Рішення

від 14.08.2014 по справі 911/2893/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2014 р. Справа № 911/2893/14

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабалукс",

88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Рилєєва, 4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бізнес центр",

07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 16

про стягнення 31 604,42 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином;

відповідача - Білаш О.Д. (довіреність від 04.07.2014, б/н).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабалукс" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бізнес центр" (далі - відповідач) про стягнення 31 604,42 грн., з яких: 20 186,27 грн. основного боргу, 6 342,20 грн. пені, 1 463,60 грн. 3 % річних та 3 612,35 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки від 03.05.2012 № 232/213.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2014 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.08.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 15465/14 від 31.07.2014) позивачем подано до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 15869/14 від 31.07.2014) відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач частково визнає позов, а саме: суму основного боргу у повному обсязі - 20 186,27 грн., 1 463,60 грн. 3 % річних та 3 612,35 грн. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 07.08.2014 представнику відповідача судом роз'яснено наслідки визнання позову, відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки заяву про визнання відповідачем позову підписано уповноваженою особою - Білаш О.Д. (довіреність від 04.07.2014, б/н) та, з огляду на матеріали справи, зважаючи на частину 6 статті 22, частину 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання відповідачем позову не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, часткове визнання позову відповідачем прийнято господарським судом.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

У судовому засіданні 07.08.2014 оголошено перерву до 14.08.2014, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 16466/14 від 13.08.2014) позивачем подано до матеріалів справи заперечення на відзив.

У судове засідання 14.08.2014 представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Представник відповідача суму основного боргу визнав та заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.08.2014 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рабалукс" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Бізнес центр" (далі - покупець) укладено договір поставки від 03.05.2012 № 232/213 (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, та відповідно до замовлень покупця, поставляти товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, приймати товар і оплатити його вартість, за цінами, визначеними в Специфікації (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1.4. Договору, товар вважається поставленим у разі підписання сторонами товарної накладної за умови надання товаросупровідної документації, що визначена в пункті 5.3.1. Договору та виконання поставки, згідно умов Договору та замовлення покупця.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, постачальник зобов'язаний постачати товар за цінами, погодженими сторонами в Специфікації з врахуванням знижок, відповідно до умов Договору (копія Специфікації наявна в матеріалах справи).

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що оплата здійснюється у розмірі вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в Договорі.

Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2013 (пункт 12.1. Договору).

Сторонами підписано Додаткову угоду від 22.01.2013 № 1 до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до пунктів 1, 2 якої сторони погодили, що оплата першої поставки товару нового асортименту здійснюється протягом 60 календарних днів з дати, що вказана в накладній. Відстрочка оплати за кожну партію товару становить до 60 календарних днів, починаючи з дати, що вказана в накладній.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов Договору, поставив відповідачу товар, що підтверджується наданими разом з позовною заявою в матеріали справи видатковими накладними: від 22.06.2012 № РН-0001090 на суму 35 035,28 грн., від 22.06.2012 № РН-0001091 на суму 2 073,60 грн., від 13.07.2012 № РН-0001196 на суму 6 508,43 грн., від 27.07.2012 № РН-0001290 на суму 6 568,96 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, а відповідач, за довіреностями від 22.06.2012 № 116335, від 13.07.2012 № 11894, від 27.07.2012 № 12056, вказаний товар отримав. До матеріалів справи долучені копії зазначених накладних та довіреностей.

Підписи уповноважених представників сторін на видаткових накладних скріплені відбитками печаток обох сторін, що оцінюється судом як підтвердження юридичною особою - відповідачем, фактів вчинення господарських операцій з отримання товару.

Згідно з наданою до матеріалів справи банківською довідкою від 29.07.2014 № Р6-В39/31-539 за весь період спірних відносин з відповідачем, судом встановлене перерахування коштів відповідачем позивачу за Договором у розмірі 30 000,00 грн. Оригінал довідки додано до матеріалів справи.

Відтак, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 25 186,27 грн. - різниця між вартістю поставленого товару та сумою часткових оплат.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних, що складені на господарські операції з поставки товару за спірними видатковими накладними.

Податкові накладні, що надані позивачем, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як доказ того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними, що не оплачені відповідачем, у своїх податкових зобов'язаннях.

Відповідачем підтверджено факт прийняття товару за Договором, а також визнано суму основної заборгованості - 20 186,27 грн.

Згідно з частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, визнання позову є процесуальним правом відповідача, з яким кореспондується повноваження суду задовольнити визнаний позов, якщо суд не встановить, що визнання позову суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

При прийнятті рішення, зважаючи на визнання позову відповідачем, судом взято до уваги правові позиції, що викладено у пункті 24. постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" та в абзаці 9 підпункту 3.12. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, якщо таке визнання не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на вказане, господарський суд приходить до висновку, що часткове визнання позову відповідачем не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, письмову заяву про визнання позову підписано уповноваженою особою відповідача, а, відтак, позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі - 20 186,27 грн.

Позивач, на підставі пункту 11.6. Договору, заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 6 342,20 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

Розглянувши зазначену заяву, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, судом враховано правову позицію, що викладена у абзаці 1 підпункту 4.3. пункту 4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», про те, що, якщо відповідно до чинного законодавства або договору, неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Судом визначено періоди нарахування пені: за видатковими накладними від 22.06.2012 - з 22.08.2012 до 22.02.2013, за видатковою накладною від 13.07.2012 - з 27.08.2012 до 27.02.2012, за видатковою накладною від 27.07.2012 - з 09.09.2012 до 09.03.2013.

Відтак, строк позовної давності до стягнення пені щодо останньої за часом видаткової накладної від 27.07.2012 сплинув 09.03.2014.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до правової позиції пленуму Вищого господарського суду України, що викладена в абзаці 6 підпункту 4.4.1. пункту 4. постанови «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 26.05.2013 року № 10, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, сама по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Відтак, оскільки у матеріалах справи відсутні докази переривання строку позовної давності щодо стягнення пені, а клопотання позивача про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними, що викладено ним у письмових запереченнях на відзив, за висновками суду не підлягає задоволенню з огляду на його необґрунтованість, суд дійшов висновку, що заява відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 1 463,60 грн. 3% річних та 3 612,35 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду обставин справи, судом перевірено розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, що подані позивачем.

За результатами перевірки розрахунків, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме: 1 293,94 грн. 3 % річних та 2 671,24 грн. інфляційних втрат.

З огляду на зазначене, за результатами оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи та встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20 186,27 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 671,24 грн. та 3 % річних у розмірі 1 293,94 грн. підлягають задоволенню. Позовні вимоги про стягнення 6 342,20 грн. пені, 169,90 грн. 3 % річних та 941,11 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 461,60 грн. витрат з оплати адвокатських послуг.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката в судові витрати у даній справі, судом враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 1 461,60 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю від 27.02.2009 № НОМЕР_1).

На підтвердження заявлених витрат, позивачем надано договір про надання юридичних (адвокатських послуг) послуг від 01.07.2014 № 1/7, акт прийому-передачі наданих юридичних (адвокатських послуг) послуг від 07.07.2014 № 1, платіжне доручення від 09.07.2014 на суму 1 461,60 грн.

Оскільки внесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатом та оплата їх позивачем підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 1 461,60 грн. до складу судових витрат у даній справі.

Відшкодування судового витрат, а саме: судового збору у розмірі 1 827,00 грн. та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 461,60 грн., відповідно до частин 1, 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бізнес центр" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Красовського, 16, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35115285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рабалукс" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Рилєєва, 4, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35045794) 20 186 (двадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 27 коп. основної заборгованості, 1 293 (одна тисяча двісті дев'яносто три) грн. 94 коп. 3 % річних, 2 671 (дві тисячі шістсот сімдесят одна) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 1 116 (одна тисяча сто шістнадцять) грн. 92 коп. витрат на послуги адвоката та 1 396 (одна тисяча триста дев'яносто шість) грн. 15 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 19.08.2014.

Суддя С.О. Саванчук