Рішення

від 28.08.2014 по справі 910/10813/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10813/14 28.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Вин"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСАН"

Про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

Від позивача: Горпинченко Л.В. (дов. б/н від 02.06.2014),

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро Вин" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСАН" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором купівлі-продажу № 1450 зобов'язань щодо проведення оплати за отриманий товар, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 99 403,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2014 порушено провадження у справі №910/10813/14 та призначено її до розгляду на 26.06.2014 року.

За наслідками судового засідання 26.06.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 17.07.2014 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/10813/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.

Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Шкурдовою Л.М. до розгляду на 28.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/10813/14 передано їй для розгляду.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою суду від 04.08.2014 справу № 910/10813/14 прийнято до свого провадження суддею Поляковою К.В. та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 28.08.2014 року.

У судовому засіданні 28.08.2014 представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав, відзив на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Про належне повідомлення представника відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

10.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро Вин» (постачальник, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Місан» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №1450 (договір) за яким, відповідно до предмету договору, продавець зобов'язується здійснювати продаж лікеро-горілчаних виробів та інших товарів (товар), а покупець зобов'язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно умов та протягом терміну дії договору.

Положеннями пункту 2.1. договору передбачено, що продаж товару здійснюється партіями. Продавець здійснює продаж окремої партії товару покупцю згідно заявки останнього.

Продавець підтверджує заявку покупця з урахуванням товарних позицій, наявних на складі, або тих, які можуть бути продані покупцю у відповідні строки. Товар вважається заявленим покупцем, а заявка прийнята до виконання продавцем, після оформлення продавцем видаткової накладної (п. 2.2. договору).

Згідно п.2.4. договору, загальна ціна договору визначається шляхом додавання вартості товару, що постачається, по всім видатковим накладним в рамках даного договору.

Оплата товару по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 21 банківських днів з моменту продажу товару (п. 3.1. договору).

Як визначено умовами договору, а саме пунктом 4.1. договору, передача товару від продавця до покупця здійснюється в місці продажу товару уповноваженими представниками сторін.

По завершенню прийому товару за відсутності претензій по кількості і якості уповноважений представник покупця ставить свій підпис у видатковій накладній, як доказ того, що товар прийнятий (п. 4.4. договору).

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору продано відповідачу товар на загальну суму 104 893,47 грн., згідно видаткових накладних № 40621 від 12.11.2013 на суму 11 167,07 грн., № 40623 від 12.11.2013 на 8 014,88 грн., № 40753 від 14.11.2013 на суму 7 558,20 грн., № 40942 від 14.11.2013 на суму 59 000,00 грн., № 40945 від 14.11.2013 на суму 12 632,61 грн., № 41172 від 15.11.2013 на суму 157,61 грн., № 41505 від 19.11.2013 на суму 118,48 грн., підписані та скріплені печатками/штампами сторін, копії яких додані до матеріалів справи.

Так, факт отримання товару відповідачем документально підтверджений та у межах розгляду даного спору сторонами не спростований.

Оскільки покупцем, у встановлений договором строк, здійснено лише часткову оплату поставленого товару у розмірі 5 490,00 грн., тому за відповідачем рахується сума заборгованості у розмірі 99 403,47 грн., яка також відображена у складеному позивачем акті звірки взаємних розрахунків за договором №1450 станом на 22.01.2014 року.

З огляду на вищевикладене, ТОВ «Бюро Вин» звернулось із даним позовом до суду, заявивши до стягнення 99 403,47грн. основного боргу, також нарахувавши 6 380,16 грн. інфляційної складової боргу та 1 233,69 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання щодо продажу товару здійснив належним чином, відпустивши відповідачу товар на суму 104 893,47 грн., що підтверджується відповідними накладними, проте відповідачем оплата поставленого позивачем товару здійснена не у повному обсязі, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 99 403,47 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу у розмірі 99 403,47 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 233,69 грн. та 6 380,16 грн. інфляційної складової боргу.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат розміром 1 233,69 грн. та 6 380,16 грн. відповідно, такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро Вин" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСАН" про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Місан» (01032, місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок 25; ідентифікаційний код 38744597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро Вин» (01133, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 9; ідентифікаційний код 348147341) 99 403 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста три) гривні 47 копійки основного боргу, 6 380 (шість тисяч триста вісімдесят) гривень 16 копійок інфляційних втрат, 1 233 (одну тисячу двісті тридцять три) гривні 69 копійок та 2 140 (дві тисячі сто сорок) гривень 35 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 28.08.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова