Рішення

від 26.08.2014 по справі 910/15298/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15298/14 26.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТЕР-СК"

до Концерну Міністерства оборони України "Воєнремсервіс"

про повернення боргу 139 449,93 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Кручок В.С. (дов. № 14 від 03.07.2014 )

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.08.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТЕР-СК" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Концерну Міністерства оборони України "Воєнремсервіс (далі по тексту - відповідач) про стягнення 139 449,93 грн., з яких основний борг у сумі 50 000,00 грн., 5 449,93 грн. - інфляційні втрати, 84 000,00 грн. - 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки, 8 000,00 грн. - оплата послуг адвоката за договором позики від 30.04.2013, а також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/15298/14, розгляд справи призначено на 26.08.2014.

26.08.2014 через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва представником позивача на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі надано витребувані документи, що обґрунтовують позовні вимоги.

26.08.2014 через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду м. Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю представника відповідача. Крім того, відповідачем подано відзив на позовну заяву з додатками, заперечення на позовну заяву та клопотання про залучення доказів.

В судове засідання 26.08.2014 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд повідомив клопотанням про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання з'явився, надав усні пояснення по справі та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором позики від 30.04.2013 в частині повернення позики в строки обумовлені договором.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву поданих до суду 26.08.2014 просить суд залишити позовну заяву ТОВ "Форестер - СК" від 03.07.2014 без розгляду, а у відзиві на позовну заяву, також поданому до суду 26.08.2014, зазначає, що із заборгованістю в розмірі 50000, 00 грн. погоджується, та заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та інфляційних втрат, оскільки при підписанні сторонами 30.07.2014 акту звірки взаєморозрахунків по договору позички від 13.04.2013, відповідні санкції нараховані позивачем відповідачу не були.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2013 між позивачем, як позикодавцем за умовами договору та відповідачем, як позичальником за умовами договору, був укладений договір позики (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1 якого позичальник отримує від позикодавця, а позикодавець передає позичальникові грошові кошти у сумі 50 000,00 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника.

Відповідно до п. 2. (а) договору договір позики є безпроцентним.

Згідно п. 2. (б) договору розрахунок щодо повернення суми позики має здійснитися до тридцятого липня поточного року.

Відповідно до п. 4. договору при неповернені суми позики своєчасно позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і в порядку, передбачені чинним законодавством України та вимагати, при цьому, повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити пеню 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки.

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 30000,00 грн. та 20000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №46 від 06.06.2013 та №42 від 05.06.2013, копії яких наявні в матеріалах справи.

За твердженням позивача, яке не спростовано та не заперечене відповідачем у строк обумовлений договором, а саме до 30.07.2013 відповідач позику позивачу не повернув.

Матеріали справи доказів, які б підтверджували виконання відповідачем його зобов'язань по поверненню позики позивачу в розмірі 50 000, 00 грн., або в будь-якому іншому розмірі не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір про надання позики від 30.04.2013 є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 1046 - 1050 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 2. (б) договору розрахунок щодо повернення суми позики має здійснюватись до тридцятого липня поточного року, тобто до 30.07.2013.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем, в свою чергу, умови договору щодо повернення грошових коштів в розмірі 50 000, 00 грн. у строк до 30.07.2013 виконані не були, і станом на момент винесення рішення по справі позика не повернута. Доказів іншого матеріали справи не містять.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів на підтвердження повернення грошової позики у розмірі 5 000, 00 грн. та/або в будь-якому іншому розмірі відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 50 000, 00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк повернення грошової позики, у відповідності до п. 2. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 50 000, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 84 000, 00 грн. за загальний період з 01.07.2013 по 04.07.2014 підлягають задоволенню частково, враховуючи нижченаведене.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по поверненню коштів не виконав, допустивши цим самим прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦКУ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦКУ), і відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки, що кореспондується з ч.1 ст. 230 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4. договору при неповернені суми позики своєчасно позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і в порядку, передбачені чинним законодавством України та вимагати при цьому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити пеню 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки.

Таким чином, граничний розмір пені за порушення грошового зобов'язання визначений чинним законодавством України у розмірі меншому, ніж розмір пені визначений сторонами в договорі, і відповідно, за приписами ч. 4 ст. 231 ГК України пеня за порушення грошового зобов'язання застосовується у розмірі визначеному законом, а не договором.

Крім того, позивачем невірно визначений період нарахування пені, а саме не було враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 2 договору, в результаті чого період пені визначений позивачем з 01.07.2013 по 04.07.2014, в той час як за розрахунком суду період прострочення відповідача за договором, за який нараховується пеня складає шість місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконано, а саме з 31.07.2013 по 31.01.2014.

Отже, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у відповідності до п. 4 договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення з 31.07.2013 по 31.01.2014, що за розрахунком суду складає 3 312, 33 грн., і позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на законі та договорі, і підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5449,93 грн. за загальний період з 01.07.2013 по 04.07.2014, підлягають задоволенню, з нижченаведених підстав.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем невірно визначений період нарахування інфляційних втрат, розрахунок здійснено з 01.07.2013, що не відповідає п. 2 договору. З огляду на зазначене, судом було самостійно здійснено перерахунок інфляційних витрат за період 31.07.2013 по 04.07.2014, відповідно до якого сума інфляційних витрат за порушення грошового зобов'язання становить 6 004,43, проте, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат задовольняються судом у сумі визначеній позивачем - 5449,93 грн.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача за договором підлягають 50000,00 грн. основного боргу, 3 312, 33 грн. - пені та 5 449,93 грн. - інфляційних витрат.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката суд відзначає наступне.

На підтвердження понесених витрат позивач надав до суду договір про надання юридичних послуг від 25.06.2014, акт №1 здачі-приймання виконаних робіт від 03.07.2014, а також видатковий касовий ордер від 03.07.2014 на суму - 8 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 25.06.2014 виконавець (адвокат Кручок Вадим Степанович) зобов'язується надавати замовнику (Товариство з обмеженою відповідальністю «Форестер-Ск») консультаційні та юридичні послуги з приводу захисту інтересів останнього з питання звернення з позовною заявою до Господарського суду м. Києва до Концерну «Воєнремсервіс» про стягнення заборгованості за договором позики від 30.04.2014 на суму 50 000,00 грн., а замовник зобов'язується оплатити такі послуги.

Повноваження адвоката Кручок Вадима Степановича підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1644 від 10.03.2010.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Судом встановлено, що договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 25.06.2014 укладений між адвокатом та позивачем, стосується безпосередньо саме цього позову, а оплата у розмірі 8000,00 грн. проведена у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи (видатковим касовим ордером від 03.07.2014 року).

Судом встановлено не співрозмірність винагороди за адвокатські послуги обсягам виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 25.06.2014. з огляду на таке: у справі було проведено одне судове засідання, справа не є складною, а тому підготовка позовної заяви, направленої суду поштою, а також формування справи, не потребували значних затрат у часі. За таких обставин, з огляду на звичайний рівень цін, що склалися для оплати послуг відповідних фахівців (адвокатів) у регіоні, де знаходиться позивач (Львівська область), враховуючи матеріальний стан відповідача у справі, а також суспільно-політичні події, що відбуваються у державі, які стосуються здійснення діяльності відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат за отримання послуг адвоката в сумі 8 000,00 грн. є надмірно великими, а тому на відповідача можуть бути покладені витрати тільки розмірі у розмірі 4000,00 грн.

Судові витрати позивача, а саме витрати по оплаті судового збору та витрат за послуги адвоката відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну Міністерства оборони України «Воєнремсервіс» (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 33689872; в порядку визначеному законом України "Про виконавче провадження") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестер-СК" (82600, Львівська обл., м. Сколе, вул. Стрийська, буд. 25, кв. 31; код ЄДРПОУ 37737107) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 3 312 (три тисячі триста дванадцять) грн. 33 коп. пені, 5 449 (п'ять тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 93 коп. інфляційних втрат та 2851 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят одну) грн. 38 коп. судових витрат.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.09.2014.

Суддя Г.П. Бондаренко