Постанова

від 20.08.2014 по справі 910/13240/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. Справа№ 910/13240/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Пустовойтов Д.М. - представник, дов. б/н від 05.12.2013;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014

у справі № 910/13240/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпроф Система Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

про стягнення 118 254,29

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі № 910/13240/14 позов задоволено частково; провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. основного боргу припинено; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 68 892,52 грн. основного боргу, 7 831,31 грн. пені, 1 530,46 грн. 3% річних, 2 365,08 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що, як вбачається із матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 302 770,01 грн.; відповідач не виконав зобов'язання по оплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка на момент звернення з позовом до суду, згідно із підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків, становила 108 892,52 грн.; позивачем надано докази в підтвердження того, що 11.07.2014 відповідач здійснив перерахування позивачу коштів за отриманий товар за договором в розмірі 40 000,00 грн.; у зв'язку із тим, що взяті на себе зобов'язання по оплаті за отриманий товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню, відповідно до п. 11.3 договору, розмір якої, за розрахунками позивача, становить 7 831,31 грн. та є обґрунтованим; суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 530,46 грн. 3% річних, за обґрунтованим розрахунком.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі № 910/13240/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що не зважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи, в порушення приписів статтей 22, 77, 69 ГПК України, суд, без участі представника відповідача, маючи дані про те, що сторонами не було здійснено звірку взаєморозрахунків, а також відповідачем не було подано витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, розглянув дану справу та прийняв по ній рішення.

На думку скаржника, позивач у позовній заяві посилається лише на виконання ним умов договору і відвантаження товару на загальну суму 302 768,01 грн. і на оплату відповідачем загалом 193 875,49 грн., при цьому позивач ні в позовній заяві, ні в доданому до позовної розрахунку суми основного боргу не вказує, якими саме первісними документами підтверджуються дані суми, що унеможливлює надання відповідачем обґрунтованих заперечень позову та контррозрахунок позовних вимог; оскільки позивач стверджує, що у відповідача виникло зобов'язання з оплати товару, останній для підтвердження факту порушення його права на отримання плати за виконані роботи, має письмово пояснити, в який саме строк у відповідача виникло зобов'язання з оплати робіт та в якому розмірі, станом на кожну окрему дату.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись зокрема, на обґрунтованість відхилення судом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 108 892,52 грн. з оплати отриманого товару за договором поставки № 01-11/03-13 від 11.03.2013, 3% річних в розмірі 1 530,46 грн. за період з 01.01.2014 по 20.06.2014 за прострочення оплати товару, пені в розмірі 7 831,31 грн. за період з 01.01.2014 по 20.06.2014; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.03.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 01-11/03-13, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором постачальник, зобов'язується на підставі замовлень відповідача, за договором покупця, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити алюмінієвий профіль та комплектуючі системи ALUPROF, в асортименті, кількості та за ціною, обумовленими сторонами, для фасадів 4-1.Г-А, А-Г адміністративного корпусу за адресою: м. Бровари, Київської області, вул. Підприємницька, 9.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату по замовленню, а саме: № 301 від 11.04.2013 на суму 136 846,97 грн., № 302 від 11.04.2013 на суму 57 028,52 грн., № 303 від 11.04.2013 на суму 108 892,52 грн.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 01-11/03-13 та одержання товару відповідачем підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача копіями видаткових накладних № 352 від 27.05.2013 на суму 136 846,97 грн., № 353 від 27.05.2013 на суму 48 024,31 грн., № 354 від 27.05.2013 на суму 93 817,45 грн., № 356 від 03.06.2013 на суму 9 004,21 грн., № 357 від 03.06.2013 на суму 15 075,07 грн., довіреністю представника відповідача № ЛО-0796 від 27.05.2013.

Згідно із п. 3.3 договору № 01-11/03-13 оплата товару здійснюється наступним чином: жовтень 2013р. - 30% від загальної вартості товару, листопад 2013р. - 30% від загальної вартості товару та грудень - 40% від загальної вартості товару.

Таким чином, враховуючи умови п. 3.3 договору № 01-11/03-13, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар: до 01.11.2013 - перші 30% від загальної вартості товару, до 01.12.2013 - другі 30% від загальної вартості товару та до 01.01.2014 - 40% від загальної вартості товару.

Як вбачається із витягу із особового рахунку позивача за 12.12.2013, відповідачем частково, на суму у розмірі 193 875,49 грн., сплачено за поставлений позивачем товар.

Позивач у листі № 113 від 06.06.2014 повідомив відповідача про те, що заборгованість по оплаті поставленого позивачем товару складає 108 892,52 грн. та запропоновано сплатити заборгованість у зазначеній сумі до 10.06.2014.

Позивач у листі від 26.06.2014 вимагав від відповідача негайно сплатити 108 892,52 грн. з оплати отриманого товару по договору поставки № 01-11/03-13 від 11.03.2013.

Відповіді на зазначені листи відповідачем не надано.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Як вбачається із витягу із особового рахунку позивача, відповідачем 11.07.2014, після порушення провадження у справі № 910/13240/14, було перераховано позивачу частину заборгованості у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та часткову, у розмірі 40 000,00 грн., сплату відповідачем заборгованості після пред'явлення позову, провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в сумі 40 000,00 грн., підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 68 892,52 грн., за передані позивачем товари за договором № 01-11/03-13.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи часткові сплати відповідачем заборгованості, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 68 892,52 грн., за передані товари згідно із договором № 01-11/03-13, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктами 11.3, 11.4 договору № 01-11/03-13 сторони погодили, що за прострочення платежу відповідно до умов п. 3.3 цього договору позивач може вимагати від відповідача сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення; сплата пені не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за цим договором; позивач залишає за собою право нарахування 3% річних та інфляційних збитків на суму простроченого платежу відповідно до чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суми пені в розмірі 7 831,31 грн. та 3% річних у розмірі 1 530,46 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні № 352 від 27.05.2013, № 353 від 27.05.2013, № 354 від 27.05.2013, № 356 від 03.06.2013, № 357 від 03.06.2013, а згідно із ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", із змінами, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень та неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Статтею 77 ГПК України не передбачено обов'язку суду відкладати розгляд справи, якщо спір може бути вирішено в даному засіданні.

При тому, що акт звіряння розрахунків і не має силу первинного документу, підтверджуючого факт постачання товару, у матеріалах справи є наявним акт звіряння, складений сторонами за договором № 01-11/03-13.

Твердження скаржника про неможливість складення контррозрахунку до позовних вимог, безпідставне, адже, у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують позовні вимоги та, крім того, як сторона за договором, відповідач самостійно здійснює облік стану виконання укладеного із позивачем договору.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2014 у справі № 910/13240/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" без задоволення.

2. Справу № 910/13240/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.Г. Сітайло

В.І. Рябуха