Ухвала

від 15.07.2014 по справі 872/17684/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2014 рокусправа № 811/3240/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 р. по справі за позовом комунального підприємства "Житлогосп" до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 25.09.2013 року № 0000561520, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 84 833,50 грн., з основного платежу - 56489,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 28 244,5 грн. та № 0000571520, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 83698,50 грн., з основного платежу - 53 799,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 26 899,5 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Кіровоградській області від 25.09.2013 р. № 0000561520 та від 25.09.2013 р. № 0000571520.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що комунальне підприємство "Житлогосп" зареєстроване 14.07.2010 виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області в якості юридичної особи, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

На підставі наказу Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 27.08.13 року № 164 було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку комунального підприємства "Житлогосп" з питання відображення в податковому обліку із здійснення взаємовідносин з ПП "Житло-Сервіс 1" (код ЄДРПОУ 35301270) за період червень-липень 2012 року; з ПП "Грант-Житло 1" (код ЄДРПОУ 35301244) за період червень-жовтень 2012 року, за результатами якої складено акт № 69/22-10/37015342 від 03.09.2013 року.

В акті перевірки встановлено порушення, зокрема: п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 56489 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2012 року в сумі 87320 грн., за ІІІ квартал 2012 року в сумі 37599 грн., за IV квартал 2012 року в сумі 553 грн., внаслідок включення до складу витрат вартості руберойду від ПП "Житло-Сервіс 1" та ПП "Грат-Житло" попередньо ніби то отриманого ними від ПП "Вікторія-С", під час здійснення ремонтних робіт, за відсутності факту його поставки; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 53799 грн., в т.ч.: за червень 2012 року в сумі 17464 грн., за липень 2012 року в сумі 21748 грн., за серпень 2012 року в сумі 12605 грн., за вересень 2012 року в сумі 1456 грн., за жовтень 2012 року в сумі 526 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості руберойду від ПП "Житло-Сервіс 1" та ПП "Грат-Житло" попередньо ніби то отриманого ними від ПП "Вікторія-С", під час здійснення ремонтних робіт, за відсутності факту його поставки.

На підставі вказаного акту було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.09.2013 року № 0000561520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 84 833,50 грн., з якої основного платежу - 56489,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 28 244,5 грн. та № 0000571520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 83698,50 грн., з якої основного платежу - 53 799,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 26 899,5 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено нікчемність вчинених правочинів по ланцюгу постачання.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з підтвердження позивачем належним чином оформленими первинними документами реального здійснення операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно пп. 138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пунктів 198.2, 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що комунальним підприємством "Житлогосп" та ПП Житло-Сервіс 1" та ПП "Грант-Житло" укладались договори надання послуг з поточного ремонту.

На підтвердження реальності виконаних робіт позивачем надано копії актів прийняття виконаних будівельних робіт, копії податкових накладних та платіжні доручення.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач мав взаємовідносини з "ПП Житло-Сервіс 1" та ПП "Грант-Житло" на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, висновками акту перевірки не встановлено дефекту будь-якого первинного документу або обставин, які б свідчили про нереальність укладеної позивачем з його контрагентом угоди.

При цьому, суд апеляційної інстанції вбачає, що відповідно до акту перевірки, висновки податкового органу зроблені на підставі актів перевірки контрагентів позивача, а саме "ПП Житло-Сервіс 1" та ПП "Грант-Житло", які в свою чергу, як вбачається з акту перевірки, ґрунтуються на актах перевірок інших податкових органів щодо контрагентів "ПП Житло-Сервіс 1" та ПП "Грант-Житло" та відповідно в яких встановлено нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Тобто, сутність спору зводиться до правомірності застосування податковим органом висновків інших податкових органів для встановлення порушень з боку комунального підприємства "Житлогосп" податкового законодавства.

За висновками суду апеляційної інстанції, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат.

Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкового повідомлення-рішення.

Також вірним є висновок суд першої інстанції щодо безпідставності визнання податковим органом договорів, укладених позивачем з його контрагентом нікчемним з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушувати вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладанні угоди.

Між тим, податковий орган не зазначив які ж обставини свідчать про наявність такого умислу як з боку позивача, так і з боку його контрагенту при укладанні угоди.

Водночас, відповідачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка правовідносинам між позивачем та його контрагентами, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 25.07.14 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим