Рішення

від 28.08.2014 по справі 910/12841/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12841/14 28.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буассон Еліт" Бельведер Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "РОДОНІТ"

про стягнення 34 654,84 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Філіпенко А.В.

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буассон Еліт" Бельведер Груп" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "РОДОНІТ" (далі -відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 26 772,68 грн., 4 125,92 грн. - пені, 864,79 грн. - 3% річних, 2 891,45 грн. - інфляційних втрат, що разом складає 34 654,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару згідно договору №30/Д-11 про діяльність дистриб'ютора від 01.06.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. розгляд справи відкладено на 28.08.2014 р. у порядку ст. 77 ГПК України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, вимог ухвал суду не виконали.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи спеціального витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 27.06.2014 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 02002, м. Київ, вул. Каховська, буд. 71-А.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 р. та від 24.07.2014 р. судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, при цьому, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 27.06.2014 р. з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», а конверт з ухвалою суду від 24.07.2014 р. до суду не повернувся.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.08.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буассон Еліт" Бельведер Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "РОДОНІТ" укладено договір про діяльність дистриб'ютора №30/Д-11, умовами якого передбачено, що позивач продає, а відповідач купує напої (далі - товар), згідно з видатковими накладними, що додаються до цього Договору і є його невід'ємною частиною, на умовах і порядку, викладеними в цьому Договорі.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що момент переходу права власності на товар від позивача до відповідача встановлюється: момент підписання уповноваженими представниками сторін накладної, якщо приймання товару здійснюється в присутності представників позивача та відповідача; момент підписання накладної уповноваженим представником відповідача, на складі відповідача при доставці товару автотранспортом, замовленим позивачем.

Відповідно до п. 6.3. договору, відповідач зобов'язаний оплатити вартість товару, отриманого по кожній окремій накладній з відстроченням платежу не більше 45 календарних днів з дати отримання товару.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у випадку затримки оплати за товар відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за весь період прострочки платежу, починаючи з дати, коли відповідач зобов'язаний оплатити партію товару (п.6.3.) до моменту погашення боргу в повному обсязі. Виплата пені не звільняє відповідача від сплати основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2013 р. позивачем було поставлено товар згідно умов договору на загальну суму 27 782,64 грн., а відповідачем прийнято поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною № Л-00000254 від 11.04.2013 р. (копія в матеріалах справи).

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач за поставлений товар розрахувався не в повному обсязі, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у сумі 26 772,68 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період 01.12.2013 по 23.12.2013 (копія у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема погашення заборгованості у розмірі 26 772,68 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 125,92 грн. - пені, 864,79 грн. - 3% річних, 2 891,45 грн. - інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про діяльність дистриб'ютора №30/Д-11 від 01.06.2011 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №30/Д-11 про діяльність дистриб'ютора від 01.06.2011 р., положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 26 772,68 грн. основної заборгованості.

Щодо позовних вимог про стягнення 4 125,92 грн. - пені, 864,79 грн. - 3% річних, 2 891,45 грн. - інфляційних втрат за невиконання зобов'язань щодо оплати поставленого товару за договором за період з 28.05.2013 р. по 24.06.2014 р., суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору містять умови, що у випадку затримки оплати за товар відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за весь період прострочки платежу, починаючи з дати, коли відповідач зобов'язаний оплатити партію товару (п.6.3.) до моменту погашення боргу в повному обсязі, виплата пені не звільняє відповідача від сплати основного боргу, тому суд дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних, і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором №30/Д-11 про діяльність дистриб'ютора від 01.06.2011 р., з нього підлягають стягненню 4 125,92 грн. - пені, 864,79 грн. - 3% річних, 2 891,45 грн. - інфляційних втрат.

Таким чином, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, суд покладає судовий збір, сплачений позивачем, на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Буассон Еліт" Бельведер Груп" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "РОДОНІТ" (02002, м. Київ, вул. Каховська, буд. 71-А, код ЄДРПОУ - 34425622), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буассон Еліт" Бельведер Груп" (18015, м. Черкаси, вул. Б. Хмельницького, 55, код ЄДРПОУ - 31712600) 26 772 (двадцять шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 68 коп. - заборгованості, 4 125 (чотири тисячі сто двадцять п'ять) грн. 92 коп. - пені, 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 79 коп. - 3% річних, 2 891 (дві тисячі вісімсот дев'яносто одну) грн. 45 коп. - інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 01.09.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.