Рішення

від 18.08.2014 по справі 910/11841/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/11841/14 18.08.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТК БУДЗБУТ» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» простягнення 18 383,38 грн. Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Хомутінніков Г.Г. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК БУДЗБУТ» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» про стягнення заборгованості у розмірі 17681,27 грн., з яких: сума основного боргу - 13 775,42 грн., пеня - 887,56 грн., штраф - 1377,54 грн., інфляційні збитки - 1468,03 грн., 3 % річних - 172,72 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2014 порушено провадження у справі №910/11841/14, розгляд справи призначений на 16.07.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 04.08.2014.

18.07.2014 позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 13775,42 грн., пеню в сумі 1271,66 грн., штраф у розмірі 1377,54 грн., інфляційні збитки в сумі 1587,60 грн., 3% річних у сумі 223,22 грн., надавши розрахунок штрафних санкцій. Позивач збільшив вимоги щодо нарахування пені, інфляційних, 3% річних.

Суд приймає заяву позивача до розгляду, так як це право позивача передбачено ст. 22 ГПК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 18.08.2014.

08.08.2014 позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 13775,42 грн., пеню в сумі 1 403,75 грн., штраф у розмірі 1 377,54 грн., інфляційні збитки в сумі 1587,60 грн., 3% річних у сумі 239,07 грн., всього: 18 383,38 грн., надавши розрахунок штрафних санкцій. Позивач збільшив вимоги щодо нарахування пені, 3% річних. Суд приймає заяву позивача до розгляду, так як це право позивача передбачено ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні 18.08.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.11.2013 між позивачем та відповідачем укладений договір №ДГ-194 (далі -Договір), за умовами якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця будівельні матеріали, товари субститути та інші товари народного вжитку та господарювання (в подальшому «Продукція»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію згідно умов цього договору.

Відповідно до п.1.2. Договору сторони передбачили, що найменування, асортимент, ціна кількість та умови поставки продукції визначаються сторонами окремо за кожну партію продукції та зазначаються у протоколах узгодження ціни, якими сторони визнають рахунки-фактури та видаткові накладні Постачальника, котрі засвідчують факт узгодження сторонами кількості, асортименту та ціни продукції.

Сторони домовились, що оплати продукції, витрат на її доставку та послуг з транспортування здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів з моменту підписання ним видаткової накладної про отримання відповідної партії продукції, згідно п. 2.3 Договору.

Умови поставки товару сторони узгодили у розділі 3 Договору.

Датою поставки продукції є дата, зазначена у видаткових накладних постачальника. У випадку, якщо дата виписки видаткової накладної не збігається з датою фактичного відвантаження та/або отримання продукції, ці розбіжності відображаються сторонами у відповідних видаткових накладних. (п. 5.6).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином та передав відповідачу товару згідно видаткових накладних №РН-0001585 від 02.12.2013, №РН-0001642 від 12.12.2013, №РН-0000028 від 14.01.2014, та довіреностей на отримання товару, які також долучені до матеріалів справи та акт №ОУ-0000128 від 02.12.2014 на суму 500,00 грн. (транспортні послуги), всього на суму 13 775, 42 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи п. 2.3 Договору, слід зазначити, що за видатковою накладною від 02.12.2013 останнім днем оплати є 02.01.2014 (враховуючи, що тридцятий день припадає на святковий день), за видатковою накладною від 12.12.2013 - 11.01.2014, за видатковою накладною від 14.01.2014 - 13.02.2014.

Отже, з урахуванням наведеного, суд визнав доводи позивача щодо прострочення оплати коштів за поставлений товар за наведеними накладними, обґрунтованими.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 13 775,42 грн., доказів протилежного суду не надано.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 13 775,42 грн., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості в сумі 13 775,42 грн. відповідача належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Позивач заявив до стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) пеню - 1403,75 грн., штраф - 1 377, 54 грн., суму інфляційних втрат - 1 587,60 грн. та 3 % річних у розмірі 239,07 грн.

Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, згідно з п. 4.2. договору, у разі невиконання умов оплати, передбачених цим договором, покупець сплачує на користь постачальника за весь час прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не перерахованої частини платежу за кожен календарний день прострочення, тощо.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов наступних висновків:

- обраний позивачем початок періоду нарахування пені не суперечить моменту настання прострочення з оплати товару;

- позивачем при розрахунку пені не враховано, що відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Тобто спеціальним законодавством встановлено присікальний строк нарахування штрафних санкцій. Після закінчення вказаного строку їх нарахування припиняється;

Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Суд, з урахуванням зроблених раніше висновків, щодо початку періоду нарахування пені, та приймаючи до уваги приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, встановив що сума пені підлягає задоволенню у розмірі 1 051,80 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1 377,54 грн., який нарахований через прострочення оплати спірного товару.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 4.2. договору, у разі невиконання умов оплати, передбачених цим договором, додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від не перерахованої частини платежу за прострочення понад 20 календарних днів.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.4.2. договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд перевірив розрахунок 3 % річних, наведений у заяві про збільшення позовних вимог та визнав його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у розмірі заявленому до стягнення, тобто у розмірі 239,07 грн.

При здійсненні перерахунку інфляційних втрат за період вказаний позивачем, суд встановив, що їх розмір становить 1587,60 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині суми основного боргу - 13 775, 42 грн., пені - 1 051, 80 грн., штраф - 1 377, 54 грн., 3 % річних - 239, 07 грн., інфляційних втрат - 1 587, 60 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-сервісна компанія «Барельєф» (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 72, код 38214076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК БУДЗБУТ» (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 9, код 37590062) суму основного боргу у розмірі 13 775,42 грн. (тринадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять гривень 42 коп.), пеню - 1 051,80 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 80 коп.), штраф - 1 377,54 грн. (одна тисяча триста сімдесят сім гривень 54 коп.), 3 % річних - 239, 07 грн. (двісті тридцять дев'ять гривень 07 коп.), інфляційні втрати - 1 587,60 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім гривень 60 коп.) та 1 792,02 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто дві гривні 02 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова