Ухвала

від 28.08.2014 по справі 583/2303/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №583/2303/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Соколова Номер провадження 22-ц/788/1591/14 Суддя-доповідач - Собина Ольга. Іванівна. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Собини О. І.,

суддів - Левченко Т. А. , Таран С. А.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 липня 2014 року

у справі за позовом Повного товариства «Ломбард Лисенко, Сєдих і Лебедєв» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

ПТ «Ломбард Лисенко, Сєдих і Лебедєв» звернулось до суду з вищевказаним позовом, який мотивує тим, що 4 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір закладу і надання фінансового кредиту № 0140243, згідно якого відповідач отримав кошти у розмірі 2365 грн. з кінцевим терміном повернення 15.02.2014 року, але у встановлений договором термін фінансовий кредит не був повернений відповідачем. Відповідач погасив кредит лише частково на суму 220 грн.00 коп. та прохав продовжити строк погашення фінансового кредиту до 24.02.2014 року. На виконання умов договору закладу та фінансового кредиту ОСОБА_2 передав позивачу у якості закладу годинник золотий 583 проби вагою 11,97 г. оціночною вартістю 2489 грн.76 коп. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, має заборгованість по кредитному договору. Однак позивач позбавлений можливості звернути стягнення на предмет застави, так як 19 лютого 2014 року предмет закладу був вилучений в якості речового доказу слідчим СУ УМВС України в Сумській області майором міліції Юрко О.М. в рамках проведення досудового розслідування по кримінальним провадженням за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні протиправного діяння, що має ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України .Просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 3745 грн.08 коп. яка складається з: суми неповернутого фінансового кредиту - 2145 грн., відсотків за користування фінансовим кредитом - 800 грн.04 коп., пені за прострочення повернення фінансового кредиту - 800 грн.04 коп.

Рішенням суду від 22 липня 2014 року позов ПТ «Ломбард Лисенко, Сєдих і Лебедєв» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПТ «Ломбард Лисенко, Сєдих і Лебедєв» заборгованість за фінансовим кредитом в сумі 3745 грн.08 коп. (з яких: кредит - 2145 грн.00 коп., відсотки - 800 грн.04 коп., пеня - 800 грн.04 коп.) та судові витрати в сумі 243 грн.60 коп., ТОВ «Центр-кредит» і компанія» суму боргу по договору про надання фінансового кредиту та застави № КИВ078433904 від 07 вересня 2012 року - 4208,71 грн. та судові витрати в сумі 229,40 грн., а усього 3988 грн.68 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд іншому судді. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки про незаконне походження годинника йому не було відомо і він вважав його власником саме ОСОБА_4, якому він передав отримані в кредит кошти, про це підтвердив і свідок ОСОБА_5 допитаний в судовому засіданні. Вважає, що він не порушував умов договору і саме позивач винен у втраті предмету застави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апелянта та його представника, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04 лютого 2014 року між сторонами був укладений договір закладу і надання фінансового кредиту № 0140243. відповідно до якого позивач видав відповідачу фінансовий кредит готівкою в сумі 2365 грн. з кінцевим терміном повернення 15.02.2014 року (а.с.30).

Предметом закладу є годинник золотий 583 проби вагою 11,97 г. оціночною вартістю 2489 грн.76 коп.

Пунктом 3.4.3 договору передбачений обов'язок Сторони 2, у випадку несвоєчасного повернення (прострочення) кредиту, сплатити плату за користування кредитом з розрахунку 0,33% від суми кредиту та пеню в розмірі 0,33% від сумі кредиту за кожен день прострочення.

В установлений договором термін фінансовий кредит не був повернений відповідачем. Відповідач погасив кредит лише частково на суму 220 грн.00 коп. та прохав продовжити строк погашення фінансового кредиту до 24.02.2014 року.

У зазначений в договорі строк відповідач кредит в повному обсязі не повернув та має заборгованість на загальну суму 3745 грн.08 коп. яка складається з: суми неповернутого фінансового кредиту - 2145 грн., відсотків за користування фінансовим кредитом - 800 грн.04 коп., пені за прострочення повернення фінансового кредиту - 800 грн.04 коп.

Відповідно до п.3.1.1. договору у випадку невиконання Стороною 2 зобов'язання з повернення фінансового кредиту у строк, визначений п.1.3 договору, Сторона 1 має право звернути стягнення на предмет закладу.

Зазначений годинник золотий, переданий в заставу відповідачем, був вилучений правоохоронними органами згідно протоколу огляду та вилучення від 10 лютого 2014 року, тому позивач позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок заставного майна (а. с.9-12).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 порушив взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, позивач як кредитор має право обирати спосіб захисту порушеного права, а тому його вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як суд дійшов правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки судом першої інстанції на підставі належних доказів було встановлено, що ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, позивач позбавлений можливості звернути стягнення за заставне майно, суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що позивач, звертаючись з позовом до суду посилався на ст.1166 ЦК України, але місцевий суд в своєму рішенні визнав недоречним посилання саме на зазначену норму права, а оскільки позивач не змінював предмет та підставу позову, тому суд повинен був відмовити в задоволенні позову з цих підстав. Вважає, що його вини в не виконанні умов договору немає, але сам позивач втратив предмет застави передавши його слідчому. Також вважає, що він не був повідомлений про незаконне походження годинника і отримані від позивача кошти були ним передані ОСОБА_4

В той же час, при зверненні з позовом до суду позивач посилався на норми ЦК України якими регулюються правовідносини, які випливають як із договірних відносин так і з деліктних правовідносин і тому місцевий суд обґрунтовано захистив порушене право позивача з посиланням на норми права, що регулюють договірні правовідносини і визнав недоречним посилання позивача на ст.1166 ЦК України. Таким чином, місцевий суд при розгляді даної справи не вийшов за межі позовних вимог та не змінював самостійно підставу та предмет позову.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність вини позивача у втраті предмета закладу, оскільки даний предмет було вилучено правоохоронними органами в рамках розслідування кримінальної справи і відповідно до вимог КПК України, а оскільки відповідач особисто укладав з позивачем договір закладу та надання фінансового кредиту і передавав в заклад годинник золотий як своє особисте майно, не пересвідчившись у законності походження цього майна, тому саме він і несе відповідальність на втрату предмета застави.

Також, як пояснив в судовому засіданні відповідач у справі він вперше передав в заклад годинник золотий за договором від 18 січня 2014 року і отримані у кредит кошти передав ОСОБА_4, а потім після того, як останній відмовився погашати кредит за даним договором він особисто вніс кошти і отримав у користування зазначений предмет закладу. В подальшому, він, уже без згоди ОСОБА_4, 4 лютого 2014 року вдруге уклав договір з позивачем і знову передав зазначений годинник у заклад, а кошти отримані в кредит використав на власні потреби.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач факт укладення кредитного договору та отримання за ним грошових коштів не заперечував та пояснив, що про викрадення предмету застави йому не було відомо. Таким чином, в порушення вимог діючого законодавства, ОСОБА_2 передав в заставу позивачу майно, власником якого він не являється, в зв'язку з чим позивач як кредитор і був позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування постановленого рішення. Рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -