ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 910/13976/14 20.08.14 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс», м.Київ, ЄДРПОУ 31721018 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ», м.Київ, ЄДРПОУ 36386659 про стягнення 36 954,70 грн. Суддя Любченко М.О. Представники: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мадіс», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ», м.Київ про стягнення основного боргу у розмірі 36 954,70 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині проведення оплати поставленого товару, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. У ході проведення судового засідання 30.07.2014р. позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві. Одночасно, останній у заяві б/н від 30.07.2014р. просив здійснити розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» за наявними в матеріалах справи документами. Відповідач в судові засідання 30.07.2014р., 20.08.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судових засіданнях не скористався, відзив на позовну заяву не надав. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду спору, виходячи з наступного: За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01024, м.Київ, Печерський район, вул.Лютеранська, буд.25, приміщ.9. На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 14.07.2014р. про порушення провадження та ухвалу від 30.07.2014р. про відкладення розгляду справи з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Як слідує з матеріалів справи, ухвала від 14.07.2014р. господарського суду міста Києва, що надсилалась Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ», була повернута на адресу господарського суду міста Києва 15.08.2014р. з відміткою органу поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання». Доказом повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання 20.08.2014р. є засвідчена копія реєстру відправки поштових відправлень суду від 04.08.2014р. Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи. З огляду на неявку відповідача в судові засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 30.07.2014р. господарського суду міста Києва явка в засідання суду представників сторін, зокрема відповідача, обов'язковою не визнавалась. Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені позивачем докази, господарський суд встановив: За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2013р. та 26.11.2013р. позивач поставив відповідачу товар, а саме: папір офсетний, формату 840/55 (виробництво Відкритого акціонерного товариства «Група Ілім», Росія) на загальну суму 56 954,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000764 від 17.10.2013р., №РН-0000895 від 26.11.2013р., підписаними повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками господарських товариств. Одночасно, разом з поставкою товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Мадіс» були виставлені рахунки-фактури №СФ-0000749 від 17.10.2013р. на суму 33 729,30 грн. та №СФ-0000881 від 26.11.2013р. на суму 23 225,40 грн. За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем у жовтні та листопаді 2013 року було постановлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» прийнято товар на загальну суму 56 954,70 грн. За висновками суду, поставка відповідачу товару по зазначеним вище видатковим накладним та виставлення позивачем рахунків-фактур на загальну суму 56 954,70 грн. свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України. Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Тобто, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права». Таким чином, приймаючи до уваги приписи ст.692 Цивільного кодексу України та підписання сторонами видаткових накладних №РН-0000764 від 17.10.2013р., №РН-0000895 від 26.11.2013р., судом встановлено, що строк оплати товару на загальну суму 56 954,70 грн. настав. Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2013р., 18.12.2013р. та 19.12.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» було здійснено часткову оплату за поставлений товар на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» на загальну суму 20 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку №26004060294974. 22.05.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Мадіс» на адресу відповідача було надіслано вимогу №22/05-14, в якій позивач вимагав негайно виконати зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 36 954,70 грн. Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» до суду з розглядуваним позовом у повному обсязі виконано не було. Ухвалами від 14.07.2014р. та від 30.07.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання грошових зобов'язань з оплати товару, що був поставлений за видатковими накладними №РН-0000764 від 17.10.2013р. та №РН-0000895 від 26.11.2013р. Однак, вимоги вказаних ухвал Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» виконано не було. Належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними вище видатковими накладними до матеріалів справи не представлено. Слід також наголосити, що відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання витребуваних ухвалами від 14.07.2014р. та від 30.07.2014р. документів не заявлялось. Одночасно, відповідно до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені позивачем до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» про стягнення 36 954,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ», м.Київ про стягнення суми основного боргу у розмірі 36 954,70 грн. задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «КТІ» (01024, м.Київ, Печерський район, вул.Лютеранська, буд.25, приміщ. 9, ЄДРПОУ 36386659) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс» (03127, м.Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд.93, поверх 2, кімн.212А, ЄДРПОУ 31721018) основний борг в сумі 36 954,70 грн., а також судовий збір в розмірі 1 827 грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. У судовому засіданні 20.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.08.2014р. Суддя М.О.Любченко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 20.08.2014 |
Оприлюднено | 01.09.2014 |
Номер документу | 40269453 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Любченко М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні