Рішення

від 08.09.2014 по справі 918/1120/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" вересня 2014 р. Справа № 918/1120/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС"

до відповідача 2 : Приватного підприємства фірми "АЛРІ"

про стягнення заборгованості в сумі 25 766 грн. 09 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, договір від 01.07.2014 року

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2 : не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 214 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства фірми "АЛРІ" (відповідач-1), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС" (відповідач-2) про стягнення заборгованості в сумі 25 766,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

01.09.2011 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС" (відповідач-1) укладено договір № 4 (договір), згідно з яким позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідача-1 (покупця) товар (цемент), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар згідно з видатковими накладними, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1. договору оплата товару покупцем здійснюється за договірною ціною, зазначеною у накладній на відпуск товару, шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця на умовах передоплати або протягом 15 банківських днів після отримання товару.

03.10.2011 року позивач поставив відповідачу-1 цемент кількістю 23 тони загальною вартістю 21 528 грн., що підтверджується видатковою накладною № 30310 від 03.10.2011 року.

Відповідач-1 своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, відтак за ним рахується заборгованість у розмірі 21 528,00 грн.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідачем-1 позивач нарахував 1 762,35 грн. 3% річних та 2 475,74 грн. інфляційних втрат.

10.10.2011 року з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 (боржник) між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки № 01/10-11 від 10.10.2011 року, за умовами якого відповідач-2 виступив поручителем перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором № 4 від 01.09.2011року.

Відповідно до п. 1 договору поруки у разі порушення боржником зобов'язань, забезпечених порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель поручився перед кредитором грошовою сумою в розмірі 1 000,00 грн.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача-1 основний борг в розмірі 21 428,00 грн., 1 762,35 грн. 3% річних та 2 475,74 грн. інфляційних втрат, а з відповідача-2 - 100,00 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 202, 526, 533, 554, 612, 625, 655, 692, ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 30.07.2014 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 11.08.2014 року.

11.08.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК України, надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 грошових коштів у розмірі 100,00 грн. та припинення провадження у справі в цій частині.

Ухвалою суду від 11.08.2014 року провадження у справі в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства фірми "АЛРІ" про стягнення 100,00 грн. припинено.

Ухвалою суду від 11.08.2014 року розгляд справи відкладено на 01.09.2014 року.

Ухвалою суду від 01.09.2014 року розгляд справи відкладено на 08.09.2014 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2011 року між позивачем та відповідачем-1 укладено договір № 4 (договір), згідно з яким позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідача (покупця) товар (цемент), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар згідно з видатковими накладними (п. 1.1. договору).

Цей договір набуває чинності в день його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Пунктами 1.2. - 1.4. договору передбачено, що назва, кількість, асортимент та ціна на товар зазначаються в накладних на відпуск товару, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною. Загальна сума договору складається з суми вартості усіх партій товару, відпущених продавцем протягом дії цього договору. Ціна на товар встановлюється за домовленістю сторін і вказується у накладних на відпуск товару.

Відповідно до п. 2.1. договору оплата товару покупцем здійснюється за договірною ціною, зазначеною у накладній на відпуск товару, шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця на умовах передоплати або протягом 15 банківських днів після отримання товару.

Як встановлено судом, 03.10.2011 року позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу-1 цемент кількістю 23 тон, загальною вартістю 21 528,00 грн., що стверджується видатковою накладною № 30310 від 03.10.2011 року.

Однак, відповідач-1 своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, відтак за ним рахується заборгованість у розмірі 21 528,00 грн., з якої позивач просить стягнути 21 428,00 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт заборгованості, а відповідач-1 вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача до відповідача-1 про стягнення 21 428,00 грн.

Крім цього, за несвоєчасне виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань за договором позивач нарахував 1 762,35 грн. 3% річних та 2 475,74 грн. інфляційних втрат.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних (за період з 25.10.2011 року по 16.07.2014 року) та інфляційних нарахувань (з листопада 2011 року по липень 2014 року ), встановив, що розмір перших становить 1 760,58 грн. (при заявленому 1 762,35 грн.), а других - 2 626,42 грн. (при заявленому 2475,74 грн.) (розрахунок додається). Відтак, 3% річних підлягають частковому задоволенню, а інфляційні - у заявленому розмірі.

Щодо заяви відповідача-1 про порушення територіальної підсудності розгляду справи, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ГПК України якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду (ч. 3 ст. 17 ГПК України).

При прийнятті справи до свого провадження суд встановлює відсутність підстав для повернення позовної заяви, визначених ст. 63 ГПК України. При цьому суд не дає оцінки обставинам, викладеним у позовній заяві.

Оскільки підстав для повернення позовної заяви на час її прийняття не було, враховуючи, що позивачем заявлені вимоги до двох відповідачів, один з яких знаходиться в м. Рівне, відтак, позивач скористався своїм правом, встановленим ч. 3 ст. 15 ГПК України.

Отже, дана справа стала підсудною іншому господарському суду в процесі її розгляду, а тому підстави для її передачі до господарського суду Хмельницької області відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивачем заявлено відшкодування витрат на послуги адвоката в розмірі 1 218,00 грн.

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 01.07.2014 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги адвоката, за п. 1.1. якого відповідно до ст. 59 Конституції України замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовникові правову допомогу, яка включає в себе надання послуг адвоката при представленні інтересів останнього у справі про стягнення коштів з Приватного підприємства "Алрі", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС", яка розглядатиметься господарським судом Рівненської області.

На виконання умов договору адвокатом підготовлено рахунок від 01.09.2014 року, згідно з яким вартість наданих послуг склала 1 218,00 грн.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано квитанцію до видаткового касового ордеру № 10 від 02.09.2014 року на суму 1 218,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 вказаного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи зазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку наявність підстав для стягнення з відповідача-1 витрат на послуги адвоката в розмірі 1 218,00 грн.

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС" (піонерна база, а/с 7, м. Нетішин, 30100, код ЄДРПОУ 30936928) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 35700, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 21 428,00 грн. основного боргу, 1 760,58 грн. 3% річних, 2 475,74 грн. інфляційних втрат, 1 819,88 грн. судового збору та 1 213,25 грн. витрат на послуги адвоката.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія УБ ХАЕС" (піонерна база, а/с 7, м. Нетішин, 30100, код ЄДРПОУ 30936928) 1,77 грн. 3% річних відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 08.09.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.