Постанова

від 06.07.2006 по справі 13/161-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/161-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "06" липня 2006 р.  15-30              Справа № 13/161-06

вх. № 4649/1-13

Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.

за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.

представників сторін позивача - Чернова О. А., дов. № 999/10/10-014 від 13.02.06 р;

1 відповідача - Камишан І. В., дов. № 18 від 17.05.06 р.,

2 відповідача - не явився

по справі за позовом  ДПІ у Комінтернівському районі м. Харків   

до  ТОВ "Стальпостач" м. Х-в,

ЗАТ "Укрметалпостач", м. Київ  

про визнання угоди недійсною  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДПІ Комінтернівського району м. Харкова, просить визнати недійсним  в порядку ст. 215 та ст. 203 ЦК України правочин (договір), укладений між ТОВ „Стальпостач” та ЗАТ „Укрметалпостач” у формі договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також позивач просить застосувати правові наслідки недійсності правочину (договору), передбачені ст. 216 ЦК України.

Крім того, позивач просить визнати недійсними в порядку ст. 207 ГК України господарські зобов'язання договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. між ТОВ „Стальпостач” та ЗАТ „Укрметалпостач” по оплаті 100% авансового платежу та по поставці та прийняттю товару і застосувати правові наслідки недійсності господарського зобов'язання, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України як такі, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки у сторін за угодою був намір на порушення інтересів Держави в сфері оподаткування.

Перший відповідач, ТОВ „Стальпостач”, проти позову заперечує, посилаючись на відсутність законодавчо встановлених обмежень щодо терміновості передачі товарів та реальність прийнятих на себе зобов'язань.

Другий відповідач, ЗАТ „Укрметалпостач”, проти позову заперечує, посилаючись на положення законодавства, що регулює правовідносини в межах договору поставки та дотримання ним вимог податкового законодавства при визначенні зобов'язань по податку на прибуток та ПДВ по операціям в межах оскарженого право чину та зобов'язань.

Справа розглядається в порядку КАС України.

Надані документи свідчать, що між ТОВ „Стальпостач” (покупець) та ЗАТ „Укрметалпостач” (постачальник) був укладений договір № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р., предметом якого є поставка товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. В специфікації наведений перелік товарів (болти, шайби, гайки) в загальній кількості 1212 т на суму 7000000,0 грн. Сторони передбачили 100% передоплату за товар на підставі рахунків. Також договором встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника у м. Харкові або за згодою сторін транспортом постачальника по вказаним покупцем реквізитам. При цьому строк поставки товару передбачений на протязі 7 днів з моменту направлення покупцем до постачальника вимоги про поставку товару.

Покупець у виконання умов договору перерахував на рахунок постачальника платіжними дорученнями № 1779 від 29.09.05 р. та № 1788 від 30.09.05 р. кошти в сумі 7000000,0 грн. та отримав податкові накладні № 00000322 від 29.09.05 р. на загальну суму 3500000,0 грн. (в т.ч ПДВ 583333,33 грн.) та № 00000321 від 230.09.05 р. на загальну суму 3500000,0 грн. (в т.ч ПДВ 583333,33 грн.).

Як стверджує позивач, у покупця не було власних коштів і переоплата проведена за рахунок залученої фінансової допомоги.

За даними позивача, які були встановлені під час проведення перевірки ТОВ „Стальпостач”, результати якої викладені в акті від 30.12.05 р., станом на дату проведення перевірки покупець не надавав письмову вимогу про постачання товару, що підтверджується бухгалтерськими даними рахунку 28 „Товари”, по якому за період з 01.09.05 р. по 27.12.05 р. залишків ТМЦ та руху по рахунку не відбувалося.

Крім того, в позові та поясненнях в судовому засіданні позивач наполягає на тому, що у покупця (першого відповідача по даній справі) відсутні складські приміщення і він не укладав договорів оренди таких приміщень.

Також за даними позивача у продавця на балансі обліковуються метисні вироби в кількості 36,547 т і ним не надані документи у підтвердження отримання іншої частини товару та наявності складських приміщень або укладених договорів оренди таких приміщень.

На підставі вищенаведених фактів позивачем зроблений висновок про відсутність підстав стверджувати, що поставка товару ЗАТ „Укрметалпостач” та прийняття його ТОВ „Стальпостач” за договором № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. насправді є метою вказаного договору, тобто цей договір „суперечить вимогам закону, а також моральним засадам суспільства”.

З посиланням на положення ч. 1 ст. 215 та ч. 1 і ч. 5 ст. 203 ЦК України, які встановлюють, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, позивач вважає, що правочин за договором № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. підлягає визнанню недійсним.

Суд вважає необхідним відмітити, що згідно положенням п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та  шостою ст. 203 цього Кодексу. В п. 1 ст. 203 ЦК України вказано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а в п. 5 цієї норми визначено, що однією з необхідних вимог для чинності правочину є те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно положенням ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В розумінні наведеної норми правовими наслідками за договором поставки є поставка товару постачальником та його оплата покупцем.

В ст. 706 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання. При цьому якщо договором встановлено попередню оплату товару, прострочення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором.

В ст. 693 ЦК України записано, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня

оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі -продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати з урахуванням строку позовної давності, встановленого главою 19 цього Кодексу.  

Як вбачається з наданого сторонами договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р., сторони обумовили поставку товару, його номенклатуру, ціну, кількість та порядок проведення оплати та поставки. Тобто, при вчиненні правочину сторони дотрималися встановленої форми договору, передбачили і узгодили всі суттєві умови для даного виду договору, не включали до договору будь-які умови, які б не відповідали вимогам цього Кодексу або інших нормативних документів.

Слід відмітити, що ні в позові, ні в подальших поясненнях позивач не навів фактів, які підтвердили невідповідність змісту правочину вимогам цього Кодексу.   

Позивач також наполягає на тому, що оскаржений правочин (договір) суперечить моральним засадам суспільства. Але ні в позові, ні в подальших поясненнях та обґрунтуваннях не вказано в чому полягає ця суперечність і які моральні засади відповідачами не були враховані та дотримані при вчиненні правочину. Тому дані твердження є безпідставними та недоведеними.

Також слід відмітити, що із змісту оскарженого договору вбачається, що сторонами було передбачено настання правових наслідків (отримання товару та отримання оплати за товар). Той факт, що у учасників договору відсутні складські приміщення або договори оренди таких приміщень для зберігання ТМЦ не свідчить про відсутність у них намірів поставити та отримати товар. Також про відсутність таких намірів не може свідчити відсутність у постачальника повної кількості передбаченого договором товару, оскільки він (постачальник) не позбавлений права укласти у будь-який час будь-який договір з іншою особою на придбання такого товару, а позивач не наділений повноваженнями обмежувати суб'єкта господарської діяльності у визначенні порядку укладання та виконання договорів (правочинів).

За таких обставин у позивача відсутні підстави вважати оскаржений правочин таким, що укладений з недодержання в момент вчинення норм ст. 203 ЦК України.

Зважаючи на встановлені судом обставини, вимоги позивача щодо визнання недійсним в порядку ч. 1 ст. 215 та ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України правочину (договору), укладеного між ТОВ „Стальпостач” та ЗАТ „Укрметалпостач” у формі договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. та застосування правових наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України, задоволенню не підлягають.  

До позову позивачем також включені вимоги про визнання недійсними в порядку ч. 1 ст. 207 ГК України господарських зобов'язань за договором № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.05 р. по оплаті 100% авансового платежу та по поставці та прийняттю товару, посилаючись на те, що у нього (позивача) не має можливості зробити висновок стосовно того, що оплачені ТОВ „Стальпостач” товари будуть використані у господарській діяльності, оскільки відсутній факт отримання товару і, як наполягає відповідач, відсутня можливість поставки, отримання та зберігання підприємствами товарів за вказаним договором. І беручи до уваги те, що ТОВ „Стальпостач” суми ПДВ, сплачені при проведенні передоплати, включило в розрахунок податкового кредиту, а відомостей про перерахування до державного бюджету ЗАТ „Укрметалпостач” сум ПДВ з отриманої за договором передоплати у позивача не було, він наполягає на тому, що цим відповідачі порушили інтереси Держави в сфері оподаткування.

Норми, на які посилається позивач, встановлюють, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу  державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання  зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України за №3 (в ред. 1978 р. зі змінами та доповненнями) недійсними визнаються угоди, які укладені з метою, за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи  придбання в супереч  встановленим правилам предметів, вилучених з цивільного обігу або обмежених в обігу.

А згідно абзацу 3 п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1056 від 25.07.02 р. „Про заходи щодо забезпечення однакового та правильного застосування законодавства про податки”           встановлено, що доказами спрямованості умислу суб'єкта оскаржених угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та за фактичною адресою, про визнання недійсними у встановленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

До матеріалів справи надані документи, які підтверджують правосуб'єктність учасників господарських правовідносин і це позивачем не спростовується. В поясненнях представників відповідачів в судовому засіданні підтверджено те, що на час укладання договору та виконання зобов'язань по ньому і на теперішній час підприємства включені до ЄДРПО України, належним чином зареєстровані платниками податків, зокрема ПДВ, знаходяться за юридичними (фактичними) адресами, установчі документи не визнавалися недійсними, їх державна реєстрація не скасовувалася. Ці дані позивачем не спростовані.

Також позивачем підтверджено, що перший відповідач належним чином звітує перед органом ДПС.

Слід відмітити, що другим відповідачем (ЗАТ „Укрметалпостач”) до матеріалів справи надані документи податкового обліку та податкової звітності, які свідчать про те, що підприємство належним чином звітує перед органом ДПС за місцем реєстрації, відобразило суми ПДВ по операціям з ТОВ „Стальпостач” і включило їх в розрахунок податкових зобов'язань по ПДВ за вересень 2005 р., що спростовує твердження позивача про ухилення від сплати сум податку до бюджету та безпідставне включення вказаних сум в розрахунок податкового кредиту відповідного періоду.

Оскільки чинне законодавство встановлює порядок та підстави для формування податкового кредиту, порядок та строки розрахунку податкових зобов'язань, тобто передбачає право платника податків при наявності певних підстав декларувати суми податкового кредиту, використання такого права у відсутності порушень вимог спеціального законодавства не може свідчити про порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Позивачем не надані докази того, що підприємства відповідача порушили вимоги п. 1.8 ст. 1, п. 7.7.2, п. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про ПДВ”.

Крім того, при виявлених фактах недотримання приписів податкового законодавства у органів ДПС є право донараховувати податкові зобов'язання та застосувати фінансові санкції, передбачені цим законодавством.

Таким чином, твердження позивача про те, що оскаржені господарські зобов'язання вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства зроблені при довільному тлумаченні цих господарських операцій, а тому є безпідставними. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями   4, 8, 9, 71, 86, 160- 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова  суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлений 11.07.06 р.

Суддя                                                                                            Водолажська Н.С.