Рішення

від 21.08.2014 по справі 924/898/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" серпня 2014 р.Справа № 924/898/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Комунального підприємств Нетішинської міської „Житлово-комунальне об`єднання", м. Нетішин

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕПАС", м. Нетішин, Хмельницька область

про стягнення 10 470,47 грн., з яких 6 409,76 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені

За участю представників сторін:

від позивача: Шпарук Н.П. - за довіреністю №01-09/807 від 22.04.2014р.;

від відповідача: не прибув.

В судовому засіданні 21.08.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 27 690,11 грн., з яких 23 629,40 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені. Вказана заборгованість виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №402 від 01.02.2005р.

В обгрунтування заявленого позову позивач зазначив, що 01.02.2005р. з метою підвищення ефективності використання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Нетішин, балансоутримувачем якого він є, було заключено договір оренди нежитлового приміщення №402 із відповідачем.

01.02.2013р. було укладено додаткову угоду №7, відповідно до якої Договір №402 від 01.02.2005р. викладено у новій редакції.

У відповідності до п.5.2 Договору визначено, що відповідач як орендар за договором №402 від 01.02.2005р. зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендодавцеві (КП НМР „ЖКО") орендну плату.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що орендна плата перераховується Орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до п.3.2 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована орендарем несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації відповідно до чинного законодавства України з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Проте, ТОВ „Епас" порушило взяті на себе договірні зобов'язання, не виконуючи належним чином зобов'язання з оплати орендної плати, внаслідок чого станом на 01.06.2014р. заборгованість відповідача перед КП НМР „ЖКО" склала 23 629,40 грн., що підтверджується випискою з особового рахунка.

У зв'язку із викладеним позивач змушений був звернутись до суду із відповідним позовом.

Представник позивача в засідання суду 21.08.2014р. прибув, в порядку ст.22 ГПК України надав суду заяву за вих.№01-09/1715 від 20.08.2014р. про зменшення розміру позовних вимог. В обґрунтування вказаної заяви, позивачем зазначено, що в липні 2014 року між відповідачем та КП НМР „ЖКО" проведено розрахунок шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, в результаті чого основна заборгованість відповідача перед КП НМР „ЖКО" за договором оренди №402 зменшилась і станом на 20.08.2014р. становить 13 763,62 грн. з нарахуванням плати за Договором оренди №402 від 01.02.2005р.: за липень 2014р. - 3 659,14 грн., за серпень 2014р. - 3 695,72 грн.

Відповідно, позивач повідомляє, що після проведеного в липні взаєморозрахунку основна заборгованість відповідача за договором оренди зменшилась та її розмір без нарахувань за липень та серпень 2014 року становить 6 409,76 грн. На підтвердження викладеного позивачем до заяви долучено довідку за підписом начальника КП НМР „ЖКО" та заступником головного бухгалтера КП НМР „ЖКО" про зроблений взаємний розрахунок між позивачем та відповідачем.

Згідно із ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить діючому законодавству, не порушує охоронювані законом права, свободи та інтереси інших осіб та підписана уповноваженою особою (начальником КП НМР „ЖКО"), а тому судом приймається.

Таким чином, у зв'язку із прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі №924/898/14 має місце нова ціна позову - 10 470,47 грн., з яких 6 409,76 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені.

Позивач в засіданні суду 21.08.2014р. позовні вимоги, із урахуванням прийнятого судом їх зменшення, підтримав та просить суд стягнути із відповідача на його користь 10 470,47 грн., з яких 6 409,76 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, повноважного представника в засідання суду не направ, поважні причини неявки не повідомив, витребуваного судом письмового відзиву на позов, доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості не подав, хоча про слухання справи повідомлявся із направленням ухвал від 24.06.2014р., від 09.07.2014р., від 28.07.2014р. із відмітками про тримання ухвал 07.07.2014р., 24.07.2014р., 11.08.2014р., згідно повідомлень поштового зв'язку.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що неявка в судове засідання господарського суду представників відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою відкладення справи на іншу дату. Тому, для уникнення зловживання процесуальними правами з боку відповідача, враховуючи, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного його повідомлення про слухання справи, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст.75 ГПК України за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Епас", м. Нетішин як юридична особа зареєстрована 12.08.1994р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №751865 серія А00.

01.02.2005р. між ЖКО м. Нетішин, правонаступником якого є позивач, (орендодавець) та ТОВ „Епас" (орендар) було укладено Договір оренди №402 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Нетішина, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуальне визначене майно - нежитлове приміщення в гуртожитку площею 85,06 кв.м., що розташоване за адресою м. Нетішин, Пр.Незалежності,18 (п.п.1.1 договору).

Згідно п.п.3.2, 3.3, 3.4 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Нетішинською міською радою, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - 192,77 грн. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується орендарем один раз в місяць не пізніше 12 числа наступного, за звітним місяця, шляхом перерахування її на розрахунковий рахунок орендодавця.

Вказаним договором сторони передбачили, що у випадку прострочення прийняття або повернення об'єкта оренди з вини орендаря, сплачує орендодавцю штраф в розмірі сумарної орендної плати за весь період прострочення; за прострочення внесення орендної плати сплачує пеню від суми заборгованості виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (п.п.9.2 договору).

Згідно акту приймання-передачі нежитлового приміщення 01.02.2005р. (Додаток №3 до договору №402 від 01.02.2005р.) орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди - нежитлове приміщення в гуртожитку площею 85,06 кв.м., що розташоване за адресою м. Нетішин, Пр.Незалежності,18, про що сторони поставили свої підписи, скріпили печатками.

01.02.2013р. сторони підписали між собою Додаткову угоду №7 до договору №402 від 01.02.2005р., згідно якої змінили розмір орендної плати та строки внесення, а саме: п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору №402 від 01.02.2005р. виклали в наступній редакції: „орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади м. Нетішин та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 26 сесії Нетішинської міської ради від 03.03.2012р., і становить за перший місць - 2 722,16 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується орендарем один раз в місяць не пізніше 10 числа поточного місяця.

Оскільки відповідач вчасно не сплачував оренду плату, у нього станом на 01.06.2014р. утворився борг в сумі 23 629,40 грн., що підтверджено випискою із особового рахунку відповідача, розрахунком заборгованості.

Оскільки заборгованість по орендних платежах залишилась непогашеною, позивач звернувся до суду із позовом, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.08.2014р., яка прийнята судом, згідно якої просить стягнути із відповідача 6 409,76 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені згідно поданих розрахунків.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги таке:

Згідно ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ст.762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ст.286 ГК України).

Із поданих в матеріали справи доказів вбачається, що заборгованість по орендній платі в розмірі 6 409,76 грн. підтверджується матеріалами справи. При цьому, доказів погашення вказаної суми заборгованості суду не подано, доводи позивача не спростовано.

Тому, вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 6 409,76 грн. по оплаті орендних платежів, суд вважає такими, що відповідають наявним у справі доказам, фактичним обставинам справи та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із матеріалів справи слідує, що крім основного боргу, позивач заявив до стягнення також пеню в сумі 1 404,78 грн., 326,16 грн. 3% річних та 2 329,77 грн. інфляційних витрат згідно наявних у справі розрахунків.

Щодо правомірності нарахування позивачем пені в сумі 1 404,78 грн. та підстав для стягнення останньої із відповідача, судом до уваги приймається таке.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно вимог ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що п.п.3.3 договору №402 від 01.02.2005р. (із врахуванням Додаткової угоди №7 від 01.02.2013р.) сторони передбачили, що орендна плата перераховується орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця. За таких обставин, позивач правомірно визначив прострочення платежу починаючи з 11 числа наступного місяця згідно наявного у справі розрахунку.

При перевірці судом нарахування пені в сумі 1 404,78 грн. останні розраховані правильно та відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо нарахування позивачем 3% річних за період прострочення з 11.10.2013р. по 11.06.2014р. в сумі 326,16 грн. судом до уваги приймається таке.

Згідно ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено нарахування 3% річних в сумі 326,16 грн. та останні приймаються до уваги як такі, що обраховані правильно та відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 2 329,77 грн. за період прострочення, які дорівнюють 10 днів та 20 днів починаючи від дати 01.10.2013р. та закінчуючи датою 11.06.2014р. Крім того, як вбачається із поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, сума боргу змінювалась в сторону збільшення із наростаючим підсумком, та становила 23 629,40 грн. станом на 11.06.2014р.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

За таких обставин, нарахування інфляційних витрат на суму боргу, яка збільшувалась протягом місяця станом на перше та на десяте число поточного місяця, не узгоджується із вимогами чинного законодавства та судом до уваги не приймається.

Крім того, згідно п.п. 3.3 договору №402 від 01.02.2005р., враховуючи зміни, внесені додатковою угодою №7 від 01.02.2013р., сторони передбачили, що орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Судом встановлено, що при визначенні розміру орендної плати за поточний базовий місяць в сумі 2 722,16 грн., яку повинен був сплачувати орендар згідно договору №402 від 01.02.2005р., із врахуванням змін, внесених Додатковою угодою №7 від 01.02.2013р., враховувались також інфляційні втрати за період з вересня 2012р. по лютий 2013р. в розмірі 1,00%. Дане підтверджене також розрахунком орендної плати (Додаток №46 до договору №402 від 01.02.2005р.), який підтверджує, що в сума орендної плати за кожний місяць обрахована із врахуванням інфляційного збільшення в розмірі 1,00%.

Відтак, нарахування інфляційних витрат на суму заборгованості, в яку вже включено інфляційне збільшення, чинним законодавством не передбачено.

Із врахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про стягнення із відповідача 2 329,77 грн. інфляційних витрат не узгоджуються із нормами чинного законодавства, тому задоволенню не підлягають. Натомість, будь-яких доказів на спростування зазначеного, суду не подано.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 6 409,76 грн. основного боргу, 1 404,78 грн. пені та 326,16 грн. 3% річних. В решті 2 329,77 грн. інфляційних витрат суд вважає за необхідне відмовити.

Судові витрати по справі покладаються на відповідача у відповідності до ст.ст.44, 49 ГПК України пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємств Нетішинської міської „Житлово-комунальне об`єднання", м. Нетішин до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕПАС", м. Нетішин, Хмельницька область про стягнення 10 470,47 грн., з яких 6 409,76 грн. основної заборгованості, 2 329,77 грн. інфляційних витрат, 326,16 грн. 3% річних, 1 404,78 грн. пені, задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Епас" (30100, м. Нетішин, вул. Лісова, 10, код ЄДРПОУ 14154391) на користь Комунального підприємств Нетішинської міської „Житлово-комунальне об`єднання", 30100, м. Нетішин, Проспект Незалежності, 31, код ЄДРПОУ 31345419) 6 409,76 грн. (шість тисяч чотириста дев'ять гривень 76 коп.) основної заборгованості, 326,16 грн. (триста двадцять шість гривень 16 коп.) 3% річних, 1 404,78 грн. (одна тисяча чотириста чотири гривні 78 коп.) пені, 1 673,28 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят три гривні 28 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У позові про стягнення із відповідача 2 329,77 грн. інфляційних витрат відмовити.

Повне рішення складено 22.08.2014р.

Суддя В.В. Магера

Віддруковано 3 прим.:

1. до матеріалів справи;

2. позивачу - наручно згідно заяви;

3. відповідачу (вул. Лісова, 10, м. Нетішин, 30100) - проста коресп.