ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" серпня 2014 р. Справа № 911/1942/14
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс»
до Управління житлово-комунального господарства «Біличі»
про стягнення 1906459, 44 коп.
Суддя А.Ю. Кошик
Представники:
Від позивача: Макушинський М.І.
Від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» (далі - позивач) до Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (далі - відповідач) про стягнення 1932670,70 грн.
Провадження у справі №911/1942/14 порушено відповідно до ухвали суду від 26.05.2014 року та призначено справу до розгляду на 12.06.2014 року.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 12.06.2014 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.
В судове засідання 12.06.2014 року представник позивача, з'явився, вимоги ухвали суду від 26.05.2014 року виконав. Розгляд справи відкладався на 26.06.2014 року.
Відповідач у судове засідання 26.06.2014 року повторно не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав та надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2014 року надав суду усні пояснення по суті спору. Розгляд справи відкладався на 31.07.2014 року.
23.07.2014 року до господарського суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.
Представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2014 року подав додаткові заперечення на позовну заяву, в яких просить зменшити розмір штрафних санкцій та пені.
Крім того, представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2014 року подав заяву про продовження строку розгляду справи, передбаченого ч. 1 ст. 69 ГПК України.
Враховуючи складність справи та необхідність більш детального вивчення матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та продовження строку розгляду спору до 13.08.2014 року. Розгляд справи відкладався до 19.08.2014 року.
12.08.2014 року представник позивача подав до суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої зменшив загальний розмір позовних вимог з 1932670,70 грн. до 1906459,44 грн. Судом було прийнято зміну позовних вимог позивача.
12.08.2014 року представник позивача подав до суду письмові пояснення на подані відповідачем заперечення. У зв'язку з необхідністю вивчення поданих сторонами пояснень та заперечень, а також враховуючи зміну позовних вимог, в судовому засіданні 12.08.2014 рок оголошувалась перерва до 19.08.2014 року.
В судовому засіданні 19.08.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 19.08.2014 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України. Рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, судом встановлено наступне.
01.11.2011 року між Позивачем (далі - Кредитор) та Відповідачем (далі - Боржник) було укладено Договір № б/н про розстрочення дебіторської заборгованості по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г-108004 від 02.01.2009 р. та по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г - 108004 від 01.04.2010 р. (далі за текстом - Договір).
Даний Договір було укладено, оскільки станом на 01.10.2011 року у зв'язку з неповним виконанням Відповідачем умов Договору №А-108004 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.11.2007 року, Договору № Г-108004 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ) від 02 січня 2009 року, Договору № 108004 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ) від 01 квітня 2010 року у Відповідача виникла перед Позивачем заборгованість у сумі1648206,05 грн.
Відповідно до п. 1.1. Договору, Кредитором та Боржником було погоджено, що станом на 01.11.2011 року розмір основної дебіторської заборгованості Боржника перед Кредитором за надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів згідно Договору № Г-108004 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ) від 02 січня 2009 року та Договору № 108004 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів (ТПВ) від 01 квітня 2010 року, становив 1648206,05 грн., в т.ч. ПДВ 274701,01 грн.
В п.1.2. Договору, Кредитор та Боржник домовилися, що сплата дебіторської заборгованості Боржника підлягає розстроченню на 60 місяців. Боржник зобов'язався сплачувати на користь Кредитора заборгованість у сумі 1648206,05 грн. рівними частинами по 27470,10 грн. до 30 числа кожного місяця починаючи з листопада 2011 року.
Кредитор та Боржник в п.1.3. Договору, встановили, що Боржник повинен повністю сплатити Кредитору суму дебіторської заборгованості не пізніше 20 жовтня 2016 року (включно) незалежно від заборгованості третіх осіб перед Боржником та незалежно від затримок в надходженні бюджетних коштів. Боржник зобов'язався здійснювати оплату своєчасно в строк, вказаний п.1.2., без нагадування з боку Кредитора.
Відповідно до п.1.5. Договору при здійсненні будь-яких платежів за Договором посилання в платіжному дорученні на номер і дату Договору є обов'язковим і в разі відсутності такого посилання Позивач має право зарахувати кошти як оплату за інший період або за іншим договором.
Однак, за період з 01.11.2011 року по день розгляду спору, Відповідач не перераховував коштів для погашення дебіторської заборгованості, вказаної у Договорі.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1.8. Договору, Кредитор має право в односторонньому порядку розірвати Договір у разі порушення Боржником строків сплати дебіторської заборгованості, передбачених п.1.2. Договору та вимагати сплати всієї суми дебіторської заборгованості.
У ст. 611 Цивільного кодексу України зазначається, що у разі порушення зобов'язання правовим наслідком може стати припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу зазначено, що Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Судом встановлено, що Відповідач істотно порушив умови Договору, оскільки відповідно до умов Договору, Позивач розраховував повернути грошові кошти - заборгованість, яку Відповідач повинен був повернути на умовах, визначених пп. 1.2., 1.3. Договору, а саме 1648206,05 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 2.1. Договору передбачена відповідальність Боржника у розмірі 20% річних від простроченої суми у разі порушення строків сплати дебіторської заборгованості.
В п. 2.1. Договору, у разі порушення строків сплати дебіторської заборгованості, встановлена відповідальність Боржника у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від загальної суми боргу за кожен день прострочення платежу.
В п. 2.1. Договору вказано, що у разі прострочення платежу понад 30 днів Боржник додатково, не враховуючи сум заборгованості, пені і річних, повинен сплатити штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
Відповідно до п. 1.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року (далі - за текстом Постанова), господарським судам необхідно мати на увазі, що правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника.
Відповідно до п. 4.1. вищевказаної Постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п. 4.2. вищезазначеної Постанови, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Відповідно до п. 2.1. Договору сторони дійшли згоди про збільшення розміру процентів, а саме було вирішено встановити 20 % річних.
Відповідно до п. 4.3. вищезазначеної Постанови, до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу), а саме позовна давність протягом трьох років.
Відповідно, до п. 2.1. вищезазначеної Постанови, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення штрафу та пені.
Пункт 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій та прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане.
В наданій Заяві про зміну позовних вимог від 11.08.2014 року Позивач просив:
- зменшити розмір штрафу з 65928,24 грн. до 32964,12 грн. ;
- зменшити розмір пені з 89133,48 грн. до 17675,68 грн.;
- збільшити розмір 20 % річних з 129402,93 грн. до 207613,59 грн..
- зменшити загальний розмір позовних вимог з 1932670,70 грн. до 1906459, 44 грн.
В Запереченнях Відповідача проти розрахунку 20 % річних, штрафних санкцій та пені за порушення строку сплати дебіторської заборгованості та Додаткових запереченнях проти стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми заборгованості, Відповідач просив суд відмовити в задоволенні вимоги Позивача про розірвання Договору № б/н про розстрочення дебіторської заборгованості по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г-108004 від 02.01.2009 р. та по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г - 108004 від 01.04.2010 р., мотивуючи це тяжким матеріальним становищем Відповідача і тим, що розірвання Договору не прискорить зменшення заборгованості, а лише погіршить становище боржника. В запереченнях Відповідач наводить власний розрахунок штрафних санкцій, де вважає, що відповідно до умов Договору пеня складає 17 833, 65 грн., штраф - 32 964, 12 грн., а 20 % річних від суми боргу - 35 553, 07 грн.
Зважаючи на те, що Позивачем було подано Заяву про зміну позовних вимог, де штраф відповідає розрахунку Відповідача, а пеня є меншою ніж за розрахунком Відповідача, судом дійшов висновку, що розміри пені та штрафу не заперечені Відповідачем.
З приводу, 20 % річних, то відповідно до ст. 257, 625 Цивільного кодексу України та умов Договору, поданий Позивачем розрахунок 20 % річних є вірним, а тому розрахунок 20 % річних, наданий Відповідачем є помилковим.
Відповідач, в додаткових Запереченнях, заперечує проти стягнення штрафу у розмірі 20 % від суми заборгованості відповідно до п. 2.1. Договору, посилаючись на п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2014 року № 01-06/646/2014 (далі за текстом - Інформаційний лист).
Відповідно до п. 1.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., господарським судам необхідно мати на увазі, що. правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника
Відповідач помилково просив застосувати положення Інформаційного листа, оскільки відповідно до п. 6.1. вищезазначеної Постанови, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Таким чином, твердження Відповідача, викладені в запереченнях не відповідають чинному законодавству.
Згідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконується в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
Як вбачається, з матеріалів справи, умови спірного Договору Відповідачем не виконувалися, а посилання Відповідача на сумлінне виконання умов інших договорів, укладених з ПрАТ «Київспецтранс», не мають відношення до предмету розгляду даної справи, оскільки Позивач просить розірвати та стягнути існуючу заборгованість, відповідно до Договору, а не будь-яких інших договорів. При тому, в п. 1.5. Договору зазначено, що при здійсненні будь-яких платежів за Договором посилання в платіжному дорученні на номер і дату Договору є обов'язковим і в разі відсутності такого посилання Позивач має право зарахувати кошти як оплату за інший період або за іншим договором.
У зв'язку з положеннями законодавства та не виконанням боржником умов Договору, відповідно до п. 1.8. Договору, суд вважає, що заперечення Відповідача щодо розірвання Договору є необґрунтованими.
Відповідно до п. 1. статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Також, згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Дослідивши, наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що він є арифметично вірним, оскільки 20 % річних, пеня та штраф нараховані відповідно до умов Договору та чинного законодавства.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено, що відповідач має перед Позивачем заборгованість у загальній сумі 1906459,44 грн., з яких 1648206,05 грн. основна сума боргу, 207613, 59 грн. 20 % річних від простроченої суми, 17675,68 грн. по пені, 32964,12 грн. по сплаті штрафу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що п. 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 року визначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
Оскільки при порушенні провадження у справі позивачу було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення і позовні вимоги задоволені в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Розірвати Договір № б/н про розстрочення дебіторської заборгованості по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г-108004 від 02.01.2009 р. та по Договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та знешкодженню ТПВ № Г - 108004 від 01.04.2010 року від 01 листопада 2011року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Київспецтранс» та Управлінням житлово-комунального господарства «Біличі».
3. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (08928, Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Меблева, 11-а, код 23579209) на користь Приватного акціонерного товариства «Київспецтранс» (04208, м. Київ, просп. Правди, 85, код 02772037) 1648206,05 (один мільйон шістсот сорок вісім тисяч двісті шість) грн. основної суми заборгованості, 207613,59 (двісті сім тисяч шістсот тринадцять) грн. 20 % річних від простроченої суми, 17675,68 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. пені, 32964,12 (тридцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн. штрафу.
4. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (08928, Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Меблева, 11-а, код 23579209) в доход Державного бюджету 39347,18 (тридцять дев'ять тисяч триста сорок сім) грн. судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Кошик А.Ю.
дата підписання 26.08.2014 р.
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 19.08.2014 |
Оприлюднено | 01.09.2014 |
Номер документу | 40257484 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Кошик А.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні