Постанова

від 21.08.2014 по справі 925/1079/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2014 р. Справа№ 925/1079/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 08.07.2014

у справі №925/1079/14 (суддя Хабазня Ю.А.)

за позовом Приватного підприємства «Трансагрохім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс»

про стягнення 52 240,27 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Трансагрохім» (надалі - ПП «Трансагрохім») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс» (надалі -ТОВ «Союз Агрохімтранс») про стягнення 52 240,27 грн, з яких 48 556,00 грн основного боргу, 1 699,46 грн пені, 139,68 грн 3% річних та 1 845,13 грн збитків від інфляції, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару за договором поставки №110314 АВ/06-14/03-3Г від 11.03.2014.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 у справі №925/1079/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Союз Агрохімтранс» на користь ПП «Трансагрохім» 48 556,00 грн основного боргу, 1 699,46 грн пені, 139,68 грн 3% річних, 1 845,13 грн інфляційних, та 1 827,00 грн судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Союз Агрохімтранс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити частково рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 по справі №925/1079/14, яким відмовити в частині стягнення 1 845,13 грн інфляційних та 1 699,46 грн пені.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначена до розгляду на 21.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 у зв'язку з перебуванням Сухового В.Г. у відпустці для розгляду справи №925/1079/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

В судове засідання 21.08.2014 сторони, належним чином повідомлені про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, не з'явилися.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №925/1079/14 в апеляційному порядку і не направили своїх уповноважених представників у судове засідання, про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції не повідомили, судова колегія ухвалила за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі доказами та за відсутності учасників судового процесу.

21.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.03.2014 між ПП «Трансагрохім» (в тексті договору - продавець) та ТОВ «Союз Агрохімтранс» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №110314 АВ/06-14/03-3ГД (надалі - договір), у відповідності до п.1.1 якого продавець поставляє, а покупець приймає в порядку та на умовах, визначених цим договором, аміак водний технічний марки Б (в подальшому - товар).

Відповідно до п.1.2 договору кількість, ціна й терміни постачання кожної партії товару, що здійснюється відповідно до умов даного договору, визначаються у додатках, які є доповненнями до даного договору і є його невід'ємними частинами (надалі - додатки).

Згідно п. 2.2 договору покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар від продавця та здійснити оплату за нього в строки і в порядку, передбаченому договором.

За умовами п. 3.2 договору покупець здійснює оплату вартості товару шляхом прямого банківського переказу грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставлених рахунків продавця.

У разі нездійснення оплати покупцем у терміни, зазначені в рахунку продавця, наданий до оплати рахунок вважається анульованим (п. 3.3 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що такий набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому, але не більше ніж до 31.12.2014.

В подальшому між сторонами були підписані додатки до договору №01 від 11.03.2014 та №02 від 17.03.2014, згідно яких сторони погодили специфікації на товар, що поставлятиметься, загальною вартістю 183 556,00 грн.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору та додатків до нього позивач поставив відповідачу товар (аміак водний технічний марки Б) в кількості та по цінах, вказаних у додатках до договору на загальну суму 183 556,00 грн, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №6 від 14.03.2014 на суму 135 000,00 грн, №7 від 17.03.2014 на суму 45 000,00 грн та №9 від 18.03.2014 на суму 3 556,00 грн (а.с. 16-18), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками підприємств.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару №2 від 13.03.2014, №3 від 17.03.2014 та №4 від 25.03.2014 на загальну суму 183 556,00 грн (а.с.19-21).

Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними видатковими накладними у повному обсязі не розрахувався, сплативши лише 135 000,00 грн, що підтверджується виписками ПАТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів на рахунку позивача за період з 14.03.2014 по 14.03.2014 (а.с. 22-23), у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 48 556,00 грн (183 556,00 грн - 135 000,00 грн).

З матеріалів справи вбачається, що з огляду на наявність вказаної заборгованості ТОВ «Союз Агрохімтранс» перед ПП «Трансагрохім», позивач направив відповідачу претензію вих. №30/14 від 30.04.2014 з вимогою сплатити борг у сумі 48 556,00 грн в 7-ми денний термін з дня пред'явлення вимоги (а.с. 24-25), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 30.04.2014 (а.с. 26-27).

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким, у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Отже, укладення ПП «Трансагрохім» та ТОВ «Союз Агрохімтранс» договору поставки №110314 АВ/06-14/03-3Г від 11.03.2014 було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що з умов договору, а також вимог законодавства неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплати отриманого товару, відповідно до положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні №6 від 14.03.2014 на суму 135 000,00 грн, №7 від 17.03.2014 на суму 45 000,00 грн та №9 від 18.03.2014 на суму 3 556,00 грн оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а відтак, є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив умови договору щодо здійснення своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем на час розгляду спору в суді першої інстанції склала 48 556,00 грн.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати настав, доказів оплати товару у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 48 556,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 1 699,46 грн, що нарахована на суму боргу за період з 16.05.2014 по 20.06.2014.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 7.3 договору сторони погодили, що за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Разом з тим, приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вимоги ГК України, ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та укладеного між сторонами договору, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів встановила, що він здійснений необґрунтовано у розмірі 0,1% від неоплаченої суми, оскільки належна до стягнення пеня повинна бути нарахована, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України (0,052%) та за розрахунком суду апеляційної інстанції становить 909,93 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 909,93 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 789,53 грн пені необхідно відмовити.

Разом з тим, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 139,68 грн та інфляційних збитків у розмірі 1 845,13 грн, що нараховані за період з 16.05.2014 по 20.06.2014.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивач помилково розраховував суму інфляційних збитків, виходячи з того, що індекс інфляції становив 1,038, оскільки за вказаний позивачем період сукупний індекс інфляції складав 1,010.

Відповідно до здійсненого апеляційним господарським судом розрахунку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 485,56 грн інфляційних втрат. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 1 359,57 грн інфляційних втрат необхідно відмовити.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню повністю у сумі 139,68 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, у сумі 50 091,17 грн, з яких 48 556,00 грн основного боргу, 909,93 грн пені, 139,68 грн 3% річних та 485,56 грн інфляційних втрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 789,53 грн пені та 1 359,57 грн інфляційних втрат, колегія суддів відмовляє.

В апеляційній скарзі відповідач наголосив на порушенні судом норм процесуального права, який під час розгляду справи проігнорував клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням адвоката відповідача. Натомість, суд здійснив розгляд справи у відсутність скаржника, позбавивши його тим самим довести належним чином обґрунтованість своїх заперечень щодо позову.

З наведеними доводами судова колегія не погоджується та не вбачає в діях суду порушення процесуальних прав відповідача.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у справі №925/1079/14 була винесена та надіслана судом 24.06.2014, а розгляд справи призначено в судове засідання на 08.07.2014, що вказує на достатність часу, протягом якого відповідач мав змогу сформулювати свою позицію відносно спору, подати суду необхідні докази, які на думку останнього спростовують вимоги позивача.

При цьому, заявляючи клопотання про відкладення судового розгляду, директор відповідача повідомив про укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом, який через відрядження не може бути присутнім у судовому засіданні 08.07.2014.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, доказів, які б підтверджували вказані обставини відповідач суду не надав.

Крім того, оцінивши сукупність наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджала розгляду справи, а відтак місцевий господарський суд правомірно розглянув справу відповідно до положень статті 75 ГПК України у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до п. 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги ТОВ «Союз Агрохімтранс», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення пені та інфляційних втрат.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та зміни апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності зі статтею 49 ГПК України.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 у справі №925/1079/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 у справі №925/1079/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс» (18002, м. Черкаси, вул. Енгельса, 263, офіс 10 ідентифікаційний код 39074546) на користь Приватного підприємства «Трансагрохім» (18000, м Черкаси, пр-т Хіміків, 74, офіс 104, ідентифікаційний код 38089546) 48 556 (сорок вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн 00 коп. основного боргу, 909 (дев'ятсот дев'ять) грн 93 коп. пені, 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн 56 коп. інфляційних, 139 (сто тридцять дев'ять) грн 68 коп. 3% річних, 1 751 (одну тисячу сімсот п'ятдесят одну) грн 84 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити».

4. Стягнути з Приватного підприємства «Трансагрохім» (18000, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 74, офіс 104, ідентифікаційний код 38089546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агрохімтранс» (18002, м. Черкаси, вул. Енгельса, 263, офіс 10, ідентифікаційний код 39074546) 553 (п'ятсот п'ятдесят три) грн 86 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №925/1079/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна