Рішення

від 26.08.2014 по справі 922/2788/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р.Справа № 922/2788/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Луніній О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД", м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сита Хата", м. Київ про стягнення коштів в розмірі 92 822,01 грн. за участю представників :

позивача: Ступак А.Ю.. за дов. від 13.06.2014 р.

першого відповідача: не з'явився

другого відповідача: не з'явився

за відсутності клопотання фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Продресурс ЛТД», звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сита Хата" (другий відповідач) про стягнення з другого відповідача 10034 грн. 45 коп. суми основного боргу, 998 грн. 58 коп. інфляційних втрат, 691 грн. 94 коп. пені, 80964 грн. 34 коп. штрафу, а також про солідарне стягнення з відповідачів 133 грн. 50 коп. 3% річних від простроченої суми та пропорційно покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням другим відповідачем умов договору поставки товару № 225-1ЗК від 05 червня 2013 року щодо оплати вартості отриманого товару, зобов'язання за яким забезпечено договором поруки № 15-01 від 15.01.2014 р., укладеним між позивачем та першим відповідачем.

Ухвалою суду від 09 липня 2014 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2788/14 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 21 липня 2014 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання 26 серпня 2014 року з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідачі своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, відповідно до яких розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду, судом встановлено, що всі учасники судового процесу є належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду даної справи.

Так, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Окрім того, про обізнаність учасників судового процесу про розгляд даної справи свідчать також наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 112, 113).

Перший відповідач надав до матеріалів справи (вх. № 24818 від 18.07.2014 р.) заяву про визнання позовних вимог в повному обсязі (а. с. 115).

Другий відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду даної справи, про що свідчить наявна в матеріалах справи направлена на зазначену в позовній заяві та ЄДРПОУ адресу другого відповідача та повернута до суду з відміткою про закінчення термінів зберігання ухвала про порушення провадження у справі (а. с. 186-190). Вказаний висновок цілком узгоджується з абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

В судовому засіданні 26 серпня 2014 року учасники судового процесу не виявили наміру подати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для вставлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05 червня 2013 року між позивачем ( як постачальник) та другим відповідачем (як покупець) було укладено договір поставки товару № 225-1ЗК (далі - «договір поставки»), за умовами якого постачальник поставляє і передає у власність покупцю товар/продукцію відповідно до накладних, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку передбачених договором, (а.с. 21).

Згідно п. 2.3. договору поставки моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими стотонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.

Відповідно до п. 5.1. договору поставки покупець оплачує поставленні товари по цінах, вказаних у супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації, на умовах даного договору.

Пункт 5.2. договору поставки сторони погодили, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що розрахунок проводиться у безготівковій або готівковій формі (з обов'язковим оформленням прибутково-касових документів), у національні валюті.

Відповідно до 5.4. договору поставки днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зараховується на рахунок постачальника.

Позивач стверджує, що ним було поставлено другому відповідачу на підставі договору поставки товар на суму 25660,07 грн. Втім, наявні в матеріалах справи видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні (а. с. 25-79) свідчать, що позивач поставив, а відповідач прийняв в період з 07 червня 2013 року по 21 травня 2014 року товар на загальну суму 21161,37 грн.

Платіжні доручення (а.с. 80-88) свідчать, що відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 11630,18 грн.

Позивач стверджує, що заборгованість другого відповідача за договором поставки становить 10034,45 грн., але з встановлених вище обставин вбачається, що заборгованість другого відповідача перед позивачем за договором поставки становить 9531,19 грн.

У пункті 6.2.1. договору поставки сторони погодили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати постачальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день простроченная платежу .

Пункт 6.2.2. даного договору передбачає, якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше 3 календарних днів, покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії товару.

На підставі вказаних положень договору поставки позивач нарахував другому відповідачу пеню за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. в розмірі 691,14 грн. та штраф за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. в розмірі 80964,34 грн.

Окрім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував другому відповідачу інфляційні втрати за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. на суму 998,58 грн., а також солідарно з першим відповідачем 3% річних за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. в сумі 133,50 грн.

15 січня 2014 року між позивачем (як кредитором) та першим відповідачем (як поручителем) було укладено договір поруки № 15-01 (далі - "договір поруки") (а.с. 103). У відповідності до договору поруки поручитель (перший відповідач) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язку боржника (другий відповідач), за основним договором в об'ємі та на умовах встановлених договором поруки.

Згідно п. 1.2. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за невиконання боржником свого основного зобов'язання в обсязі, який дорівнює 3% річних від простроченої суми. Розмір 3% річних, які підлягають сплаті поручителем визначається самостійно кредитором при пред'явлені відповідних вимог.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки під основним договором розуміється договір поставки товару № 225-1ЗК від 05 червня 2013 року, що укладений між кредитором (в основному договорі іменується «постачальник») та боржником (в основному договорі іменується «покупець»).

Пункт 4.1. договору поруки зазначає, що даний договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін протягом року.

На підставі вказаного договору поруки позивач заявляє до першого відповідача позовні вимоги про стягнення з останнього солідарно з другим відповідачем 3% річних в розмірі 133,50 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - «ГК України») господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки поставив, а відповідач прийняв в період з 07 червня 2013 року по 21 травня 2014 року товар на загальну суму 21161,37 грн. (видаткові накладні, податкові накладні товарно-транспортні накладні а.с. 24-79). В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази поставки товару на більшу суму.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 526 ЦК України зазначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пункт 5.2. договору поставки зазначає, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника.

Матеріали справи свідчать, що другим відповідачем здійснено лише часткову оплату отриманого товару - на суму 11630,18 грн. (19 травня 2014 року по видатковій накладной № 11392К від 19.12.2013 року на суму 2469 грн. 60 коп. (а.с. 54), у розмірі 564 грн. 42 коп., що підтверджується платіжним доручення № 1296331 (а.с. 83); 26 травня 2014 року на суму в розмірі 532 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним доручення № 1297280 (а.с. 84), 06 червня 2014 року було на суму в розмірі 375 грн. 70 коп., що підтверджується платіжним доручення № 1298807 (а.с. 85); 13 грудня 2013 року по видатковим накладним №№ 8466К від 25.10.2013 р. на суму 18,72 грн. та 8465К від 25.10.2013 р. на суму 1629,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням №484247 на суму 1648,06 грн.; 02 серпня 2013 року та 28 серпня 2013 року по видатковій накладній № 3817К від 07.06.2013 р. на суму 3534,24 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 812 від 02.08.2013 р. на суму 2300,00 грн. та № 849 від 27.08.2013 р. на суму 1234,24 грн.; 24 липня 2013 року по видатковій накладній № 3819К від 07.06.2013 р. на суму 282,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 798 від 24.07.2013 р. на суму 282,00 грн.; 03 вересня 2013 року по видатковій накладній №4108К від 19.06.2013 р. на суму 2285,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 848 на суму 2285,58 грн.; 22 жовтня 2013 року та 06 червня 2014 року розрахувався за товар платіжними дорученнями №№ 1298807 на суму 878,96 грн. та № 834 на суму 1904,68 грн. відповідно).

В матеріалах справи відсутні, а другим відповідачем не надані докази оплати товару в більшій частині або в повному обсязі.

Оскільки позивачем було поставлено товар на суму 21161 грн. 37 коп., а другий відповідач оплатив його лише на суму 11630 грн. 18 коп., то сума заборгованості за договором поставки становить 9531 грн. 19 коп.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що другий відповідач є таким, що построчив грошове зобов'язання за договором поставки, а від так і про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 9531,19 грн.

В решті позовних вимог позивача щодо другого відповідача про стягнення 503,26 грн. боргу суд вважає за необхідне відмовити, оскільки вказана сума не підтверджена позивачем, про що вказано вище в рішенні суду, позивачем не надано доказів постачання товару у цьому розмірі, а відтак сума в розмірі 503,26 грн. є необгрунтованою і, відповідно, задоволенню не підлягає.

За змістом ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Судом встановлено, що другим відповідачем порушено грошові зобов'язання за договором поставки товару № 225-1ЗК від 05 червня 2013 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 6.2.1. договору поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати постачальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день простроченная платежу.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на положення ст.ст. 253-255 ЦК України, право нарахування пені виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань і з врахуванням приписів ст. 232 ГК України припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Умовами договору за договором поставки товару № 225-1ЗК від 05 червня 2013 року не передбачено можливість нарахування пені понад строку, встановленого ст. 232 ГК України, а відтак пеня відповідно до вимог чинного законодавства, має нараховуватися по кожній видатковій накладні - з наступного дня після спливу строку на оплату по кінцеву дата нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет відповідності вказаним вище вимогам чинного законодавства та умовам договору поставки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2013 р. в розмірі 691,94 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з другого відповідача штрафу в розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) вважається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З наведених норм вбачається, що пеня є різновидом триваючої неустойки (стягується за весь період існування заборгованості), а штраф є різновидом одномоментної неустойки (стягується одноразово на суму заборгованості).

Пункт 6.2.2. договору поставки передбачає, якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше 3 календарних днів, покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії товару.

Характеризуючи даний пункт договору поставки, суд приходить до висновку, що дана відповідальність за порушення або неналежне виконання зобов'язання по своїй суті являє собою пеню.

Правовий наслідок за не виконання чи неналежне виконання зобов'язання покупця перед постачальником у вигляді пені уже був передбачений п. 6.2.1. договору про постачання товару.

Згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення, тому позов в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягає.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховую порушення другим відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. в сумі 133,50 грн., а також інфляційні втрати за період з 08.07.2013 р. по 23.06.2014 р. на суму 998,58 грн.

Частинами 1, 2 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Суд зазначає, що відповідачі за договором поруки, солідарно відповідають перед позивачем за порушення другим відповідачем зобов'язань за договором поставки, в обсязі, який дорівнює 3% річних від простроченої суми (п. 1.2. договору поруки) - в розмірі 133 грн. 50 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідачів витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 6, 11, 253-255, 525, 526, 549, 553, 554, 610-612, 625, 626, 629, 692, 712 ЦК України; ст.ст. 175, 193, 231, 232 ГУ України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сита Хата" (03115, м. Київ, вул. Біличанська, буд. 1, кв. 62, код ЄДРПОУ 37395219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Продресурс ЛТД» (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, буд. 55, код ЄДРПОУ 38383623) заборгованість у розмірі 9531 грн. 19 коп., пеню у розмірі 691 грн. 94 коп., інфляційні втрати у розмірі 998 грн. 58 коп., судовий збір в розмірі 1805,52 грн.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" (61010, м. Харків, вул. Основ'янська, 55, код ЄДРПОУ 33901924) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сита Хата" (03115, м. Київ, вул. Біличанська, буд. 1, кв. 62, код ЄДРПОУ 37395219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Продресурс ЛТД» (61010 м. Харків, вул. Основ'янська, буд. 55, код ЄДРПОУ 38383623) 3 % річних в розмірі 133 грн. 50 коп. та 21,48 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 29.08.2014 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2788/14