Рішення

від 18.08.2014 по справі 910/13907/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/13907/14 18.08.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМНАФТОСЕРВІС" доДержавного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" третя особаМіністерство енергетики та вугільної промисловості простягнення 34 032 156,32 грн. за участюПрокуратури міста Києва

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від прокуратури: Греськів І.І.

від позивача: Максименко Я.П. - представ. за довір.;

від відповідача: Ткаченко І.В., Нижик О.С. - представники за дов.;

від третьої особи: Соковець І.О. - представник за посв.

У судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промнафтосервіс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами про стягнення 34 032 378,55 грн. завданих збитків у вигляді упущеної вигоди за договором про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМНАФТОСЕРВІС", Державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами та Іноземним підприємством "Транскарго - термінал".

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, а саме: обов'язків відповідача як оператора спільної діяльності щодо ведення спільних справ за договором про спільну діяльність, ведення поточного управління спільною діяльністю, організації проведення комітету з управління спільною діяльності тощо, порушенням відповідачем умов зазначеного договору про спільну діяльність, а саме: відповідачем змінено його найменування та місце знаходження, про що не повідомлено сторін за договором в порушення п.п. 3.1.4. статті 3, п. 16.2. статті 16 договору про спільну діяльність. Зазначені дії відповідача та його бездіяльність щодо виконання ним обов'язків за договором про спільну діяльність як оператора спільної діяльності призвели до неможливості ведення спільної діяльності та одержання позивачем доходу від здійснення спільної діяльності, внаслідок чого позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленій сумі.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позов посилається на те, що він має бути звільнений від відповідальності за порушення зобов'язання з посиланням на ст. 617 Цивільного кодексу України, оскільки порушення ним умов договору про спільну діяльність сталося внаслідок надзвичайних і невідворотних обставин за яких здійснення господарської діяльності не можливо, а саме: захоплення збройними терористичними угрупуваннями приміщення Верховної ради Автономної Республіки Крим та Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, ведення збройних сил Російської Федерації на територію Автономної Республіки Крим. На підтвердження настання надзвичайних обставин відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України № 935/05-4 від 17.04.2014 року. Зміна місцезнаходження відповідача відбулася після затвердження змін до статуту підприємства наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03 квітня 2014 року № 280. Крім того, відповідач посилається на норми п. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до яких відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Ухвалою від 14.07.2014 порушено провадження у справі №910/13907/14, розгляд справи призначено на 23.07.2014.

В судовому засіданні 23.07.2014, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 28.07.2014.

23.07.2014 відповідач звернувся до суду із клопотанням про залучення відповідача - Іноземне підприємство "Транскарго-термінал", враховуючи, що відповідно до Договору про спільну діяльність учасники діють спільно на основі об'єднання своїх вкладів, тому і неналежне виконання Договору про спільну діяльність може відбуватись у разі спільного порушення учасниками умов Договору. В обґрунтування свого клопотання, відповідач також зазначив, що Іноземне підприємство "Транскарго-термінал" змінило місцезнаходження.

Позивач заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість останнього.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу щодо заявленого клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Положення статті 21 ГПК України, визначають, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Частина 1 ст. 24 ГПК України, встановлює, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

У п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

Судом взято до уваги, що позивач наділений правом для визначення відповідача (підприємства та організації), для пред'явлення до нього позовних вимог.

Таким чином враховуючи все вищевикладене, заперечення позивача та пояснення учасників судового процесу, суд вважає, що клопотання про залучення відповідача є таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи - Іноземного підприємства "Транскарго-термінал", суд заслухавши пояснення сторін, дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відповідачем клопотання з огляду на наступне.

Враховуючи норму ст.27 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі не може вплинути на права або обов'язки Іноземного підприємства "Транскарго-термінал", тому клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи не підлягає задоволенню.

28.07.2014 від прокурор Прокуратури міста Києва звернувся до суду із заявою про вступ у справу, яке судом задоволено, враховуючи клопотання відповідача про залучення до справи прокуратури враховуючи ст. 5 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи, що розгляд справи відбувається за участю Прокуратури міста Києва, підстав для задоволення уточненого клопотання відповідача про залучення до участі у справі прокурора Шевченківського району м. Києва, немає.

Розглянувши клопотання про колегіальний розгляд справи, суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Матеріали справи № 910/13907/14 не дають підстав для висновку про особливу складність даної справи та необхідність її розгляду колегіально у складі трьох суддів.

В судовому засіданні 28.07.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 06.08.2014.

Прокурор Прокуратури міста Києва надав письмові пояснення по суті спору в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення збитків у формі упущеної вигоди, завданих, на думку позивача, в результаті бездіяльності відповідача (невиконання ним своїх зобов'язань за Договором).

Обставини даної справи, які входять до предмету доказування (неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, завдання шкоди позивачу з боку відпоавдіача та причинний зв'язок між його неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння ним шкоди) суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Ухвалою від 06.08.2014, в порядку ст. 27, 77 ГПК України, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, відкладено розгляд справи на 18.08.2014.

У письмового відзиві на позов, третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, що порушення виконання умов Договору про спільну діяльність, які відбулись з вини (протиправної дії чи бездіяльності) саме відповідача.

В судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, прокурора, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промнафтосервіс», Державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами та Іноземним підприємством «Транскарго - термінал» було укладено Договір про спільну діяльність № 91 від 21.02.2014 року (надалі - спільна діяльність).

Згідно п. 1.1 Договору про спільну діяльність № 91 від 21.02.2014 року метою договору є здійснення реконструкції та технічного переоснащення існуючого комплексу споруд Державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, створення технології навантаження, розвантаження, зберігання в'язких нафтопродуктів та нафти, експлуатації та обслуговування цих об'єктів, отримання прибутку від спільної діяльності.

Відповідно до п. 2.1 Договору про спільну діяльність № 91 від 21.02.2014 року, учасники зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи, на основі об'єднання своїх вкладів для досягнення мети договору. Відповідно до статті 4 Договору про спільну діяльність № 91 від 21.02.2014 року вкладом позивача є майнові права, а саме: право користування земельною ділянкою площею 4,6 га, що розташована за адресою: АРК, м. Феодосія, Керченське шосе, економіко-планувальна зона № 32, кадастровий № 0111600000010160078, що надана позивачеві для будівництва, на умовах оренди, та грошові кошти в додатково узгодженому Сторонами розмірі, вкладом відповідача є майнові права, а саме: майнові права на проектно-кошторисну та технічну документацію та права користування об'єктами відповідно до Додатку № 5 до договору.

У відповідності до п. 6.7 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, місцем перебування офісу Спільної діяльності визначено місцезнаходження відповідача.

Відповідно до розділу договору «Юридичні адреси та реквізити Учасників» місцем знаходження відповідача визначено юридичну адресу: 98107, АР Крим, м. Феодосія, вул. Геологічна, 2.

Відповідно до пункту 16.2. статті 16 Договору про спільну діяльність, у випадку зміни найменування, місцезнаходження, контактної інформації або банківських реквізитів будь-якої зі сторін, сторона стосовно якої відбулися такі зміни, зобов'язана письмово повідомити про це іншу сторону протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту настання вищезазначених змін відповідно до умов, визначених в статті 16.1 вище.

Відповідно до підпункту 3.1.4. пункту 3.1. статті 3 Договору про спільну діяльність учасники зобов'язані у випадку внесення змін у керівний склад та/або зміни місцезнаходження Учасника - у 10-денний строк з моменту реєстрації у відповідному державному органі таких змін і доповнень, письмово повідомляти про це інших Учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №385 від 29.05.2014 перейменовано відповідача, затверджено новий статут підприємства. Крім того, відповідачем змінено місце знаходження .

Відповідно до Договору про спільну діяльність № 91 від 21.02.2014 року оператором є один з Учасників, який здійснює ведення спільних справ Учасників. Оператором за договором про спільну діяльність є відповідач.

Відповідно до п. 5.6. ст. 5 Договору про спільну діяльність, поточне управління Спільною діяльністю та представництво інтересів Учасників в межах Спільної діяльності перед третіми особами здійснюється Оператором.

Відповідно до Додатку № 4 до договору про спільну діяльність оператор зобов'язується здійснювати поточне управління спільною діяльністю, забезпечувати ведення балансу спільної діяльності, бухгалтерського, статистичного та податкового обліку спільної діяльності, організовувати проведення засідання комітету з управління, відкрити окремий рахунок в одному з банків України, розробляти та представляти на затвердження комітету з управління зміни до програми робіт, фінансового плану та бюджету спільної діяльності не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованої дати внесення таких змін, надавати будь-яку необхідну для іншого Учасника інформацію, що стосується бухгалтерського, податкового чи статистичного обліку спільної діяльності, відповідно до окремих запитів, безумовно виконувати умови цього договору, рішення комітету з управління, а також виконувати програму робіт та бюджет спільної діяльності, щоквартально, на підставі звіту про фінансові результати, визначати фінансові результати спільної діяльності, вносити зміни до програми, бюджету та фінансового плану спільної діяльності, що пов'язані з внесенням змін менше ніж на 20% (двадцять відсотків), зміною черговості фінансування та/або виконання робіт після надання погодження комітету з управління.

Відповідачем не надано доказів виконання ним обов'язків, визначених пп. 3.1.4. п. 3.1. ст. 3, п. 5.6. ст. 5, п. 16.2. ст. 16 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, пп.12.1.1., пп. 12.1.2. п. 12.1 Додатку № 4 до договору про спільну діяльність.

Відповідно до інформації, наданої на адресу позивача директором спільної діяльності листом від 23 квітня 2014 року №б/н, спільна діяльність не ведеться у зв'язку з тим, що Державне підприємство Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, що є оператором спільної діяльності змінило своє місцезнаходження і доступу до майна, в тому числі проектно-кошторисної та технічної документації, майнові права на які були передані до спільної діяльності, що знаходилися на території оператора, немає.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує, що ним як оператором за Договором про спільну діяльність №91 від 21 лютого 2014 року спільна діяльність не велася, управління нею не здійснювалося, програма робіт спільної діяльності, бюджет спільної діяльності та фінансовий план спільної діяльності, відповідно не виконувалися. Також відповідачем не заперечується і факт неповідомлення позивача як учасника Договору про спільну діяльність №91 від 21 лютого 2014 року про зміну найменування та місця знаходження відповідача, а також про неможливість ведення спільної діяльності у зв'язку з надзвичайними обставинами.

Відповідно до п. 5.1 Договору про спільну діяльність №91 від 21.02.2014 року, спільна діяльність здійснюється у відповідності до Програми робіт спільної діяльності, Бюджету спільної діяльності та Фінансового плану спільної діяльності.

Пунктом 2.1 розділу ІІІ Фінансового плану спільної діяльності, що є невід'ємною частиною Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, передбачено одержання виручки від реалізації послуг вакуумного газойля (ТШО). Бюджетом Спільної діяльності передбачено, одержання в 2 кварталі 2014 року доходу від реалізації продукції спільної діяльності, в тому числі за видами продукції: послуги з перевалки вакуумного газойля (ТШО).

25 лютого 2014 року оператором спільної діяльності (відповідачем) було укладено договір № 2502/ТК про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів з компанією Richtrade impex inc , відповідно до якого спільна діяльність зобов'язувалася надавати послуги з перевалки транзитних нафтопродуктів - вакуумний газойль танкерними партіями. Відповідно до п.1.3 Договору № 2502/ТК про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів від 25 лютого 2014 року, обсяг перевалки вакуумного газойля складає 120 000 т. на місяць. Відповідно до п. 3.1 цього ж договору вартість послуг складає 15 доларів США за 1 тонну перевалених нафтопродуктів.

Згідно пп. 3.2.5. п. 3.2. ст. 3 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, учасники мають право на одержання прибутку від спільної діяльності відповідно до умов договору про спільну діяльність. Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Договору про спільну діяльність, учасники погодили пропорцію, відповідно до якої учасникам договору виплачується прибуток від спільної діяльності, згідно якої позивач має право на 25 % від спільного прибутку.

Позивач вважає, що внаслідок бездіяльності відповідача як оператора по Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, порушення відповідачем пп. 3.1.4. п. 3.1. ст. 3, п. 5.6. ст. 5, п. 16.2. ст. 16 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, пп.12.1.1., пп. 12.1.2. п. 12.1 Додатку № 4 до Договору про спільну діяльність, спільна діяльність за договором не ведеться і позивач позбавлений можливості одержання доходу від здійснення спільної діяльності, а також використання орендованої ним земельної ділянки, право користування якою було передано позивачем в якості вкладу до спільної діяльності, чим позивачеві завдано збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 34 032 378,55 грн.

Збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 34 032 378,55 грн. позивач визначив шляхом додавання 25% вартості реалізації послуг за укладеним договором № 2502/ТК про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів з компанією Richtrade impex inc помножену на кількість місяців дії спільної діяльності до дати подання позову; вартості права користування земельною ділянкою, яке передане до спільної діяльності у якості вклада; компенсації вартості орендної плати за земельну ділянку помноженої на кількість днів дії договору про спільну діяльність, починаючи з дати укладення договору про спільну діяльність до дати подачі позову. Зазначені показники помножені на індекс інфляції.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтями 610, 611, 623 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Аналогічні норми містяться у статтях 193, 224, 225 Господарського кодексу України.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання, однак на нього покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

Стаття 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Посилання відповідача на висновок Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини № 935/05-4 від 17 квітня 2014 року як на підтвердження настання форс-мажорних обставин, не приймається судом у якості належного доказу підтвердження форс-мажору за Договором про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, оскільки виданий на засвідчення форс-мажору по договору, укладеному між ТОВ «ВОГ Трейдинг» та державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами.

Крім того, відповідно до п. 13.1 ст. 13 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, передбачено, що учасник для якого існує неможливість виконання обов'язків по договору та настали обставини непереборної сили повинен протягом 10 днів від дати настання таких обставин письмово повідомляти про це інших учасників. У випадку відсутності такого повідомлення, Учасник, для якого настали обставини непереборної сили, не звільняється від відповідальності за невиконання, часткове або неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором. На підставі пояснень представника відповідача судом встановлено, що повідомлення про настання обставин непереборної сили відповідачем позивачу не направлялося.

За таких обставин, відповідачем не дотримано вимог статті 13 Договору про спільну діяльність №91 від 21 лютого 2014 року, в частині повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а тому відповідач втратив право посилатися на дані обставини.

Посилання відповідача на неможливість підписання Договору про надання послуг по перевалці транзитних нафтопродуктів № 2502/ГК від 25.02.2014 без погодження комітету з управління спростовується наявною в матеріалах справи копією підписаного сторонами означеного вище договору, при цьому його дійсність не оспорюється.

Твердження відповідача про неможливість одержання у 2014 року прибутку від надання послуг по перевалці нафтопродуктів спростовуються положеннями договору про спільну діяльність разом з додатками, зокрема, бюджету спільної діяльності та фінансового плану спільної діяльності.

Можливість одержання доходу позивачем від спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року підтверджується також Договором № 2502/ТК від 25 лютого 2014 року про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів, укладеного державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами як оператором спільної діяльності та компанією Richtrade impex inc.

Таким чином, у випадку належного ведення відповідачем як оператором спільної діяльності спільних справ за Договором про спільну діяльність №91 від 21 лютого 2014 року, а також враховуючи укладений спільною діяльністю Договір № 2502/ТК від 25 лютого 2014 року про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів, у позивача була реальна можливість одержання доходу у вигляді частини прибутку від здійснення спільної діяльності за Договором про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року.

Доводи відповідача про те, що жодний учасник спільної діяльності не здійснив дій, направлених на об'єднання вкладів та виконання умов договору про спільну діяльність спростовуються положеннями статті 4 Договору про спільну діяльність, відповідно до яких: право користування земельною ділянкою, площею 4,6 га, що розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, Керченське шосе, економіко-планувальна зона № 32, передано Учасником 1, яким є позивач, до спільної діяльності у якості вкладу, майнові права на проектно-кошторисну та технічну документацію та право користування об'єктами, відповідно до додатку № 5 до договору про спільну діяльність, передані Учасником 2, яким є відповідач, до спільної діяльності у якості вкладу. Іншого способу передачі зазначених прав у якості вкладів до спільної діяльності положеннями договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року не передбачено.

Суд не приймає в якості доказу факту відсутності здійснення вкладів учасниками спільної діяльності, надану відповідачем довідку, оскільки вказаний документ виданий державним підприємством «Підприємством із забезпечення нафтопродуктами» як оператором спільної діяльності та підписаний ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в той час як директором спільної діяльності, уповноваженим учасниками на ведення спільних справ та підписання документів є, у відповідності до протоколу комітету з управління № 1, ОСОБА_6, а бухгалтером спільної діяльності - ОСОБА_9 Особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не уповноважені на підписання будь-яких документів від імені Спільної діяльності, а отже не може бути належним доказом у справі.

Доводи відповідача про те, що Договір про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року є припиненим з 12 березня 2014 року не приймаються судом до уваги у зв'язку з їх безпідставністю з огляду на те, що 25 лютого 2014 року за спірним Договором про спільну діяльність скликано комітет з управління спільною діяльністю, на якому обрано директора спільної діяльності та бухгалтера спільної діяльності, про що свідчить протоколу № 1 Комітету з управління та видані учасниками директору спільної діяльності та бухгалтеру спільної діяльності довіреності на здійснення повноважень для ведення спільних справ спільної діяльності, долучені до матеріалів справи. Крім того, посилання відповідача на те, що спільна діяльність не розпочалася, спростовуються і тим, що 26 лютого 2014 року спільну діяльність поставлено на податковий облік, про що Феодосійською ОДПІ ГУ Міндоходів АР Крим видано довідку №1401110200219, а станом на 01 квітня 2014 року спільна діяльність одержала статус платника податку на додану вартість, що підтверджується витягом 1401114500006 з реєстру платників податку на додану вартість, долучений до матеріалів справи.

З огляду на надані позивачем докази того, що ринкова вартість земельних ділянок, на підставі яких було проведено розрахунок ринкової вартості права користування земельною ділянкою, внесеної позивачем в якості свого вкладу до спільної діяльності, станом на дату розгляду спору не зменшилася, судом приймаються в якості належного доказу розрахунку вартості права користування земельною ділянкою, площею 4,6 га, що розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, Керченське шосе, економіко-планувальна зона № 32, кадастровий № 0111600000010160078, дані звіту про незалежну оцінку ринкової вартості, що виконаний підприємством «Северин-консалтинг», діючим на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 12334/08 від 08.08.2011 р., виданого Фондом державного майна України.

Суд дійшов висновку, що внаслідок порушення відповідачем пп. 3.1.4. п. 3.1. ст. 3, п. 5.6. ст.5, п. 16.2. ст. 16 Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, пп.12.1.1., пп. 12.1.2. п. 12.1 Додатку № 4 до Договору про спільну діяльність № 91 від 21 лютого 2014 року, та враховуючи положення Договору №2502/ТК про надання послуг з перевалки транзитних нафтопродуктів від 25 лютого 2014 року, укладеного між Державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами як оператором спільної діяльності, позивач міг би одержати дохід від спільної діяльності у розмірі 25% спільного прибутку, що становить 21 212 109,00 грн. Крім наведеного, внаслідок внесення позивачем права користування земельною ділянкою, у якості вкладу до спільної діяльності, враховуючи неможливість ведення спільної діяльності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості завданих позивачеві збитків у вигляді страченого права користування земельною ділянкою, вартість якого становить 9 303 000,00 грн.

Посилання відповідача на норми пункту 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якої відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, не приймаються судом до уваги як такі, що не стосуються предмету розгляду справи

З огляду на вищевикладене, з урахуванням обставин справи, вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 30 515 109,00 грн. є обґрунтованими.

Позивачем також заявлені до стягнення збитки у розмірі 49 662,72 грн., що становлять розмір заборгованості за орендну плату ділянки площею 4,6 га, що розташована за адресою: АРК, м. Феодосія, Керченське шосе, економіко-планувальна зона №32, кадастровий номер 0111600000010160078, надана ТОВ "Промнафтосервіс" на умовах оренди, що розрахована за період з 21 лютого 2014 року по 31 травня 2014 року, майнові права користування якою передані ТОВ "Промнафтосервіс" до спільної діяльності.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що у рядку 5.3 Кошторису утримання адміністративного апарату на рік до Договору, зазначено, що орендна плата за землю становить 181,36 грн., при цьому, при розрахунку збитків на суму 49 662,72 грн., позивач вказує, що розмір орендної плати земельної ділянки за період з 21 лютого 2014 року по 31 травня 2014 року становить 15 114,74 грн., які ділить на 28 дн.*8 дн.+15114,74 грн. * 3 міс. = 49 662,72 грн.

При цьому, обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження щодо підстав визначення вказаного розміру орендної плати, позивач суду не надав.

Таким чином вимоги щодо стягнення збитків у розмірі 49 662,72 грн. не підтверджуються матеріалами справи та є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що позивач на суму заявлених збитків (30 564 771,72 грн.) нараховує інфляційні втрати, що є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З наведених вище підстав, а також з огляду на правову позицію, викладену у п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з якою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань на суму заявлених збитків є необґрунтованою.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 30 515 109,00 грн., в іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на часткове задоволення позову, судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, літ. А, код 03482347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМНАФТОСЕРВІС" (86123, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Тайгова (Тайожна), 1-А, код 35204823) 30 515 109,00 грн. (тридцять мільйонів п'ятсот п'ятнадцять тисяч сто дев'ять гривень 00 коп.) збитків та 65 523,53 грн. (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот двадцять три гривні 53 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова