Рішення

від 02.09.2014 по справі 910/17392/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17392/14 02.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Азія-Трансбуд»

Про стягнення 19 227,56 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Філіпчук А.Ф. - по дов. № 38 від 05.02.2014

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азія-Трансбуд» 19 227,56 грн. заборгованості, з яких: 15 053,30 грн. основного боргу, 1 417,43 грн. пені, 1 051,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 705,31 грн. - 21% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 21652 від 07.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2014 порушено провадження у справі № 910/17392/14 та призначено справу до розгляду на 02.09.2014.

Позивач в судовому засіданні 02.09.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 02.09.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 19.08.2014 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 19.08.2014 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 02.09.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт з ухвалою було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку Київ-680 з довідкою форми-20 без вручення одержувачу.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 02.09.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азія-Трансбуд» (покупець) було укладено договір поставки № 21652 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставляти покупцю записні частини до автомобілів, авто хімію, масла, супутні товари для автотранспорту тощо (далі - товар) окремими партіями в асортименті, зо цінами та у кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 15 053,30 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані: пеня в розмірі 1 417,43 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1 051,53 грн. та 21% річних в сумі 1 705,31 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно п. 9.3. договору договір укладено строком до 31.12.2012. Якщо жодна із сторін за три тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір розірвати договір. то строк договору поновлюється до 31 грудня наступного року включно.

Сторонами доказів в підтвердження небажання продовжувати договірні правовідносини не подано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 15 997,97 грн., що підтверджується наступними накладними:

№ UJ2_130025187 від 01.11.2013 на суму 8 729,06 грн.,

№ UJ2_130025404 від 05.11.2013 на суму 1 622,98 грн.,

№ UJ2_130025741 від 07.11.2013 на суму 5 486,17 грн.,

№ UJ2_130026321 від 14.11.2013 на суму 159,76 грн.,

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.1.2.договору передбачено, що покупець при поставці товару з відстрочкою платежу сплачує партію товару протягом 14 днів після приймання такої партії покупцем від постачальника (з дня підписання покупцем накладної постачальника).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 15 053,30 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15 053,30 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 10.6. договору передбачено, що покупець у разі несвоєчасної оплати товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, від простроченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлений товар.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду становить 1 360,70 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 360,70 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині нарахування розміру пені в сумі 56,73 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем порушено норми чинного законодавства України (перевищує шестимісячний період нарахування).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 051,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 705,31 грн. - 21% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 10.6. договору передбачено, що покупець у разі несвоєчасної оплати товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення 21% річних.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 10.6. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 051,53 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 705,31 грн. - 21% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азія-Трансбуд» (03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, код ЄДРПОУ 35838891) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Inter Cars Ukraine» (27009, м. Хмельницький, вул. Толстого, 1/1, код ЄДРПОУ 30865632) 15 053 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят три) грн. 30 коп. основного боргу, 1 360 (одну тисячу триста шістдесят) грн. 70 коп. пені, 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 53 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 705 (одну тисячу сімсот п'ять) грн. 31 коп. - 21% річних, 1 821 (одну тисячу вісімсот двадцять одну) грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 08.09.2014.

СуддяВ.В.Сівакова