Рішення

від 15.08.2014 по справі 369/6328/14-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6328/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

15.08.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Дідур М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інтелектуальні системи» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, стягнення моральної шкоди та стягнення компенсації за затримку розрахунку заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Інтелектуальні системи» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, стягнення моральної шкоди та стягнення компенсації за затримку розрахунку заробітної плати.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона працювала у ТОВ «Інтелектуальні системи» з 04.03.2013 року. Наказом № 05-к від 21.03.2014 року вона була звільнена 31.03.2014 року з посади економіста за згодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

За період її роботи у відповідача є заборгованість по заробітній платі за 2014 рік: лютий - 2 867,90 грн., березень - 2 867,90 грн., всього - 5 735,80 грн.

Також позивач вказувала, що те, що відповідач не провів з нею повний розрахунок у день її звільнення, заподіяло їй величезні моральні страждання, вона весь час переживала щодо існування своєї сім'ї, внаслідок чого вона і її сім'я були позбавлені нормального життєвого спілкування.

Окрім того, позивач зазначила, що, так як на підприємстві були затримки по заробітній платі, директор наполегливо рекомендував брати кредити у банку до виплати зарплати, внаслідок чого у неї з'явились банківські борги.

На думку позивача, відповідач зобов'язаний відшкодувати їй моральний збиток у розмірі 100 000 грн.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просила суд: стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 5 735,80 грн.; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 100 000 грн.; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за затримку розрахунку у розмірі її середнього заробітку по день фактичного розрахунку.

У подальшому позивач уточнила свої вимоги, остаточно просила суд: стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 2 867,90 грн.; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату у розмірі 404,37 грн.; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 100 000 грн.; стягнути з відповідача на ї користь компенсацію за затримку розрахунку у розмірі її середнього заробітку по день фактичного розрахунку - 6 715,74 грн. за період з лютого місяця 2014 року по серпень місяць 2014 року.

Позивач та її представник у судове засідання з'явились, позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив залишити його без задоволення.

Вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ТОВ «Інтелектуальні системи» № 05-к від 21.03.2014 року позивач була звільнена із займаної посади економіста з 31.03.2014 року за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) на підставі її заяви від 21.03.2014 року. З огляду на наявність підпису на вказаному наказі, позивач була ознайомлена з його змістом.

Згідно із записами у трудовій книжці позивач була прийнята на роботу до ТОВ «Інтелектуальні системи» на посаду економіста за переведенням з ТОВ «Контрол системз» 04.03.2013 року на підставі наказу № 05-к від 04.03.2013 року.

Як вбачається з наказу ТОВ «Інтелектуальні системи» № 15/1-к від 02.12.2013 року, позивачу було встановлено неповний робочий день з 02.12.2013 року, а саме - 3 години на день, 15 годин на тиждень. З вказаним наказом позивач була ознайомлена, що вбачається з її підпису на даному наказі.

У відповідності до довідки про доходи позивача № 41-07/2014 від 16.07.2014 року та довідки про виплачену заробітну плату № 44-07/2014 від 24.07.2014 року заробітна плата позивача в лютому та березні 2014 року складала 1 166,81 грн. на місяць, була їй нарахована, проте не виплачена, загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати складає 2 333 грн. 62 коп.

З огляду на зміст Акта від 31.03.2014 року позивач відмовилась отримати суму заробітної плати за лютий-березень 2014 року у розмірі 2 333,62 грн. та підписати відомості про виплату заробітної плати за вказаний період.

Неотримання позивачем заробітної плати за лютий-березень 2014 року також вбачається із відомостей на виплату грошей №№ 3 та 4 за лютий та березень 2014 року.

22.04.2014 року та 24.04.2014 року відповідач направив позивачу телеграми за №№ 23-042014 та 24-04/2014, в яких запропонував останній прибути 23.04.2014 року о 17.00 до офісу ТОВ «Інтелектуальні системи» для отримання заробітної плати за лютий та березень 2014 року. Вказане підтверджується змістом самих телеграм та фіскальними чеками.

25.04.2014 року відповідач здійснив 2 поштових перекази позивачу на суму по 1 166,81 грн. кожний, що підтверджується квитанціями №№ 0517, 0518. З поштових повідомлень №№ 211, 212 від 02.06.2014 року відділення поштового зв'язку Київ-110 УДППЗ «Укрпошта» вбачається, що зазначені поштові перекази повернулися відповідачу.

Як видно з листка непрацездатності серії АГО № 766707, позивач з 03.04.2014 року по 07.04.2014 року перебувала на лікарняному.

Згідно з медичною довідкою від 01.08.2014 року позивач зверталась до лікаря-ендокринолога 04.04.2014 року, 07.07.2014 року та 01.08.2014 року.

12.08.2013 року позивач уклала з Академією муніципального управління договір про навчання її доньки ОСОБА_2 на суму 50 000 грн. за 2013-2017 роки.

Зважаючи на виписку по рахунку кредитної картки ПАТ «Альфа-Банк» станом на 29.05.2014 року сума заборгованості позивача склала 14 119,40 грн.

З огляду на наявні у матеріалах справи квитанції та договори (специфікації) позивач здавала речі до комісійного магазину та ломбарду.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми та рекомендації Верховного суду України.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

З огляду на зміст ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим повноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У відповідності до рекомендацій, зазначених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з абз. 2 п. 5 цієї ж Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням проаналізованих правових норм та рекомендацій Верховного суду України в розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до наступних висновків.

Загальна сума заробітної плати, яка була нарахована позивачу відповідачем і повинна була бути виплачена після утримання податків та зборів становить 2 333,62 грн.

На даний час вказана сума позивачем не була отримана, а тому підлягає стягненню на її користь з відповідача.

Стосовно посилань позивача на суму заборгованості по заробітній платі у 2 867,90 грн., то суд вважає їх помилковими, оскільки позивачем при розрахунку не було взято до уваги обов'язок ТОВ «Інтелектуальні системи» утримувати із заробітної плати позивача податки та збори, які за лютий-березень 2014 року склали 291,38 грн.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь компенсації за невчасно виплачену заробітну плату у розмірі 404,37 грн., моральної шкоди у сумі 100 000 грн., компенсації за затримку розрахунку у розмірі її середнього заробітку по день фактичного розрахунку - 6 715,74 грн. за період з лютого місяця 2014 року по серпень місяць 2014 року, то суд зважає на те, що в силу вимог вище згаданих правових норм для їх задоволення позивачу необхідно було довести, що затримка виплати заробітної плати при розрахунку мала місце саме з вини роботодавця.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що невиплата заробітної плати була саме з вини позивача, яка утримувалась від отримання розрахунку, відповідач же нарахував кошти для розрахунку ОСОБА_1, був готовий їх виплатити, в подальшому вживав заходів для їх сплати позивачу, але вона ці спроби ігнорувала.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, моральної шкоди та компенсації за затримку розрахунку залишити без задоволення.

В порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн., виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги рекомендації, викладені у Постановах Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року та «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, ст.ст. 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 94, 115-117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 88, 110, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Інтелектуальні системи» (код ЄДРПОУ 32845581) на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі за лютий та березень місяць 2014 року в розмірі 2 333,62 грн. (дві тисячі триста тридцять три гривні та шістдесят дві копійки).

Стягнути з ТОВ «Інтелектуальні системи» (код ЄДРПОУ 32845581) судовий збір в розмірі 243,60 грн. в дохід держави.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Т.В.Дубас