Рішення

від 20.08.2014 по справі 388/757/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2285/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Бойко П. М.

Доповідач Чорнобривець О. С.

РІШЕННЯ

Іменем України

20.08.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої - судді Чорнобривець О.С.

суддів - Кодрула М.А.

Потапенка В.І.

за участю секретаря- Животовської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагроком-К" на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2014 року у цивільній справі за позовом фермерського господарства "АСК" до ОСОБА_3, ТОВ "Інтерагроком-К", відділу Держземагенства у Долинському районі Кіровоградської області, третя особа: реєстраційна служба Долинського РУЮ Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні майном, -

встановила :

16 квітня 2014 року фермерське господарство «АСК» звернулося з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування зазначали, що 05.05.2004 року між СФГ «АСК» та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, розташованої на території Кіровської сільської ради Долинського району, загальною площею 1,5 га, строком на 10років. Договір зареєстрований у ДП «КРЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2004 року за № 530. Зобов'язання за договором виконувались, ОСОБА_3 отримувала орендну плату в повному обсязі. 14.02.2014 року ОСОБА_3 повідомила, що вона уклала договір оренди належної їй земельної ділянки з ТОВ "Інтерагроком-К", здійснена його державна реєстрація, просила припинити орендні відносини між нею та ФГ „АСК".

Вказуючи про те, що спірний договір є таким, що не відповідає вимогам закону, зокрема, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", оскільки на час державної реєстрації договору оренди з ТОВ "Інтерагроком-К" не був припинений договір оренді с ФГ „АСК", просив визнати його недійсним з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України.

11.06.2014року позивачем подана заява, якою доповнено позовні вимоги, позивач просив усунути перешкоди в користуванні майном, а саме:

- заборонити ТОВ "Інтерагроком-К" користуватися у будь-який спосіб земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3, до збирання врожаю ФГ „АСК" на цій земельній ділянці;

- заборонити ОСОБА_3 розпоряджатися (окрім відчуження у дозволених законом випадках) належної їй земельною ділянкою до збирання врожаю ФГ „АСК" на цій земельній ділянці.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2014 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ "Інтерагроком-К" ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, просять ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції сторона відповідача ТОВ "Інтерагроком-К" доводи апеляційної скарги підтримав.

Інші учасники до суду апеляційної не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про отримання повісток.

Враховуючи положення ч.2 ст.305 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, колегія суддів вирішила розглядати справу у відсутності сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового рішення /п.п.2, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України/.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка № 075 сільськогосподарського призначення загальною площею 1,5га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Долинського району, що посвідчено Державним актом.

05.05.2004 року між СФГ «АСК» та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_3 СФГ передала в оренду СФГ «АСК» належну їй земельну ділянку строком на 10 років. Договір зареєстрований у ДП «КРЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2004 року за № 530(а.с.5-7).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права реєстраційної служби Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області та копією договору оренди землі підтверджується, що 14.02.2014 року ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку передала в оренду ТОВ «Інтерагроком-К» строком на 5 років(а.с.27-31).

З встановленого убачається, що на час прийняття рішення державним реєстратором про державну реєстрацію договору оренди між ОСОБА_3 та ТОВ "Інтерагроком-К" , не припинено право оренди позивача ТОВ „ АСК" на цю ж земельну ділянку, що зареєстроване відповідно до діючого на той час законодавства, оскільки строк дії договору закінчується 05.05.2014року.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про оренду", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ч.2, ч.6 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при прийнятті рішення державним реєстратором про державну реєстрацію речових прав на майно, підлягає перевірці відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими вимогами та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. У разі, якщо заявлене право вже зареєстроване, у державний реєстрації може бути відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що договір оренди землі між ОСОБА_3 та ТОВ "Інтерагроком-К" укладений усупереч діючому законодавству, є таким що порушує публічний порядок укладення та державної реєстрації правочинів щодо нерухомого майна, тому, погодившись з доводами позивача, застосував до спірних відносин ст.228 ЦК України . Водночас, суд першої інстанції визнав договор недійсним.

Такі висновки суду є суперечливими, їх суд дійшов з порушенням норм матеріального права, з висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Ст. 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України .

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним з підстав невідповідності вимогам закону та порушення публічного порядку (ст. 203, ст. 228 ЦК України ).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України .

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З огляду на викладене, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства є помилковим, не відповідає правовій природі укладеного правочину. Крім того, правочин, який в силу закону є нікчемним, не може бути визнаний недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем правильно зазначено про певні порушення порядку укладення спірного договору оренди, проте не вказано у чому саме полягає порушення його прав, як орендаря земельної ділянки.

Виходячи з положень ст.3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У постанові Верховного Суду України від 25грудня 2013року у справі № 6-78цс13, вказано, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен установити, чи дійсно були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позовні вимоги суд не встановив чи дійсно порушуються права позивача ТОВ „АСК", як орендаря земельної ділянки, самим фактом укладення на цю ж земельну ділянку договору оренди з іншим орендарем.

Зокрема, позивачем не зазначено про порушення переважного права на укладення договору оренди, відповідно до ст.33 Закону України „Про оренду" та п.4.5.11 укладеного договору, оскільки визначений договором строк оренди земельної ділянки закінчується, не зазначено та не надано доказів про вчинення відповідних дії, які б свідчили про його намір поновити укладений між ним та орендодавцем ОСОБА_3 договір оренди.

Недоведеними також є вимоги позову в частині усунення перешкод у користуванні вказаною земельною ділянкою. Як убачається з акту обстеження земельних ділянок, спірна земельна ділянка станом на 27 травня 2014року засіяна товариством позивача. Доказів перешкоджання позивачу у користуванні та збору врожаю, не надано.

До того ж, як убачається, на час ухвалення рішення судом першої інстанції, договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_3, припинений у зв'язку з закінченням строку договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що недодержання вимог закону щодо укладення спірного договору оренди відповідачами ОСОБА_3 та "Інтерагроком-К" не призвели до порушення прав позивача, як орендаря, за укладеним ним договором оренди. Підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням викладеного та відповідно до п.п.2, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.2, 4 ч.1 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагроком-К" задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову фермерського господарства "АСК" до ОСОБА_3, ТОВ "Інтерагроком-К" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні майном, відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: