Рішення

від 02.09.2014 по справі 910/14576/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14576/14 02.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІС»

До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 8 173,23 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 - по дов. № 1 від 07.07.2014

від відповідача ОСОБА_3 - по дов. № 1103 від 20.09.2013

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІС» про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 8 843,53 грн. заборгованості, з яких: 7 492,00 грн. основного боргу, 582,53 грн. пені, 568,87 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 200,13 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки товару № 763 від 18.12.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2014 порушено провадження у справі № 910/14576/14 та призначено справу до розгляду на 21.08.2014.

Позивачем 21.08.2014 до відділу діловодства суду подано заяву, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 8 173,23 грн. заборгованості, з яких: 6 517,00 грн. основного боргу, 594,56 грн. пені, 863,48 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 198,19 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14576/14 від 21.08.2014, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження від 18.07.2014, розгляд справи був відкладений на 02.09.2014.

Позивач в судовому засіданні 02.09.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 02.09.2014 позовні вимоги позивача визнав.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 02.09.2014 письмовому відзиві на позовну заяву заперечує лише в частині стягнення адвокатських послуг.

В судовому засіданні 02.09.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.12.2012 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІС» (постачальник) було укладено договір поставки товару № 763 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 6 517,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані: пеня в розмірі 594,56 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 863,48 грн. та 3% річних в сумі 198,19 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно п. 7.1. договору договір укладено строком до 31.12.2013.

Згідно зі ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до п. 2.4. договору ціна, сортимент та інші характеристики товару, що постачається відображаються у накладній, яка має відповідати замовленню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 39 480,00 грн., що підтверджується наступними накладними:

№ И00000461 від 27.12.2012 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000462 від 27.12.2012 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000463 від 27.12.2012 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000464 від 27.12.2012 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000009 від 17.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000011 від 17.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000012 від 17.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000013 від 17.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000015 від 17.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000016 від 17.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000017 від 17.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000018 від 17.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000019 від 18.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000020 від 18.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000021 від 18.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000022 від 18.01.2013 на суму 2 142,00 грн.,

№ И00000023 від 18.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000025 від 18.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000026 від 18.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000027 від 18.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000030 від 21.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000031 від 21.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000032 від 21.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ И00000033 від 21.01.2013 на суму 1 148,00 грн.,

Відповідно до п. 2.8. договору покупець має право повернути товар, який не користується попитом чи товар терміном придатності якого до споживання сплив.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач повернув, а позивач прийняв товар на загальну суму 26 518,80 грн., що підтверджується наступними накладними:

№ ВП00472 від 19.07.2013 на суму 1 421,00 грн.,

№ ВП01324 від 19.07.2013 на суму 1 211,00 грн.,

№ВП00805 від 19.07.2013 на суму 1 904,00 грн.,

№ ВП00863 від 16.08.2013 на суму 840,00 грн.,

№ ВП00655 від 15.08.2013 на суму 3 066,00 грн.,

№ ВП00901 від 15.08.2013 на суму 2 699,20 грн.,

№ ВП00927 від 15.08.2013 на суму 2 016,00 грн.,

№ ВП00928 від 15.08.2013 на суму 1 089,20 грн.,

№ ВП00696 від 15.08.2013 на суму 1 645,00 грн.,

№ ВП00695 від 15.08.2013 на суму 1 148,00 грн.,

№ Вп01051 від 15.08.2013 на суму 1 666,00 грн.,

№ ВП01052 від 15.08.2013 на суму 862,40 грн.,

№ ВП01276 від 12.08.2013 на суму 747,60 грн.,

№ ВП01277-1 від 12.08.2013 на суму 700,00 грн.,

№ ВП00860 від 15.08.2013 на суму 859,60 грн.,

№ ВП00859-1 від 15.08.2013 на суму 1 309,00 грн.,

№ ВП0323 від 19.07.2013 на суму 800,80 грн.,

№ ВП00473 від 19.07.2013 на суму 977,20 грн.,

№ ВП00806 від 19.07.2013 на суму 694,40 грн.,

№ ВП00862 від 16.08.2013 на суму 862,40 грн.

Пунктом 4.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 18.12.2012 покупець перераховує кошти за поставлену партію товару по реалізації з моменту продажу покупцем товару кінцевим споживачам.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем останній не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 6 517,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 6 517,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 863,48 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 198,19 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 863,48 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 198,19 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 594,48 грн. пені слід зазначити наступне

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов договору вбачається, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині сплати поставленого товару.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 594,48 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІС» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 1 800,00 грн. не підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони , або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

04.06.2014 між позивачем (клієнт) та ТОВ «Юридична компанія «Центр правових ініціатив» (компанія) був укладений договір про надання правової допомоги № 37/14, за умовами якого компанія взяла на себе зобов'язання надати юридичні послуги з приводу не виконання умов договору поставки товару № 763 від 18.12.2012.

Умовами даного договору передбачено, що для виконання передбачених договором зобов'язань компанією призначено адвоката ОСОБА_2 (3.3.2. договору) та вартість послуг за договором становить 1 800,00 грн. (п. 5.1. договору).

Підтвердженням того, що ОСОБА_2 адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 15.12.2005.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку , якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем подано платіжне доручення № 339 від 19.06.2014 на суму 1 800,00 грн., з якого вбачається, що кошти сплачені на рахунок ТОВ «Юридична компанія «Центр правових ініціатив».

Отже, не підтверджується сплата послуг в розмірі 1 800,00 грн. саме адвокату ОСОБА_2.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІС» (м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2, н/п 43, код ЄДРПОУ 31840053) 6 517 (шість тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 48 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 198 (сто дев'яносто вісім) грн. 19 коп. - 3% річних, 1 694 (одну тисячу шістсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.09.2014.

СуддяВ.В.Сівакова