Рішення

від 01.09.2014 по справі 916/2681/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" вересня 2014 р.Справа № 916/2681/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Зайцева Ю.О.

При секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №1553 від 13.08.2014р.);

Від відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до відповідача колективного підприємства "Українське спеціалізоване управління зв'язку" про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 07.07.2014 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до колективного підприємства "Українське спеціалізоване управління зв'язку" про визнання права власності.

Ухвалою суду від 10.07.2014 р. було порушено провадження у справі №916/2681/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

23.07.2014 р. представником позивача подано до суду уточнення до позовної заяви, відповідно до змісту якої збільшив позовні вимоги та просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2003 р., укладений між колективним підприємством "Українське спеціалізоване управління зв'язку" та ОСОБА_2, визнати право власності за ОСОБА_2 на нежитлові будівлі загальною площею 2186,3 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2.

23.07.2014 р. представником позивача подано до суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №183660 від 08.04.2014 р. щодо реєстрації відповідача.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судові засідання з'являвся, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 01.09.2014 р. позивач відмовився від позовних вимог в частині визнання дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2003 р., укладений між колективним підприємством "Українське спеціалізоване управління зв'язку" та ОСОБА_2.

01.09.2014 р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 14.10.2003 р., приватний підприємець ОСОБА_2 придбала у Колективного підприємства «Українське спеціалізоване управління зв'язку» нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2186,3 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач вказує, що нотаріального посвідчення та державної реєстрації даного договору купівлі-продажу проведено не було, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу УРСР 1963 р., що діяв на момент укладення договору купівлі-продажу вказує, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Таким випадком вважався тільки договір купівлі-продажу житлових будинків (ст. 227 ЦК УРСР 1963 р.).

В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_2 зазначає, що з метою розпорядитись даним об'єктом нерухомого майна, позивач здійснював необхідні для цього дії, та під час підготовки документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу дізнався, що позбавлений цього права так як, відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, договори купівлі-продажу земельних ділянок, єдиних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) або іншого нерухомого майна мають бути нотаріально посвідчені. Позивач зазначає, що дізнавшись про цю обставину, він отримав з ЄДРПОУ відомості про продавця та запропонував йому з'явитись для нотаріального посвідчення укладеної між нами угоди. Однак відповідач до теперішнього часу ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору та ігнорує звернення.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав з позовом про визнання права власності на нежитлові будівлі загальною площею 2186,3 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2. за ОСОБА_2.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

У разі порушення своїх цивільних прав та інтересів кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (ч. 1 та ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУ).

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі склались на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 14.10.2003 р. між приватним підприємцем ОСОБА_2 та Колективним підприємством «Українське спеціалізоване управління зв'язку».

Судом встановлено, що всі умови договору купівлі-продажу від 14.10.2003 р. сторонами були виконані у повному обсязі. За домовленістю об'єкт нерухомого майна був переданий ФОП ОСОБА_2, що підтверджується актом прийому-передачі від 14.10.2003 р., а відповідачу були передані грошові кошти у розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 657. Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Статтею 128 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. передбачалось, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, з моменту підписання акту прийому передачі майна у позивача виникло право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Частиною 4. ст. 334 ЦКУ встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Так, право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження - юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Крім того, як зазначено вище, власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Згідно зі ст. 219 ЦК України суд може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовились про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

З огляду на викладені обставини, приймаючи до уваги встановлення судом факту не вчинення з боку КП "Українське спеціалізоване управління зв'язку" дій по проведенню державної реєстрації права власності відповідача на майно, придбане на виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2003 р., а також враховуючи вищенаведені висновки щодо виникнення у ФОП ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, господарський суд, керуючись ст. 392 ЦК України дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне майно.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 32,33,38,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до відповідача колективного підприємства «Українське спеціалізоване управління зв'язку» про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (65006, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею 2186,3 кв.м., що складаються з: літ. «А» - 1723,3 кв.м.; літ. «Б» - 440,4 кв.м.; літ. «В» - 11,3 кв.м.; літ. «Г» - 11,3 кв.м., та розташовані за адресою АДРЕСА_2.

Стягнути з колективного підприємства "Українське спеціалізоване управління зв'язку" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, пл. Ушакова, буд. 23, код ЄДРПОУ 13707735) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65006, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 1218,00 /одна тисяча вісімнадцять грн./.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 08.09.2014 року.

Суддя Ю.О. Зайцев