Рішення

від 20.08.2014 по справі 910/13617/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/13617/14 20.08.14

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ АВТО» доПриватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» провідшкодування шкоди 17 035,24 грн. Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача:Волчек Н.М. - представ. за довір.; від відповідача:Стеценко Т.М. - представ. за довір.

У судовому засіданні 20.08.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ АВТО» до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 17 035,24 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 порушено провадження у справі №910/13617/14, розгляд справи призначено на 30.07.2014.

В судовому засіданні 30.07.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 20.08.2014.

Позивач, в свою чергу, у судовому засіданні 20.08.2014 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач надав у судовому засіданні 20.08.2014 заяву в якій просить суд застосувати строк позовної давності в порядку ст. 256, 257 ЦК України, який сплив 02.05.2014.

В судовому засіданні 20.08.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування ", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 2 ст. 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про страхування", страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування", є видом добровільного страхування.

В статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про страхування", страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

20.04.2011р. між ВАТ «УСК «Дженералі-Гарант» (правонаступником якого є ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто») (страховик) та ТОВ «Експо Плюс» укладений Договір добровільного страхування транспортного засобу № 19G-0345087 (далі - «Договір»), за яким був застрахований автомобіль «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_1, з терміном дії з 29.04.2011 по 28.04.2012.

02.05.2011 р. о 10 год. 15 хв. на перехресті автошляхів с. Соколовка-с.Вільне та Кіровоград - Платоново сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «Експо Плюс», та «FAW-CARGO 1011» під керуванням ОСОБА_4

В матеріалах справи наявне повідомлення про настання страхового випадку, з яким звернулось ТОВ «Експо Плюс» (страхувальник) до свого страховика - заява №50667 від 26.05.2011р. про настання страхового випадку.

Відповідно до калькуляції №256Р від 23.05.2011р. та звіту №256 від 23.05.2011 р. про оцінку вартості матеріального збитку, завданого ушкодженням транспортного засобу «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 17 695,13 грн.

Звіт складений експертною компанією ТОВ «Естімейт Плюс» (код ЄДРПОУ 37392265).

На підставі договору страхування та страхового акту № 122714 від 07.06.2011 р., позивач визнав страховим випадком ДТП - 02.05.2011 та прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 17 535, 24 грн.

Позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 17 535,24 грн. на рахунок АТ «Укравто» філіал «Петрівка-Авто» згідно платіжного доручення №9010 від 15.06.2011.

Протиправність дій ОСОБА_4 у дорожньо-транспортній пригоді 02.05.2011 підтверджена довідкою УМВС України в Кіровоградській області МВС України №8806266, постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30.05.2011 р. у адміністративній справі №3-1702/11, відповідно до якої ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначені в цих документах обставини про те, що ОСОБА_4 порушив пункти 16.11, 8.1 Правил дорожнього руху України, відповідачем не спростовані.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оскільки за шкоду, заподіяну майну ТОВ «Експо Плюс» страховик ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» виплатив страхове відшкодування у розмірі 17 535,24 грн., тому в порядку ст.993 ЦК України до нього переходить право регресної вимоги до ОСОБА_4 у розмірі 17 535,24 грн.

Щодо вимоги до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення збитків в порядку регресу, суд встановив, що даний спір виник між двома юридичними особами, а тому має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №АА/1043152, згідно з яким страховик ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" забезпечує відшкодування шкоди заподіяної третім особам під час ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу, а застрахованим транспортним засобом був автомобіль «FAW-CARGO 1011», державний номер НОМЕР_3, яким і керував ОСОБА_4 02.05.2011.

На запит суду, Моторне (транспортне) страхове бюро України повідомило, що відповідач є особою, на яку полісом № АА/1043152 (з лімітом відповідальності - 50 000 грн. та за мінусом франшизи), покладено обов'язок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобіля «FAW-CARGO 1011», державний номер НОМЕР_3, яким і керував ОСОБА_4 02.05.2011 - на час спірної ДТП.

Оскільки за шкоду заподіяну майну ТОВ «Експо Плюс» ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» виплатило страхове відшкодування у розмірі 17 535,24 грн., тому за мінусом франшизи (у розмірі 500грн.) позивач має право стягнути з відповідача 17 035,24 грн.

Як свідчать матеріали справи, 10.09.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою №3611-24/24 про відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 17 035,24 грн. Вимога отримана відповідачем 17.09.2013, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, яке в належним чином засвідчені копії долучено до матеріалів справи.

Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позов, ДТП трапилось 02.05.2011.

Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідачів в порядку суброгації.

Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підстав ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-112цс13 від 25.12.2013.

Відповідно до частини 1 стаття 111-25 Господарського процесуального кодексу України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки, позивач набув права до відповідача в порядку суброгації, то строк позовної давності за вимогами позивача почав спливати з моменту виникнення страхового випадку, як це зазначає Верховний Суд України в листі від 19.07.2011.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи те, що страховий випадок мав місце 02.05.2011, то позовна давність спливає 02.05.2014.

Відповідно до відбитку штампу канцелярії господарського суду м. Києва, позивач подав позовну заяву до господарського суду 07.07.2014.

Отже, позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності.

Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності, яке викладене у заяві про застосування строків позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином, позов до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" було пред'явлено після спливу 3-річного строку з моменту ДТП (02.05.2011).

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що страховий випадок мав місце 02.05.2011, а позивач звернувся з даним позовом до суду 07.07.2014, а також судом не було встановлено факту переривання перебігу позовної давності та наявності поважних причин її пропуску, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків є такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова