510 грн. основного боргу та 1370,71 грн. пені.

Ухвалою суду від 01.07.2014р. задоволено клопотання позивача та продовжено строк розгляду справи до 20.08.2014р.

У судове засідання 12.08.2014р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 11.06.2014р. та від 07.07.2014р.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 11.06.2014р. та від 07.07.2014р., які повернулись до суду з відповідними відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання». При цьому відповідні ухвали суду направлялись відповідачу за його юридичною адресою - адресою його реєстрації.

Водночас слід враховувати, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. При цьому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Така ж правова позиція викладена і у п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році».

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Така ж правова позиція викладена і у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

За таких обставин господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін в порядку ст. 75 ГПК України - за наявними матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив:

З наявних матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська сировинна компанія» (Постачальник, позивач) та Спільним Українсько-Литовським підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Лигрис» (Покупець, відповідач) укладений договір №1-12/12 без дати, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар у відповідності до накладних, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його у строки, обумовлені даним договором.

Відповідно до п.1.2 договору ціна, кількість, асортимент товару відображені у накладних на товар, які визнаються Специфікаціями, та є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно з п.2.2 договору Покупець здійснює передоплату в розмірі 50% від суми товару, що поставляється, решту 50% з відстрочкою платежу строком 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару.

За п.2.5 договору в разі прострочення платежу, день, наступний за днем, коли повинна була бути здійснена оплата, автоматично є днем ??пред'явлення вимоги про оплату поставленого товару. При цьому не потрібно додаткової вимоги про оплату в будь-якій іншій формі.

У відповідності до п.3.9 договору передача (здача-приймання) товару здійснюється згідно накладної на складі Покупця в присутності представників обох сторін.

Пунктом 4.1 передбачено, що у разі несвоєчасної та/або неповної оплати товару у відповідності до п.п. 2.2, 2.3 даного договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який вона нараховується, та яка нараховується на загальну суму заборгованості за неоплачений товар за кожний календарний день прострочення платежу.

Відповідно до п.7.2 договору останній вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2011р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач послався на поставку ним відповідачу на виконання умов укладеного договору товару на загальну суму 21510 грн. за видатковими накладними №РН-0000049 від 18.04.2013р. на суму 6885 грн. та №РН-0000054 від 30.04.2013р. на суму 14625 грн., довіреностями №49 від 18.04.2013р. та №54 від 30.04.2013р.

При цьому з наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних та довіреностей не вбачається, що поставлений позивачем за ними товар був поставлений відповідачу саме на виконання договору поставки №1-12/12 , адже посилань на вказаний договір ані видаткові накладні, ані довіреності не містять.

Вказуючи на неоплату відповідачем поставленого за договором товару, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом та подальшою заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вимогами ст. 22 ГПК України встановлено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви . Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Пленум Вищого господарського суду України у п.3.12 постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з наступними змінами і доповненнями) роз'яснив, що «під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу . Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 22880,71 грн. з підстав невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки №1-12/12 .

Підстава позовних вимог ТОВ «Дніпропетровська сировинна компанія» під час розгляду справи залишалась незмінною, заяв позивача про зміну підстави позову матеріали справи не містять.

Таким чином, позивач не скористався передбаченим ст. 22 ГПК України правом на зміну підстави позову до початку розгляду господарським судом справи по суті.

За таких обставин, оскільки господарський суд не вправі змінювати підставу позову, що згідно зі ст. 22 ГПК України є виключним правом позивача, в даному випадку суд розглядає вимоги про стягнення з відповідача боргу та пені за поставлений за договором поставки №1-12/12 товар.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, виходячи з вищевикладених вимог законодавства, господарський суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту поставки ним товару за укладеним між сторонами договором поставки №1-12/12.

У видаткових накладних №РН-0000049 від 18.04.2013р. та №РН-0000054 від 30.04.2013р. та довіреностях №49 від 18.04.2013р. та №54 від 30.04.2013р. відсутні жодні посилання на договір №1-12/12. До того ж строк дії укладеного між сторонами договору №1-12/12 без дати (копію якого позивач надав до суду в додатку до позовної заяви) встановлений до 31.12.2011р.

З огляду на наведене, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Іншого позивачем не доведено.

За таких обставин у задоволенні позову ТОВ «Дніпропетровська сировинна компанія» слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська сировинна компанія» відмовити.

Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Миколаївської області.

Повне рішення складено 18 серпня 2014 року.

Суддя Ю.С. Бритавська