Постанова

від 21.08.2014 по справі 910/3983/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2014 р. Справа№ 910/3983/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Фірма «Кадекс І К»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 02.07.2014

у справі № 910/3983/14 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Державного підприємства «Одеський авіаційний завод», м. Одеса,

до Приватного підприємства «Фірма «Кадекс І К», м. Київ,

про повернення коштів та стягнення збитків у розмірі 344 270,11 грн,

за участю представників:

від позивача: Фурманов О.І. - представник (довіреність №15/ЮД від 07.02.2014);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Одеський авіаційний завод» (надалі - ДП «Одеський авіаційний завод») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства «Фірма «Кадекс І К» (надалі - ПП «Фірма «Кадекс І К») про стягнення вартості непоставленого товару в сумі 290 400,00 грн, 21 338,43 грн пені, 20 328,00 грн штрафу, 10 167,98 грн 3% річних та 2 035,70 грн інфляційних втрат, посилаючись на прострочення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки попередньо оплаченого товару за договором №61/МТО-09 від 05.05.2009.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.07.2014 у справі №910/3983/14 позов задоволено частково, стягнуто з ПП «Фірма «Кадекс І К» на користь ДП «Одеський авіаційний завод» 290 400,00 грн основного боргу, 21 338,43 грн пені, 20 328,00 грн штрафу, 10 167,98 грн 3% річних та 6 844,68 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПП «Фірма «Кадекс І К» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2014 по справі №910/3983/14 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначена до розгляду на 18.08.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 у зв'язку з перебуванням Сухового В.Г. у відпустці для розгляду справи № 910/3983/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

В судове засідання 21.08.2014 скаржник свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином за адресою для листування, вказаною апелянтом, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності скаржника.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, находить їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

21.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 05.05.2009 між ДП «Одеський авіаційний завод» (в тексті договору - покупець) та ПП «Фірма «Кадекс І К» (в тексті договору - продавець) був укладений договір №61/МТО-09 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку і на умовах, визначених даним договором, продавець поставляє покупцю запасні частини, агрегати і комплектуючі до авіаційної техніки, надалі - товар, найменування, номенклатура і кількість якого зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.3. договору поставка товару здійснюється протягом 30 днів з дня підписання специфікації на товар. Датою поставки товару вважається дата підписання Акту приймання-передачі товару на підприємстві покупця (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 11.1 даний договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

12.07.2010 між сторонами було підписано додаткову угоду №4 до договору (а.с. 58), згідно якої погодили, що в порядку і на умовах, визначених п. 1.1. даного договору, продавець поставляє покупцю товар - запасні частини, агрегати і комплектуючі до авіаційної техніки, найменування, номенклатура і кількість якого зазначається в специфікації, які є невід'ємною частиною даної додаткової угоди, сума якої становить 6 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн і складається з ціни товару, що поставляється за кожною окремою специфікацією.

Дана додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

В якості додатку до вказаної додаткової угоди №4 від 12.07.2010 між сторонами було підписано Специфікацію №ДС-4/8/12 від 12.11.2012 (а.с. 11), згідно якої визначено, що загальна вартість товару (комплекти тормозних дисків) згідно даної специфікації становить 290 400,00 грн, в т.ч. ПДВ 48 400,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу повну вартість товару, визначеного зазначеною специфікацією, на загальну суму 290 400,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2751 від 19.11.2012 на суму 145 200,00 грн та №2775 від 19.11.2012 на суму 145 200,00 грн (а.с. 12-13).

Однак, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, в порушення умов договору ПП «Фірма «Кадекс І К» поставку товару, визначеного специфікацією на суму 290 400,00 грн не здійснило.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2014 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №354/ЮС (а.с. 70-71) з вимогою про повернення грошових коштів за непоставлений товар у сумі 290 400,00 грн не пізніше 01.03.2014, що підтверджується фіскальним чеком (а.с. 72).

У зв'язку з неповерненням коштів, сплачених за поставку товару, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи частково позов ДП «Одеський авіаційний завод», місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати, пені, штрафу та 3% річних, оскільки доказів сплати вказаної заборгованості або виконання умов договору в частині передачі товару відповідачем суду не надано. При цьому, в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд відмовив з огляду на відсутність у відповідача перед позивачем обов'язку з виконання грошового зобов'язання.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач відзиву на позов та обґрунтованих заперечень не надав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що вимоги позивача є передчасними, оскільки останній звернувся з позовом до суду до закінчення строку на розгляд претензії. Крім того, відповідач звертав увагу на те, що у специфікації не зафіксовано дати підписання її продавцем, що унеможливлює визначення строку виконання зобов'язання з поставки товару.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, а доводи відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання вищевказаного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється протягом 30 днів з дня підписання специфікації на товар.

Як вбачається з матеріалів справи, Специфікація №ДС-4/8/12 (а.с. 11) була підписана зі сторони покупця 12.11.2012. Оскільки при підписанні продавцем вказаної специфікації останнім не було зазначено іншої дати її підписання, колегія суддів вважає, що дана специфікація була підписана одночасно обома сторонами, а саме 12.11.2012.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач повинен був поставити позивачу товар не пізніше 12.12.2012.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 28.11.2011 у справі №43/308-10.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо передчасності вимог позивача у зв'язку зі зверненням з позовом до суду до закінчення строку на розгляд претензії є безпідставними.

Як було зазначено вище, позивач відповідно до платіжних доручень №2751 та №2775 від 19.11.2012 перерахував на рахунок відповідача в якості попередньої оплати за товар грошові кошти в сумі 290 400,00 грн, проте відповідач після отримання вказаних коштів товар у строк, визначений умовами договору, не поставив. Доказів протилежного, зокрема актів приймання-передачі товару, сторонами суду не надано.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 290 400,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21 338,43 грн пені, нарахованої за період з 12.12.2012 по 13.06.2013.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 8.4. договору визначено, що за порушення термінів постачання товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з урахуванням інфляції від ціни недопоставленого товару.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у сумі 21 338,43 грн.

Разом з тим, позивач на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України заявив до стягнення з відповідача 20 328,00 грн штрафу, що становить сім відсотків вартості непоставленого товару.

Колегія суддів зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, згідно якої у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, враховуючи прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання понад 30 днів, з огляду на те, що ДП «Одеський авіаційний завод» належить до державного сектора економіки, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у сумі 20 328,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 167,98 грн 3% річних та 2035,70 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати за період з 13.12.2012 по 11.02.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до роз'яснень, викладених у п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, застосування місцевим господарським судом ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 10 167,98 грн та інфляційних втрат у сумі 2 035,70 грн безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову ДП «Одеський авіаційний завод», стягнення з відповідача 290 400,00 грн суми попередньої оплати за договором, 21 338,43 грн пені, 20 328,00 грн штрафу та відмови у задоволенні іншої частини позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно пункту 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ПП «Фірма «Кадекс І К» та часткове скасування рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2014 у справі №910/3983/14 з викладенням його резолютивної частини в редакції даної постанови.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги та часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Кадекс І К» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі №910/3983/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі №910/3983/14 скасувати частково.

3. Постановити нове рішення, яким:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Кадекс І К» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код 35255298) на користь Державного підприємства «Одеський авіаційний завод» (65121, м. Одеса, пр. Жукова, буд. 32-А, код 07756801) 290 400 (двісті дев'яносто тисяч чотириста) грн 00 коп. основного боргу, 21 338 (двадцять одна тисяча триста тридцять вісім) грн 43 коп. пені, 20 328 (двадцять тисяч триста двадцять вісім) грн 00 коп. штрафу та 6 641 (шість тисяч шістсот сорок одну) грн 66 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови.

5. Матеріали справи №910/3983/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна