Рішення

від 01.09.2014 по справі 910/13499/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/13499/14 01.09.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Даймекс-Київ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінекс" простягнення 21 993,88 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Ткаченко С.В. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 01.09.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЙМЕКС-КИЇВ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінекс" про стягнення 21 993,88 грн. на підставі Договору про надання послуг з експрес-доставки відправлень №207 від 19.10.2011.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 порушено провадження у справі №910/13499/14, розгляд справи призначений на 28.07.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2014 в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 20.08.2014.

Ухвалою від 20.08.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 01.09.2014.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, поважні причини неявки суду не повідомили, витребувані судом документи не надали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Конверт з поштовою кореспонденцією повернувся до суду з довідкою ф.20 "за закінченням терміну зберігання".

Процесуальні документи направлялись відповідачу на адресу місцезнаходження, яка відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у позовній заяві.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 01.09.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, 19.10.2011 укладений договір № 207 (далі - Договір), за умовами якого позивач надає відповідачу послуги доставки відправлень, а відповідач оплачує позивачеві вартість послуг відповідно до Тарифів (додаток № 2) і Регламенту позивача (додаток № 1), які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, виконавець зобов'язується надавати послуги з доставки відправлень замовника згідно з стандартними умовами позивача, викладеними в регламенті позивача та в строки, передбачені чинними тарифами позивача.

Згідно п. 3.1 Договору, замовник сплачує виконавцеві вартість наданих послуг відповідно до тарифів ТОВ "Даймекс-Київ", згідно з виставленими рахунками протягом 5 банківських днів з моменту одержання рахунків замовником.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011, якщо жодна із сторін після закінчення строку дії договору вказаного в п. 5.1 Договору на протязі одного календарного місяця не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір розірвати договір, він вважається продовженим на невизначений строк. (п. 5.1, 5.3).

В суду відсутні докази розірвання цього Договору, тому він вважається продовженим.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підтвердження надання послуг за Договором позивач надав суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №745 від 15.03.2013, № 2748 від 30.11.2012, № 3060 від 29.12.2012, які підписані сторонами, крім акту № 745 від 15.03.2013.

У своїх поясненнях позивач пояснив, що вказаний акт був переданий відповідачу для його підпису, однак він не повернув його (докази отримання вказаного акту в матеріалах справи - реєстр з підписом представника відповідача).

Крім того, матеріали справи містять рахунки-фактури №3076 від 29.12.2012, №731 від 15.03.2013, №801 від 28.03.2013, №2752 від 30.11.2012 на суму 16 979,30 грн.

Фактичне надання послуг, перелічених у вказаних рахунках, підтверджується копіями накладних позивача, згідно з якими він здійснив доставки.

Однак, оскільки письмових або інших доказів того, коли саме відповідачу були виставлені рахунки на оплату на виконання умов Договору, позивач суду не надав, а твердження про надсилання рахунків відповідачу в електронному вигляді, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Однак, слід зазначити, що матеріали справи підтверджують надання послуг позивачем відповідачу, тому відповідно до вищенаведених норм та умов Договору, послуги повинні бути оплачені.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №11/04/14-3 від 11.04.2014 про сплату боргу у розмірі 16 979,90 грн. та пені, яка була надіслана 14.04.2014, однак як свідчить повідомлення та конверт (належним чином засвідчена копія), відповідач вимоги не отримав, оскільки кореспонденція повернулась позивачу з довідкою ф. 20 "не знаходяться".

Суд дослідив докази направлення відповідачу претензії та встановив, що лист надісланий на адресу, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, тому слід зазначити, що копії повідомлення та конверту є належними доказами направлення претензії, а остання вважається такою, що отримана відповідачем

У вимозі, позивач повідомив відповідача про проведення оплати боргу до 25.04.2014, таким чином, як свідчать матеріали справи відповідачем обов'язок з оплати отриманих послуг за Договором не проведено, чим порушено умови Договору.

А відтак, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 16 979,30 грн. є документально підтвердженими, відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Крім того відповідач, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за весь час прострочення, а також у вигляді нарахування та стягнення пені відповідно до статей 546, 549 ЦК України та на підставі п. 4.2 Договору.

Разом з цим, суд не погоджується зі здійсненим позивачем у позові розрахунком вказаних санкцій, та зазначає, виходячи з встановленої судом дати прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати рахунків (з 26.04.2014), та враховуючи, що за кожною сумою наданих послуг період нарахування пені позивачем визначений до 26.04.2014, тому підстав для нарахування та задоволення заявленої до стягнення пені, немає.

Суд здійснив перерахунок 3 % річних на суму заборгованості за період з 26.04.2014 по 18.06.2014, за яким 3 % річних підлягає до стягнення у розмірі 75,36 грн.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат по травень 2014 включно (встановлений позивачем) становить 645,21 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: сума основного боргу - 16 979,30 грн., 3 % річних - 75, 36 грн., інфляційні втрати - 645,21 грн.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінекс" (01032, м. Київ, вул. Льва Толстого, 25-А, офіс 100, код 37308875) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даймекс-Київ" (04107, м. Київ, вул. Підгірна, 28, літера А, код 34821033) суму боргу - 16 979,30 грн. (шістнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 30 коп.) 3 % річних - 75,36 грн. (сімдесят п'ять гривень 36 коп.) , інфляційні втрати - 645,21 грн. (шістсот сорок п'ять гривень 21 коп.) та 1 470,30 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят гривень 30 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 05.09.2014.

Суддя М.Є. Літвінова