Постанова

від 01.07.2014 по справі 810/3287/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 року №810/3287/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лунгомаре" (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у м.Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з позовом до ДПІ в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005602202 від 27.12.2013.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві і пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання, щодо сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 698250,00 грн., прийнято ДПІ з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам Закону. Зазначив, що висновки ДПІ відносно факту вчинення Товариством правопорушення є помилковими, оскільки, вони є необґрунтованими та безпідставними, адже, акт перевірки складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, яка проведена без з'ясування фактичних обставин реальності взаємовідносин з контрагентом, хоча, всі необхідні та належним чином засвідчені копії первинних документі були надані для перевірки. Також, представник позивача не погодився з висновком ДПІ щодо недійсності правочину укладеного між Товариством та ТОВ "Софіто", оскільки, реальність здійснення цього правочину підтверджується первинними та іншими документами, а також тим, що всі проведені операції відображені в податковому і бухгалтерському обліку. Вважає, що визнання господарського договору недійсним можливе лише у судовому порядку в межах господарського судочинства. Просив позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, хоча, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, а саме, шляхом розміщення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua) ухвали від 02.06.2014 та тексту повісток на офіційному веб-порталі "Судова влада України" в розділі "Інформація про розгляд справ, сторони у яких знаходяться в АР Крим" Київського окружного адміністративного суду (http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/spravu/). Про причини неприбуття суд не повідомляв.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.06.2014 суд встановив, що Товариство зареєстроване як юридична особа 01.08.2008 з ідентифікаційним кодом 36020440 та за місцезнаходженням 98600, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, набережна імені Леніна/вулиця Морська, будинок 21/1. Видами діяльності Товариства є: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах (а.с. 101-103).

Судом встановлено, що з 06.12.2013 протягом трьох робочих днів на підставі направлення №287/000296 від 06.12.2013 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК), відповідно до наказу №350 від 06.12.2013 та у зв'язку із отриманням податкової інформації від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, а саме, акта №1019/26-55-22-01/38489014 від 05.09.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Софіто" за червень 2013 року (далі - акт перевірки контрагента), ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ "Софіто" за червень 2013 року. За результатами даної перевірки складено акт №850/22.2/36020440/265 від 16.12.2013 (далі - акт перевірки) (а.с. 14-18).

Під час проведення зазначеної вище документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ встановлено порушення податкового законодавства, а саме, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК, яке спричинило заниження податку на додану вартість за червень 2013 року на суму 465500 грн.

Із змісту акта перевірки випливає, що ДПІ дійшла висновку про те, що у відносинах Товариства із ТОВ "Софіто" за червень 2013 року мало місце лише документальне оформлення операцій з придбання товару без їх фактичного здійснення та про те, що єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди і як наслідок несплата платежів до бюджету. До зазначеного висновку ДПІ дійшла ураховуючи висновки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, що зазначені у акті перевірки контрагента. Зокрема, те, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві встановлено нікчемність правочинів здійснених ТОВ "Софіто" при придбані та продажі товарів; відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажі товарів; підприємствами - постачальниками ТОВ "Софіто" безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ згідно податкових накладних виписаних ТОВ "Софіто"; відсутність будь-якої інформації щодо ТОВ "Софіто", а саме, про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності; відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ "Донінвестплюс" (підприємство-постачальник, на підставі взаємовідносин з яким, ТОВ "Софіто" сформувало 77,8% загальної суми податкового кредиту за червень 2013 року) до ТОВ "Софіто" за червень 2013 року.

Судом встановлено, що на підставі акта перевірки 27.12.2013 ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0005602202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 698250 грн., з яких 465500 грн. - основний платіж, 232750 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) (а.с. 19).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (дала - ГК), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 ГК, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму необхідно застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), правочин учинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом статті 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, із змісту наведених вище правових норм випливає, що нікчемний договір є недійсним в силу закону, у разі якщо його недійсність не оспорюється. В міру того, якщо сторона (сторони) такого правочину заперечує проти його нікчемності, такий договір вважається оспорюваним, у зв'язку з чим може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках.

Окрім цього, статтею 203 ЦК визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на те, що ДПІ в акті перевірки ставить під сумнів здійснення господарських операції між Товариством та ТОВ "Софіто", у зв'язку з відсутністю фактів реального здійснення ними господарських операцій, необхідно зазначити наступне.

Судом встановлено, що 01.01.2013 між ТОВ "Софіто" та Товариством укладено договір поставки №3 (далі - договір поставки). За умовами цього договору ТОВ "Софіто" зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Товариству, товар (товари), а Товариство зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Товар, що постачається на підставі даного договору, використовується Товариством у його підприємницькій діяльності. Предметом даної поставки є одяг, взуття та аксесуари з найменуванням, ціною, в кількості та в асортименті, що зазначені у накладних. Договір поставки вступив у дію з дати його укладання (а.с. 22-23).

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору Товариство надало суду наступні документи:

- податкові накладні: №3 від 01.06.2013, №6 від 10.06.2013, №9 від 18.06.2013, №12 від 25.06.2013 (а.с.24-28, 29-34, 35-45, 46-52);

- видаткові накладні: №3 від 01.06.2013, №6 від 10.06.2013, №9 від 18.06.2013, №12 від 25.06.2013 (а.с. 53-55, 56-59, 60-65, 66-69);

- прибуткові накладні: №ПН-0000041 від 01.06.2013, №ПН-0000046 від 10.06.2013, №ПН-0000047 від 18.06.2013, №ПН-0000048 від 25.06.2013 (а.с. 195-198, 199-202, 203-209, 210-214).

- банківські виписки про операції: за 11.06.2013, 19.06.2013, 26.06.2013, 03.07.2013 (а.с. 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за червень 2013 року (а.с. 77);

- журнали проводок по рахунку 631,31 за червень 2013 року та за 01.07.2013-03.07.2013 (а.с. 177, 178).

Окрім цього, Товариством надано суду докази, які підтверджують, що товар, який отриманий на підставі договору поставки, був використаний ним у господарській діяльності, зокрема, проданий:

- витяг з Книги обліку розрахункових операцій №0112009504р/6 (87-98, 179-183);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 місця зберігання товарно-матеріальних цінностей партії за червень 2013 року (а.с. 144-175);

- договір оренди приміщення №05-2013 від 01.02.2013. За умовами даного договору ТОВ "Кавицький" передало Товариству в строкове платне користування приміщення (площею 588,3 кв.м) для розміщення магазину непродовольчих товарів, що за адресою Автономна Республіка Крим, м.Ялта, набережна імені Леніна, буд. 21/вул. Московська, буд. 1 (а.с. 78-81).

Отже, із вищезазначених документів випливає, що суду надано первинні документи, які підтверджують факт: руху активів у процесі здійснення господарських операцій між Товариством та ТОВ "Софіто"; отримання Товариством товару від ТОВ "Софіто" на підставі договору поставки, а саме, жіночого та чоловічого взуття, жіночого та чоловічого одягу та аксесуарів. А також, вищезазначені документи свідчать про наявність господарської мети у контрагентів при виконанні умов договору поставки.

Із витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.06.2014 Серії АГ №488347 та свідоцтва №200089750 про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ №499029 від 01.01.2013 судом встановлено, що на час укладання та виконання договору поставки, контрагент позивача (ТОВ "Софіто") був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Суд звертає у вагу на те, що зазначені обставини актом перевірки не спростовано (а.с.186-187, 185).

Окрім цього, в акті перевірки немає посилань на те, що на момент укладання чи виконання договору поставки установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Софіто" скасовані або визнані недійсними за рішенням суду.

ДПІ в акті перевірки не зазначено і під час судового розгляду справи не подано суду доказів на підтвердження того, що правочин укладений між Товариством та контрагентом - ТОВ "Софіто", визнаний в судовому порядку нікчемним та доказів, що свідчили б про визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, які підтверджують його виконання, а також, доказів про наявність судових рішень, які набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Софіто".

Необхідно зазначити, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд звертає у вагу на те, що із змісту акта перевірки випливає, що на час проведення перевірки, а також, на день розгляду даної адміністративної справи, відносно посадових осіб Товариства та ТОВ "Софіто" не було постановлено вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

На підставі вищенаведеного, суд не бере до уваги посилання ДПІ на відсутність мети у Товариства та його контрагента - ТОВ "Софіто", щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, видаткових і податкових накладних, банківських виписок тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акта, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

Наведені у акті перевірки обставини, на думку ДПІ, свідчать про те, що ТОВ "Софіто" діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно-матеріальних цінностей, у зв`язку з чим, правочин, що укладений з Товариством, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової вигоди, а зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь Товариства.

Відтак, ДПІ вважає, що позивачем незаконно сформовано об`єкт оподаткування з податку на додану вартість за червень 2013 за правочином, що фактично не здійснювався, оскільки, Товариство не мало на меті використовувати придбані матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Товариства з податку на додану вартість за зазначений вище звітний період, на думку ДПІ, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки ДПІ про порушення Товариством вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на додану вартість за результатами здійснення фінансово-господарської операції з ТОВ "Софіто", суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (абз.2 п.198.2 ст.198 ПК).

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем (абз.3 п.198.2 ст.198 ПК).

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами) (абз.4 п.198.2 ст.198 ПК).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку (абз.5 п.198.2 ст.198 ПК).

В пункті 198.3 статті 198 ПК зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз.2 п.198.3 ст.198 ПК).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз.2 п.198.6 ст.198 ПК).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абз.3 п.198.6 ст.198 ПК).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абз.4 п.198.6 статті 198 ПК).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абз.5 п.198.6 ст.198 ПК).

Статтею 201 ПК встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (п.201.2 ст.201 ПК).

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (п.201.4 ст.201 ПК).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201 ПК).

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (абз.2 п.201.6 ст.201 ПК).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК).

Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п.201.9 ст.201 ПК).

Із системного аналізу вищенаведених норм ПК випливає, що податковий кредит є правом платника податку, щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 (далі - Закон №996-XIV), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996-XIV).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи те, що Товариством, як доказ здійснення господарських операцій, надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону №996-XIV, фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає, твердження ДПІ про нікчемність укладеного між Товариством та ТОВ "Софіто" договору поставки - безпідставним.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз.2 п.44.1 ст.44 ПК).

Таким чином, у зв'язку з наявністю у Товариства відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість його дій щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ "Софіто" за червень 2013 року.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено (далі - КАС), що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява №6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Ураховуючи наведене, необхідно зазначити, що покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

ДПІ не подано доказів того, що Товариство знало або могло дізнатися про те, що ТОВ "Софіто", можливо, порушує вимоги податкового законодавства, а також, доказів того, що Товариство було безпосередньо залучене до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Статтями 11, 71 КАС передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, ДПІ не надано суду доказів, які підтверджують доводи щодо відсутності господарської операції між Товариством та ТОВ "Софіто" та правомірності прийнятого оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Посилання ДПІ у акті перевірки на акт перевірки контрагента, суд вважає, неналежним та недопустимим доказом. Отже, ДПІ не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування Товариством податкового кредиту за червень 2013 року у зв'язку із здійсненням господарських операцій з ТОВ "Софіто".

У свою чергу, суд звертає увагу на те, що фактичне здійснення господарських операцій між зазначеними контрагентами підтверджується наведеними вище первинними та іншими документами, які містяться у матеріалах справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0005602202 від 27.12.2013 прийняте ДПІ безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Ураховуючи вищезазначене, суд вважає, що позов є обґрунтованим, а тому, позов належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0005602202 від 27.12.2013, що прийняте державною податковою інспекцією у м.Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лунгомаре" (98600, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, набережна імені Леніна/вулиця Морська, будинок 21/1, код ЄДРПОУ 36020440) судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.