Рішення

від 03.09.2014 по справі 910/16880/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16880/14 03.09.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, м.Вишневе, ЄДРПОУ 20037376

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», м.Київ, ЄДРПОУ 37416165

про стягнення 12 854,17 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Свінціцька Л.Й. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, м.Вишневе звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», м.Київ про стягнення 12 854,17 грн.

02.09.2014р. до господарського суду міста Києва надійшла заява №05/09 від 02.09.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», якою позивач повідомив, що сума, заявлена до стягнення, складається з основного боргу у розмірі 12 746,97 грн., пені в сумі 82,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 24,27 грн. Одночасно, враховуючи здійснену відповідачем 19.08.2014р. оплату основної суми боргу, за твердженнями позивача, провадження у вказаній частині підлягає припиненню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Анжелс» умов договору №ПК/454 від 05.04.2012р. поставки в частині здійснення оплати поставленого товару у повному обсязі та строки, передбачені договором.

Позивач у судове засідання 03.09.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, виходячи з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №0103031121284.

Відповідач у відзиві б/н 29.08.2014р. зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Анжелс» 19.08.2014р. був оплачений основний борг у повному обсязі, а відтак провадження у вказаній частині, на думку відповідача, підлягає припиненню. Щодо решти заявлених позовних вимог, за твердженнями останнього, у позові слід відмовити, оскільки позивач, не дочекавшись відповіді на претензію, звернувся до господарського суду з грошовими вимогами, що, на думку відповідача, є передчасним.

Клопотання №04/09 від 02.09.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у засідання суду, залишено судом без задоволення з огляду на таке.

За змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.ч.1-5 ст.28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Наразі, позивачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено неможливості заміни представника вказаного учасника судового процесу, як з числа своїх працівників, так і з осіб, не пов'язаних з господарським товариством трудовими відносинами.

Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 14.08.2014р. господарського суду міста Києва явка в засідання суду представників сторін, зокрема позивача, обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, незважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» в процесі розгляду справи так і не скористалось правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, а справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтю 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анжелс» (покупець) укладено договір №ПК/454 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а останній прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного правочину.

За змістом п.12.7 договору №ПК/454 від 05.04.2012р. вказаний правочин вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом трьох календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного договору.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ПК/454 від 05.04.2012р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.3.5 договору №ПК/454 від 05.04.2012р. поставка товару здійснюється транспортом постачальника, який відповідає вимогам щодо зберігання та транспортування лікарських засобів та виробів медичного призначення.

У п.3.7 вказаного правочину зазначено, що доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою покупця та містить відбиток печатки (штампу) покупця.

Як встановлено судом, на виконання умов спірного правочину позивачем протягом червня - липня 2014 року було поставлено, а представником відповідача прийнято товар на загальну суму 12 746,97 грн. за накладними №87800 від 25.06.2014р. на суму 1 517,17 грн., №88905 від 26.06.2014р. на суму 1 383,58 грн., №88905/1 від 26.06.2014р. на суму 142,73 грн., №89895 від 27.06.2014р. на суму 3 205,61 грн., №39895/1 від 27.06.2014р. на суму 126,43 грн., №89916 від 27.06.2014р. на суму 75,22 грн., №90265/1 від 30.06.2014р. на суму 177,95 грн., №90265 від 30.06.2014р. на суму 3 714,79 грн., №92366 від 03.07.2014р. на суму 2 569,82 грн., №92366/1 від 03.07.2014р. на суму 216,73 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені сторонами накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 12 746,97 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У п.6.1 договору №ПК/454 від 05.04.2012р. передбачено, що оплата покупцем товару здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому, порядок оплати товару за даним правочином (попередня оплата чи з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем.

При здійсненні покупцем оплати товару з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов'язковим (п.6.2 спірного правочину).

Як встановлено судом, у перелічених вище накладних визначено наступні строки оплати: №87800 від 25.06.2014р. строк оплати до 25.07.2014р., №88905 від 26.06.2014р. строк оплати до 26.07.2014р., №88905/1 від 26.06.2014р. строк оплати до 26.07.2014р., №89895 від 27.06.2014р. строк оплати до 28.07.2014р., №89895/1 від 27.06.2014р. строк оплати до 28.07.2014р., №89916 від 27.06.2014р. строк оплати до 28.07.2014р., №90265/1 від 30.06.2014р. строк оплати до 31.07.2014р., №90265 від 30.06.2014р. строк оплати до 31.07.2014р., №92366 від 03.07.2014р. строк оплати до 02.08.2014р. та №92366/1 від 03.07.2014р. строк оплати до 02.08.2014р.

Отже, враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати поставленого товару за спірними накладними, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за договором №ПК/454 від 05.04.2012р., господарський суд встановив, що строк оплати продукції за переліченими вище видатковими накладними настав.

Одночасно, як слідує з матеріалів справи, згідно платіжного доручення №2211 від 19.08.2014р. та представленої суду виписки по особовому рахунку №26002060714638, 19.08.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Анжелс» був у повному обсязі оплачений основний борг у сумі 12 746,97 грн.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене та приймаючи до уваги всі представлені учасниками судового процесу документи, суд дійшов висновку, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань в частині стягнення основного боргу.

Відтак, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача 12 746,97грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» про стягнення пені в розмірі 82,93 грн. підлягають задоволенню частково. При цьому, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У п.10.3 договору №ПК/454 від 05.04.2012р. поставки передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 82,93 грн., а саме з 26.06.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №87800/0 від 25.06.2014р. на суму 10,88 грн., з 27.06.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №88905/0 від 26.06.2014р. на суму 12,32 грн., з 27.06.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №88905/1 від 26.06.2014р. на суму 1,27 грн., з 29.07.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №89895/0 від 27.06.2014р. на суму 24,15 грн., з 29.07.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №89895/1 від т27.06.2014р. на суму 0,95 грн., з 29.07.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №89916/0 від 27.06.2014р. на суму 0,57 грн., з 01.08.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №90265/1 від 30.06.2014р. на суму 0,98 грн., з 01.08.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №90265/0 від 30.06.2014р. на суму 20,36 грн., з 03.08.2014р. до 08.08.2014р. за накладною №92366/0 від 03.07.2014р. на суму 10,56 грн. та з 03.08.2014р. до 08.08.2014р. за накладною 92366/1 від 03.07.2014р. на суму 0,89 грн.

Наразі, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за спірним правочином, суд встановив, що заявником було допущено помилки та включено в дати оплат дні, які є вихідними, що суперечить п.5 ст.254 цивільного кодексу України.

Після проведення власного розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня на загальну суму 75,96 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.3.2 Постанови №14 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару, позивач, керуючись ст.625 Цивільного кодексу України, нарахував інфляційні втрати по накладним №87800/0 від 25.06.2014р., №88905/0 від 26.06.2014р., №88905/1 від 26.06.2014р., №89895/0 від 27.06.2014р., №89895/1 від 27.06.2014р., №89916/0 від 27.06.2014р. за липень 2014 року в сумі 24,27 грн.

Враховуючи погоджений сторонами у п.6.2 договору №ПК/454 від 05.04.2012р. строк оплати отриманого відповідачем товару, приймаючи до уваги період, за який позивач проводить нарахування інфляційних втрат, а також позицію, викладену у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24,27 грн.

Заперечення відповідача про наявність у позивача обов'язку дочекатись відповіді на претензію перед зверненням до господарського суду, за висновками суду, є безпідставними. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі, досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

За таких обставин, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Як встановлено судом, 15.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс» з претензією №16/07, якою вимагало протягом десяти банківських днів з моменту отримання останньої перерахувати заборгованість у сумі 21 938,35 грн.

Наразі, наявні в матеріалах справи листи №23/07-14 від 23.07.2014р. та №31/07-14 від 31.07.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», якими останнє визнавало власну заборгованість та гарантувало погашення згідно графіку, а також просило із розумінням поставитись до ситуації, що виникла у зв'язку з зменшенням протягом останніх днів торгівельної виручки, є свідченням обізнаності вказаного учасника судового процесу про виникнення неврегульованих питань між сторонами.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням досудового порядку врегулювання спору є необґрунтованими.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, м.Вишневе до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», м.Київ про стягнення пені в сумі 82,93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 24,27 грн. є такими, що підлягають задоволенню частково у визначених вище розмірах.

Виходячи з того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, зокрема, через порушення строків оплати отриманого товару, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в частині задоволених позовних вимог та в частині, в якій провадження припинено, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В решті позовних вимог, в яких позивачу у задоволенні судом було відмовлено, судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі №910/16880/14 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, м.Вишневе до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», м.Київ про стягнення 12 746,97 грн.

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, м.Вишневе до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс», м.Київ про стягнення пені в сумі 82,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 24,27 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анжелс» (03151, м.Київ, Солом'янський район, вул.Народного ополчення, буд.7, літ.А, ЄДРПОУ 37416165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул.Балукова, буд.21, ЄДРПОУ 20037376) пеню в сумі 75,96 грн., а також судовий збір в розмірі 1 822,56 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 03.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 08.09.2014р.

Суддя М.О.Любченко