Рішення

від 01.09.2014 по справі 910/13808/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13808/14 01.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "АРТ-СЕРВІС-Т"

про стягнення 100 579,50 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Вівдич К.Ю.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "АРТ-СЕРВІС-Т" (далі -відповідач) про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо проведення медичної конференції, оплаченої позивачем згідно договору про надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежне виконання ними вимог суду.

01.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить суд розірвати договір надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р. та стягнути з відповідача 97 650,00 грн. оплачених послуг та 2 929,50 грн. 3% штрафу.

Розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено в п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збору встановлюються у розмірі 2 % ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080,00 грн.). За подання позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати (1 218,00 грн.).

Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" у поданій заяві про зміну предмету позову заявило вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 100 579,50 грн. (судовий збір - 2 011,59 грн.) та одну вимоги немайнового характеру про розірвання договору (судовий збір - 1 218,00 грн.), що разом складає 3 229,59 грн.

Разом з тим, позивачем надано суду доказів сплати судового збору на суму 2 011,59 грн., що менше встановленого розміру.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Враховуючи наведене, оскільки позивач не надав суду доказів сплати судового збору в повному обсязі за позовні вимоги, вказані у поданій заяві про зміну предмету позову, суд, приймаючи до уваги п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18, вважає за необхідне повернути позивачу подану заяву про зміну предмету позову без розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи спеціального витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 10.07.2014 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 14-Б, оф. 51.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р. та від 29.07.2014 р. судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, при цьому, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 10.07.2014 р. з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», а конверт з ухвалою суду від 29.07.2014 р. до суду не повернувся.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 01.09.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, 18.06.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "АРТ-СЕРВІС-Т" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" укладено договір про надання послуг №18/06-14, умовами якого передбачено, що відповідач надає позивачу послуги з обслуговування конференції.

Згідно п. 3.1. договору, вартість послуг відповідача складає 97 650,00 грн. та оплачується протягом 3-х місяців з дати складання договору в безготівковому порядку на підставі цього договору.

Також позивач стверджує, що додатком №1 до договору про надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р. сторони погодили період проведення конференції - 20-23 червня 2014 року.

Позивач в свою чергу перерахував відповідачеві 97 650,00 грн. в якості оплати за послуги згідно договору №18/06-14 від 18.06.2014 р., що підтверджується платіжним дорученням №119 від 18.06.2014 р. (копія в матеріалах справи).

Однак, у визначений час з невідомих причин відповідачем конференція проведена не була, останній не попередив позивача про неможливість її проведення, а кошти сплачені за її проведення не повернув. Крім того, не повернув підписаний примірник договору про надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р. та додатку до нього.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що кошти у розмірі 97 650,00 грн. отримані відповідачем за надання послуг останнім не повернуті, з огляду на те, що не були надані передбачені договором послуги, а тому підлягають стягненню в судовому порядку.

Крім того, позивач просить суд стягнути 3% штрафу у розмірі 2 929,50 грн. згідно умов договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач стверджує, що між сторонами укладено договір про надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р. та додаток №1 до нього.

Так, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Як вбачається з матеріалів справи, наданий позивачем примірник договору про надання послуг №18/06-14 від 18.06.2014 р. та додаток №1 до нього, відповідачем не підписані, при цьому, позивачем не надано суду доказів його направлення відповідачеві для такого підписання.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні жодні докази виставлення відповідачем позивачеві будь-яких рахунків на оплату наданих послуг, надання будь-яких послуг відповідачем, передання таких послуг позивачеві та оформлення акту про таку передачу, при цьому, позивач не надав суду належні докази прийняття до виконання його замовлення відповідачем, на випадок укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги на повернення коштів у розмірі 97 650,00 грн. в день їх перерахування, з огляду на відсутність належним чином укладеного договору, та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до відповідача, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення коштів у сумі 97 650,00 грн. на день прийняття рішення у справі.

Враховуючи, що між сторонами належним чином жодних договорів не укладено, відповідачем не надано доказів надання послуг на перераховану суму, враховуючи, що кошти позивачем перераховувались на виконання договору №18/06-14 від 18.06.2014 р., який не був укладений належним чином, суд приходить до висновку, що кошти в сумі 97 650,00 грн. є безпідставно отриманими.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування своєї вини у невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

Отже, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 97 650,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% штрафу у розмірі 2 929,50 грн. згідно умов договору, то суд відмовляє у їх задоволенні, враховуючи, що договір №18/06-14 від 18.06.2014 р., яким передбачалося нарахування відповідних штрафних санкцій, не укладений між сторонами належним чином, та не може бути підставою для такого нарахування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, п. 4 ч. 1 ст. 63, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна заяву про зміну предмету позову без розгляду.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "АРТ-СЕРВІС-Т" (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 14-Б, оф. 51, ідентифікаційний код - 31174451) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМУНОГЕН-Україна" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 21, кв. 68, ідентифікаційний код - 30550751) 97 650 (дев'яносто сім тисяч шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - безпідставно отриманих коштів та 1 953 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. - судового збору.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 03.09.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.