Рішення

від 19.08.2014 по справі 927/1038/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

19 серпня 2014 року Справа № 927/1038/14

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

бульвар Шевченка, 18, м. Київ, 01601

В особі: Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

пр-т Миру, 28, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Управління агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації,

вул. Шевченка, 60, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300

про стягнення 1579,32 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Мова І.В. - юрисконсульт, довіреність № 1337 від 11.12.13 р..

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації про стягнення 3961,64 грн., а саме 3470,39 грн. основного боргу за надані послуги, 83,77 грн. пені, 68,22 грн. відсотків річних, 339,26 грн. інфляційних нарахувань, а також 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 3489 від 07.12.09 р. "Про надання телекомунікаційних послуг» та Договору № 369 від 01.02.08 р. «Про надання послуги ADSL-підключення до мережі Інтернет» відповідачем не виконуються належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг за період з 01.11.12 р. по 31.05.14 р., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 3470,39 грн., за наявності якої позивачем нараховано 83,77 грн. пені, 68,22 грн. процентів річних та 339,26 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 14.07.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/1038/14, розгляд справи призначено на 29.07.14 р..

Ухвалою суду від 29.07.14 р. розгляд справи відкладався на 19.08.14 р.

В судові засідання 29.07.14 р. та 19.08.14 р. з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача в судові засідання не з'явився..

Про дату та час проведення судових засідань відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 1400603139242, 1400603269510.

До початку судового засідання 29.07.14 р. через канцелярію суду відповідачем поданий відзив № 01-11/791 на позовну заяву від 21.07.14 р., в якому відповідач повідомив про часткове визнання позовних вимог, а саме, в частині основної заборгованості за отримані послуги в сумі 3470,39 грн.

У відзиві відповідач зазначив, що відповідно до Положення про Управління агропромислового розвитку Корюківської адміністрації Управління утримується за рахунок бюджетних коштів та розпоряджається коштами в межах затвердженого головою райдержадміністрації кошторису. При цьому на 2013 р. потреба для оплати телекомунікаційних послуг склала 3820,90 грн., кошторисом відповідача на 2013 рік за КЕКВ 2240 "оплата послуг (крім комунальних)" передбачено 2100,00 грн.

Відповідно до Кошторису Управління на 2014 рік та довідки про зміну кошторису відповідачу для оплати телекомунікаційних послуг за КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних") доведено 3700,00 грн., за планом асигнувань загального фонду бюджету, згідно якого здійснюється фінансування, річна сума асигнувань розподілена помісячно протягом усього року. За січень - липень 2014 р. згідно плану асигнувань відкрито бюджетних асигнувань на суму 2600,00 грн., з яких 240,00 грн. перераховано на рахунок ПАТ" Укртелеком".

Як на причину виникнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги відповідач у відзиві посилається на відсутність з боку держави фінансування відповідно до кошторисів та неперерахування коштів УДКСУ у Корюківському районі, що унеможливлює виконання зобов'язань перед ПАТ "Укртелеком" в повному обсязі та свідчить про виникнення заборгованості з незалежних від відповідача обставин.

Крім того, вказаний відзив відповідача містить клопотання про зменшення на підставі ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заявлених до стягнення позивачем розміру пені в сумі 83,77 грн. та процентів річних в сумі 68,22 грн., а також клопотання про розгляд справи без участі представника Управління агропромислового розвитку Корюківської РДА.

Серед доданих до відзиву документів містяться, зокрема, письмові пояснення (без вихідних реквізитів) до ухвали про порушення провадження у справі № 927/1038/14 від 14.04.14 р., зміст яких є ідентичним змісту наданого відповідачем відзиву № 01-11/791 від 21.07.14 р., а також письмові пояснення до ухвали (без вихідних реквізитів), в яких відповідач повідомив про відсутність у провадженні господарських судів справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та відсутність рішення цих органів з такого спору.

Також до початку судового засідання 29.07.14 р. представником позивача через канцелярію суду подана заява № 11-13/452 від 28.07.14 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зменшив розмір основної заборгованості за надані телекомунікаційні послуги на 2360,00 грн. в зв'язку зі сплатою відповідачем 22 липня 2014 р. платіжним дорученням № 131 570,00 грн. з призначенням платежу "згідно акту (рах) №356 від 05.06.2014р..." та платіжним дорученням №161 - 1790,00 грн. з призначенням платежу "згідно акту (рах) № 432 від 07.07.2014р..." та просить стягнути з відповідача 1110,39 грн. основного боргу, 83,77 грн. пені, 68,22 грн. процентів річних, 339,26 грн. інфляційних нарахувань, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн..

В заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач повідомив, що 28.07.14 р. від Управління АПР Корюківської РДА надійшов лист № 01-11/815 від 28.07.14 р. з проханням зарахувати сплачені 22.07.2014 р. платіжними дорученнями № 131 від 06.06.14 р. 570,00 грн. та № 161 від 08.07.14 р. 1790,00 грн., всього 2360,00 грн., в погашення часткової заборгованості за лютий 2013 р. на суму 18,52 грн., заборгованість за березень 2013р. на суму 266,47 грн., за квітень 2013р. на суму 277,70 грн., часткова заборгованість за травень 2013р. на суму 4,65, заборгованість за липень 2013р. на суму 285,30 грн., за вересень 2013р. на суму 282,89 грн., за жовтень 2013р. на суму 342,74 грн., за листопад 2013р. на суму 311,42 грн., за грудень 2013р. на суму 314,24 грн. та частково за січень 2014р. на суму 256,07 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, заборгованість відповідача перед позивачем становить 1110,39 грн. (часткова заборгованість за січень 2014р. на суму 20,63 грн., за лютий 2014р. на суму 270,72 грн., за березень 2014р. на суму 276,52 грн., за квітень 2014р. на суму 276,74 грн. та за травень 2014р. на суму 265,78 грн.).

На виконання вимог ухвали господарського суду Чернігівської області від 14 липня 2014 р. по справі № 927/1038/14 позивач пояснив, що об'єднання позовних вимог за вказаними в позовній заяві договорами № 3489 та № 369 обумовлене відкриттям в системі розрахунків Споживачу єдиного особового рахунку з певним ідентифікаційним кодом, на якому проводяться розрахунки за весь обсяг наданих Споживачу Послуг, що надаються Споживачу Укртелекомом за всіма Договорами, про що виставляється єдиний рахунок на оплату телекомунікаційних послуг і в зв'язку з цим, розмежувати оплати відповідача, сплачені по єдиних рахунках, на окремі договори не можливо.

Щодо зарахування проведених 25.07.2013р., 14.08.2013р., 07.10.2013р. та 30.04.2014р. оплат позивач в заяві зазначив, що у разі відсутності суми боргу у визначений відповідачем в платіжному дорученні період або надлишкової оплати за вказаний період, зарахування вище вказаних сум проводиться в погашення боргів за попередні періоди. А саме, 25.07.2013р. платіжним дорученням U 894235 відповідачем було сплачено 242,15 грн. з призначенням платежу - згідно акту (pax.) №3489 від 30.11.2012р., тобто за листопад 2012р.. Оскільки за листопад 2012 р. залишилася не погашеною сума 120,88 грн., то решту суми 121,27 грн. було спрямовано на погашення заборгованості за грудень 2012р. Також відповідачем платіжним дорученням U 894116 було сплачено 275,87 грн. з призначенням платежу - згідно акту (pax.) №224 від 21.06.2013р. Оскільки рахунок за телекомунікаційні послуги виставляється в останній день розрахункового періоду, то рахунок від 21.06.2013р. є проміжним рахунком, який виписується на вимогу відповідача за попередній період, тобто травень 2013 р. Аналогічна ситуація склалася і з платежами від 14.08.2013р., 07.10.2013р. та 30.04.2014р.

Також позивач зазначив, що правовідносини з приводу надання Управлінню агропромислового розвитку Корюківської РДА телекомунікаційних послуг існували за даними електронної бази "ascr-web ПАТ Укртелеком - Чернігівська філія з 30.11.1985 р., проте документального підтвердження вказаних фактів позивач надати не має можливості, оскільки термін зберігання попередніх договорів з відповідачем сплив і дані правовідносини виходять за межі позовних вимог. На даний час, крім зазначених у позовній заяві Договорів з відповідачем, інші правовідносини та додаткові угоди до вже існуючих договорів з приводу надання телекомунікаційних послуг відсутні.

Заява позивача № 11-13/452 від 28.07.14 р. про зменшення позовних вимог в частині основної заборгованості ухвалою господарського суду від 29.07.14 р. прийнята судом до розгляду, спір вирішується з її урахуванням.

Від відповідача до початку судового засідання 29.07.14 р. через канцелярію суду надійшло клопотання № 01-11/803 від 24.07.14 р. про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копій платіжних доручень № 131 від 06.06.14 р. та № 161 від 08.07.14 р.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 19.08.14 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання № 01-11/886 від 12.08.14 р., в якому відповідач повідомляє про направлення 12.08.14 р. на адресу позивача (пр-т. Миру, 28, м. Чернігів, 14000) рекомендованим листом копії відзиву № 01-11/791 від 21.07.14 р., що підтверджується доданим копіями опису вкладення в цінний лист від 12.08.14 р. та копією фіскального чеку.

Також до початку судового засідання 19.08.14 р. представником позивача через канцелярію суду подана заява № 11-13/514 від 15.08.14 р. про зменшення розміру позовних вимог, яка разом з доданими до неї документами долучена судом до матеріалів справи.

В поданій заяві позивач у зв'язку з помилковим віднесенням при розрахунку пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань сплачених відповідачем 30.04.14 р. згідно платіжного доручення № 59 з платежу «за телекомунікаційні послуги згідно акту (рах.) № 171 від 25.03.14 р.» коштів в сумі 240,00 грн. за лютий 2013 року, зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені на 5,52 грн. та інфляційних нарахувань на 16,80 грн., а також збільшив позивні вимоги в частині стягнення відсотків річних на 19,72 грн. згідно наданих розрахунків, та просить стягнути з відповідача 1110,39 грн. основної заборгованості, 78,25 грн. пені, 87,94 грн. відсотків річних, 322,46 грн. інфляційних нарахувань, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн..

Дослідивши зміст поданої позивачем заяви, суд розцінює вказану заяву № 11-13/514 від 15.08.14 р. як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині пені та інфляційних нарахувань, а в частині відсотків річних - як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення позовних вимог в частині пені, інфляційних нарахувань до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Проте, зважаючи на відсутність доказів надсилання копії заяви № 11-13/514 від 15.08.14 р. на адресу відповідача, що, в свою чергу, порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК України, відповідачу не було надано можливості надання доводів та заперечень щодо збільшення розміру позовних вимог, в задоволенні вищевказаної заяви прокурора в частині відсотків річних судом відмовлено.

В заяві позивач також повідомив, що у разі відсутності суми боргу у визначений період, або надлишкової оплати за вказаний період, зарахування вищевказаних сум проводиться в погашення боргів за попередні періоди, про що зазначено в доданому до заяви розрахунку.

Крім того, позивач в заяві № 11-13/414 від 15.08.14 р. просить відхилити клопотання відповідача щодо зменшення суми пені та процентів річних, заявлене у відзиві № 01-11/791 від 21.07.14 р., оскільки згідно з ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника коштів не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

В судовому засіданні 19.08.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням поданих заяв № 11-13/452 від 28.07.14 та № 11-13/514 від 15.08.14р. про зміну розміру позовних вимог та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Щодо задоволення судом заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та відсотків річних представник позивача в судовому засіданні 19.08.14 р. заперечував.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача 29.07.14 р. письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволено. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (протокол № 8 від 14.06.11 р.), Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" засноване згідно з наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27 грудня 1999 року №155 шляхом перетворення відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 року №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" у відкрите акціонерне товариство "Укртелеком", що згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" № 8 від 14.06.2011р. перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком". Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків державного підприємства "Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком", відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та всього майна, прав та обов'язків дочірнього підприємства "Утел" відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".

Згідно з ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає. що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07 грудня 2009 р. між Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (Укртелеком за договором, позивач у справі) та Управлінням агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації (Абонент за договором, відповідач у справі) укладений Договір № 3489 про надання телекомунікаційних послуг (далі - Договір № 3489).

Згідно п.1 Договору № 3489 Укртелеком (Позивач) відповідно до умов Договору зобов'язується надавати Абоненту загальнодоступні (універсальні) та інші телекомунікаційні послуги, супутні (додаткові) послуги, згідно з переліку та в обсягах замовлених Абонентом (далі - Послуги), а Абонент зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору № 3489 (для юридичних осіб) перелік замовлених Абонентом Послуг та засобів зв'язку, виділених Абоненту, зазначено у додатку № 1 до цього Договору.

За умовами п.п.4.1, 4.11 Договору № 3489 надання послуг за Договором є платним, розрахунковий період становить один календарний місяць.

У відповідності до п.4.7 Договору № 165 Укртелеком відкриває в системі розрахунків Абоненту особовий рахунок з певним ідентифікаційним кодом, на якому проводяться розрахунки за весь обсяг наданих Абоненту послуг.

Згідно п.п.7.1, 7.2 Договору № 165 цей Договір вступає в силу з дня його підписання Укртелекомом та Абонентом і діє протягом одного року. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії Договору жодна зі Сторін не повідомила письмово про його припинення Договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік.

01 лютого 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" в особі начальника цеху електрозв'язку № 4 (Укртелеком за договором, позивач у справі) та Управлінням агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації (Споживач за договором, відповідач у справі) укладений договір № 369 про надання послуги ADSL - підключення до мережі ІНТЕРНЕТ (далі - Договір № 369).

Згідно п.1. Договору № 369 Укртелеком надає Споживачу на платній основі послугу доступу до мережі Інтернет шляхом включення до порту вузла Інтернет Укртелекому по абонентській лінії за допомогою обладнання ADSL та динамічної (постійної) ІР- адреси (далі - Послуга).

Відповідно до п.5.1. Договору № 369 розрахунок вартості Послуги здійснюється щомісячно на підставі діючих тарифів Укртелекому (Додаток 1) і залежить від обраного Споживачем тарифного плану.

Відповідно до п.п.8.1.,8.2. Договору № 369, він набирає чинності з дня підписання і діє до 31 грудня 2008 року. Якщо одна із сторін не заявить письмово про припинення дії Договору за 20 днів до закінчення терміну його дії, то Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, на цих же самих умовах.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України та норм Закону України "Про телекомунікації".

Згідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або доданими доказами. Враховуючи, що вимоги позивача пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, суд дійшов висновку, що вимоги по Договорах № 3489 від 07.12.09 р. та № 369 від 01.02.08 р. підлягають сумісному розгляду в одному провадженні.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

На виконання умов вищезазначених Договорів за період з 01.11.12 р. по 31.05.14 р. позивачем надані відповідачу телекомунікаційні послуги на загальну суму 5427,36 грн., що підтверджується відповідними рахунками-актами за телекомунікаційні послуги за вказаний період, а саме: № 7403040000001270.11.2012 від 30.11.12 р., № 7403040000001270.12.2012 від 31.12.12 р., № 7403040000001270.1.2013 від 31.01.13 р., № 7403040000001270.2.2013 від 28.02.13 р., № 7403040000001270.3.2013 від 31.03.13 р., № 7403040000001270.4.2013 від 30.04.13 р., № 7403040000001270.5.2013 від 31.05.13 р., № 7403040000001270.6.2013 від 30.06.13 р., № 7403040000001270.7.2013 від 31.07.13 р., № 7403040000001270.8.2013 від 31.08.13 р., № 7403040000001270.9.2013 від 30.09.13 р., № 7403040000001270.10.2013 від 31.10.13 р., № 7403040000001270.11.2013 від 30.11.13 р., № 7403040000001270.12.2013 від 31.12.13 р., № 7403040000001270.1.2014 від 31.01.14 р., № 7403040000001270.2.2014 від 28.02.14 р., № 7403040000001270.3.2014 від 31.03.14 р., № 7403040000001270.4.2014 від 30.04.14 р., № 7403040000001270.5.2014 від 31.05.14 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем телекомунікаційних послуг за вказаними рахунками - актами в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених позивачем рахунків-актів за надані телекомунікаційні послуги за період з листопада 2012 по травень 2014 р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ „Укртелеком" умов Договорів з боку відповідача відсутні, а тому суд доходить висновку, що вказані рахунки - акти є такими, що підлягають оплаті..

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню телекомунікаційних послуг, обумовлених Договорами № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р., а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Згідно п. 4.5. Договору № 3489, порядок оплати наданих послуг - внесення авансу та в кредит.

За умовами п.п. 4.2, 4.3 Договору № 3489 форма розрахунків за Договором - безготівкова. Система розрахунків, що застосовується Укртелекомом: без надсилання рахунків.

Відповідно до 4.15 Договору № 3489 оплата рахунку за отримані Послуги проводиться Абонентом в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду (при кредитному порядку оплати) та до 20 числа поточного місяця у разі застосування попередньої (авансової) оплати.

У разі неотримання рахунка до десятого числа місяця, що настає після розрахункового періоду, або здійснення розрахунків без застосування квитанцій (без надсилання рахунків) Абонент повинен звернутися до служби розрахунків Укртелекому для отримання інформації про належну до сплати суму.

При цьому, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» з питань неотримання рахунків за надані послуги згідно вказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

У відповідності п.5.2 Договору № 369 Споживач проводить оплату за надані послуги щомісяця до 20 числа поточного місяця на підставі рахунків Укртелекому, виставлених до 10 числа поточного місяця, що настає за звітним. Оплата послуг проводиться в грошовій одиниці України. Додатково нараховується податок на додану вартість у розмірі, встановленому законодавством.

Згідно п. 4.15 Договору № 3489 та п.72 "Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.12 р. у разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, в зв'язку з тим, що позивач фактично виставляв в останній день звітного місяця єдиний рахунок за надані послуги за вищевказаними Договорами, в якому зазначалась загальна вартість наданих послуг та термін оплати до 20 числа наступного за розрахунковим місяця, то розрахунок відповідачем фактично здійснювався за кредитно - авансовою системою оплати.

За результатами вивчення матеріалів справи судом встановлено, зокрема, згідно наданих позивачем відповідних банківських виписок, що за надані Управлінню агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації в період з 01.11.12 р. по 31.05.14 р. телекомунікаційні послуги відповідач в обумовлений договорами термін оплату здійснив лише частково, сплативши 2235,08 грн., з яких 277,82 грн. зараховано в погашення заборгованості за попередній період, 0,29 грн. в погашення пені та 1956,97 грн. зараховано в погашення поточних нарахувань.

Таким чином, у відповідача станом на день подання позову утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами на загальну суму 3470,39 грн., яку позивач просив стягнути у позовній заяві та заявах про зміну розміру позовних вимог.

Оскільки з наданої позивачем заяви № 11-13/452 від 28.07.14 р. про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що після подання позивачем позову до суду та порушення останнім провадження у справі відповідачем 22.07.14 р. було сплачено частину основного боргу в сумі 2360,00 грн., станом на день прийняття рішення залишок заборгованості відповідача за надані позивачем телекомунікаційні послуги складає 1110,39 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою банку від 22.05.14 р. та наданими відповідачем копіями платіжних доручень № 131 від 06.06.14 р. на суму 570,00 грн. та № 161 від 08.07.14 р. на суму 1790,00 грн..

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, а також підтверджено позивачем та визнано відповідачем у відзиві, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 1110,39 грн. у встановлений термін, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договорів № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р., відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість за надані послуги в зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві та заявах про зміну розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договорів № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договорами № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р. у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості у повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1110,39 грн. боргу за телекомунікаційні послуги, надані за вказаними Договорами, підлягає задоволенню.

Чинним законодавством України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Так, майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, будь-які застереження щодо несвоєчасного виконання зобов'язань за Договорами № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р. з підстав, зазначених у відзиві відповідача, відсутні, за наявності реальної можливості їх передбачення під час укладання вказаних договорів.

Також з боку відповідача відсутні будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договорів № 3489 від 07.12.2009 р. та № 369 від 01.02.2008 р. на час їх підписання.

Згідно з частини першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Тобто, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договорами №№ 3489, 369, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, у тому числі Державної казначейської служби України.

Згідно п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.13 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.05) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15 травня 2012 р. у справі № 3-28гс12, від 13.10.09 р. (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.12 р. у справі № 11/446 (судової палати у господарських справах).

Таким чином, посилання відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування плати за надані телекомунікаційні послуги.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно п.1 ч.2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.5.2 Договору № 3489, п.6.9 Договору № 369 та ч. 2 ст. 36 Закону України "Про телекомунікації" від 18.11.03 р. № 1280-IV у разі несвоєчасної оплати наданих Укртелекомом послуг Абонент сплачує пеню, яка обчислюється залежно від вартості неоплачених Послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані телекомунікаційні послуги у термін, визначений умовами Договорів № 3489 та № 369, з урахуванням положень п.1 ч. 2 ст. 258, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 78,25 грн. за період з 23.07.13 р. по 08.07.14 р., а також 3 % річних в сумі 68,22 грн. за період з 21.12.12 р. по 08.07.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 322,46 грн. за період з січня 2013 р. по червень 2014 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 81,83 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги відмову суду в задоволенні заяви позивача № 11-13/514 від 15.08.14 р. про зміну розміру позовних вимог в частині збільшення заявлених до стягнення процентів річних до 87,94 грн., виходячи з того, що розгляд позовних вимог в цій частині здійснювався в межах раніше заявленої суми 68,22 грн., суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування процентів річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 68,22 грн. процентів річних.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розмір інфляційних нарахувань за період з січня 2013 р. по червень 2014 р., перерахований судом, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 335,24 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 322,46 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих телекомунікаційних послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 322,46 грн..

Розмір заявленої позивачем до стягнення пені в сумі 78,25 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного і господарського законодавства, положенням Договору та є арифметично вірним.

Проте, стосовно заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру пені в сумі 83,77 грн. та 3% в сумі 68,22 грн. суд зазначає, що відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п. 3.17.4. Постанови № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що згідно з Положенням про Управління агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації вказане управління входить до складу Корюківської районної державної адміністрації, підзвітне і підконтрольне Міністерству аграрної політики та продовольства України і Департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, визнання позову відповідачем, приймаючи до уваги незначність прострочення виконання, поведінку винної сторони, а також погашення значної частини основної заборгованості під час розгляду справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін у справі, з огляду на обов'язковість виконання рішення суду, керуючись ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України суд прийшов до висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення пені та задоволення позову в цій частині в розмірі 0,01 грн..

Крім того суд зазначає, що сплата процентів річних за своєю природою не має характеру штрафних санкцій (Постанова Верховного Суду України від 08.11.10 р. по справі № 4/719), а тому вищенаведені статті щодо зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на них не розповсюджуються. Право суду зменшувати річні чинним законодавством, зокрема, положеннями п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 254, 258, 525, 526, 530, 546-549, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 216-218, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, 78, 82, п. 6 ч. 1 ст. 83, ст.ст. 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління агропромислового розвитку Корюківської районної державної адміністрації (вул. Шевченка, 60, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300, п/р 35219001000542 в ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, код 00733659) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, б-р Т. Шевченка, 18) в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 28, код ЄДРПОУ 01189425, р/р 26004439891 в АТ „Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) 1110,39 грн. боргу, 0,01 грн. пені, 68,22 грн. процентів річних, 322,46 грн. інфляційних нарахувань та 1736,49 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 26 серпня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон