Рішення

від 26.08.2014 по справі 910/10291/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10291/14 26.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотек Україна"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Локомотив"

Про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

Від позивача: Попова О.М. (дов. №б/н від 25.08.2014),

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотек Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Локомотив" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих за договором поставки №26 від 15.11.2012, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 порушено провадження за вищезазначеним позовом, справу № 910/10291/14 призначено до розгляду на 24.06.2014 року.

Ухвалою суду від 24.06.2014 розгляд справи відкладено на 17.07.2014 у зв'язку із неявкою до судового засідання сторін.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/10291/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.

Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята до свого провадження суддею Шкурдовою Л.М. та призначено її до розгляду на 26.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/10291/14 передано їй для розгляду.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

04.08.2014 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до свого провадження справу № 910/10291/14 та призначено вказану справу до розгляду на 26.08.2014 року.

Під час судового засідання 26.08.2014 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі із врахуванням письмової заяви про уточнення позовних вимог, а саме щодо зменшення частини основного боргу заявленої до стягнення до 8 225,82 грн., поданої ним до суду у судовому засіданні. Додатково представник позивача надала додаткові документи, а саме акт звіряння взаємних розрахунків та банківську виписку про рух коштів на особовому рахунку позивача.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотек Україна» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Локомотив» (замовник) укладено договір поставки № 26 на виготовлення друкарських пластин (Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами на свій ризик та використовуючи свої матеріали та устаткування, виготовляти друкарські пластини за завданням Замовника по виготовленню, що вказана у п. 1.5. цього Договору, та здавати такі роботи за кінцевим результатом Замовнику у відповідності із погодженою і затвердженою Сторонами Заявкою на виконання робіт, яка повинна містити у собі посилання на цей Договір і буде складати його невід'ємну частину (надалі іменується «Заявка»), а Замовник зобов'язується своєчасно приймати та повністю сплачувати вартість отриманих друкарських пластин згідно Заявки та відповідно до умов даного Договору.

Підрядник погоджується виконувати для Замовника наступні роботи - здійснювати виготовлення друкарських пластин (п. 1.5. Договору поставки № 26).

Згідно п. 2.1. Договору, загальна сума цього складається із сукупної суми погодженої в актах здачі-приймання робіт та продукції, які є невід'ємною частиною даного Договору. Сторони погоджуються, що сума цього Договору формується в залежності від кількості виконаних робіт і кожного разу збільшується відповідно до підписаних ними Актів здачі-приймання робіт та продукції.

Підставою для перерахування за цим Договором грошових коштів Замовником є рахунок-фактура виданий Підрядником (п. 2.4. Договору поставки № 26).

За приписами п. 2.5. Договору датою оплати вважається день надходження суми платежу на поточний рахунок Підрядника.

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору поставки № 26 здійснено виготовлення друкарських форм та передано замовнику за договором на загальну суму 53 256,15 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна № РН-0000069 від 28.03.2013 на суму 6 489,53 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000084 від 09.04.2013 на суму 5 999,57 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000093 від 15.04.2013 на суму 4 304,70 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000292 від 15.10.2013 на суму 4 179,70 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000322 від 04.11.2013 на суму 9 844,28 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000324 від 04.11.2013 на суму 11 824,14 грн.;

- видаткова накладна № РН-0000331 від 18.11.2013 на суму 10 614,23 грн.

Із долучених до матеріалів справи копій вказаних видаткових накладних вбачається, що останні підписані та скріплені печатками обох сторін за договором.

Так, факт отримання друкарських форм, як то передбачено Договором №26, відповідачем документально підтверджений та у межах розгляду даного спору сторонами не спростований.

Надавши до суду копії платіжних доручень та банківських виписок, позивач стверджує, що ТОВ «Компанія Локомотив» частково здійснило оплату виконаних за договором робіт згідно платіжного доручення № 615 від 26.11.2013 на суму 5 000,00 грн., платіжного доручення № 610 від 22.11.2013 на суму 10 000,00 грн., платіжного доручення № 609 від 20.11.2013 на суму 5 000,00 грн., платіжного доручення № 594 від 11.11.2013 на суму 10 000,00 грн., платіжного доручення № 578 від 25.10.2013 на суму 10 000,00 грн., платіжного доручення № 710 від 17.02.2014 на суму 108,50 грн. та платіжного доручення № 708 від 14.02.2014 на суму 1 040,66 грн. - на загальну суму 41 149,16 грн.

Черговість зарахування грошових коштів, у рахунок оплати суми боргу, залежить від того, що грошові кошти, які надходять на рахунки ТОВ «Екотек Україна» мають цільове призначення, як то оплата конкретної видаткової накладної, виставленої для оплати замовнику, про що має бути зазначено безпосередньо платником у платіжному дорученні, а саме у графі призначення платежу. Пунктом 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 передбачено, що Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, сторонами здійснено звіряння взаєморозрахунків за період 01.01.2014-28.03.2014, про що складений відповідний акт, підписаний та скріплений печатками обох сторін та з якого вбачається, що загальна сума заборгованості станом на 28.03.2014 становить 28 225,82 грн.

Під час розгляду даного господарського спору відповідачем здійснено часткове погашення наявної суми заборгованості, у зв'язку із чим позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «Екотек Україна» просить стягнути на свою користь основний борг у розмірі 8 225,82 грн.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3 11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"№ 18 від 26.12.2011 року).

Додатково позивачем, у підтвердження наявної суми основного боргу у розмірі 8 225,82 грн. станом на 12.08.2014, до матеріалів справи додано акт звіряння взаєморозрахунків за період 01.07.2014-12.08.2014, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Оскільки замовником не здійснено повну оплату виконаних робіт, у встановлений договором строк, ТОВ «Екотек Україна» звернулось із даним позовом до суду, заявивши до стягнення 8 225,82 грн. основного боргу (із врахуванням заяви про уточнення), 1 877,16 грн. пені, 1 959,25 грн. інфляційних втрат та 664,17 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір поставки № 26 на виготовлення друкарських пластин є змішаним договором, а саме договором про надання послуг з елементами договору поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, у суду достатньо підстав стверджувати, що роботи, передбачені договором поставки № 26 виконані підрядником у визначений договором строк у повному обсязі, з боку замовника зауважень або заперечень не надійшло.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату виконаних робіт, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 8 225,82 грн., яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та підлягає стягненню відповідача на користь позивача.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 26, позивачем нараховано до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 1 877,16 грн. пені, 1 959,25 грн. інфляційних втрат та 664,17 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.4. Договору поставки № 26, при порушенні строку здійснення платежів, замовник зобов'язаний виплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків та визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 1 887,16 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1 959,25 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 664,17 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотек Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Локомотив" про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Локомотив» (03061, місто Київ, вулиця Пост-Волинська, будинок 5; ідентифікаційний код 38353761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотек Україна» (04212, місто Київ, вулиця Зої Гайдай, будинок 10, квартира 67; ідентифікаційний код 34477178) 8 225 (вісім тисяч двісті двадцять п'ять) гривень 82 копійки основного боргу, 1 877 (одну тисячу вісімсот сімдесят сім) гривень 16 копійок пені, 1 959 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) гривень 25 копійок інфляційних втрат, 664 (шістсот шістдесят чотири) гривні 17 копійок три відсотки річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 26.08.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 01.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова