Постанова

від 04.09.2014 по справі 826/10376/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2014 року 11:30 № 826/10376/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПСМ Україна» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСМ Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ПСМ Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 квітня 2014 року №0002962208 та №0002972208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 29 липня 2014 року.

У судовому засіданні 29 липня 2014 року судом оголошувалась перерва до 05 серпня 2014 року.

У зв'язку з ненаданням представником позивача витребуваних судом документів, у судовому засіданні 05 серпня 2014 року також оголошувалась перерва до 13 серпня 2014 року.

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2014 року, з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, за результатами розгляду якого суд оголосив перерву до 18 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 18 серпня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову, витребувані судом документи не надав та просив розглядати справу на підставі наявних доказів. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 17 по 21 березня 2014 року згідно з нормами підпунктів 78.1.1, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, відповідно до наказу №719 від 17 березня 2014 року на підставі направлення від 17 березня 2014 року №251/26-58-22-08-09, у зв'язку з надходженням постанови від 20 січня 2014 року старшого слідчого з СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві майора податкової міліції Лозінського А.П. про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПСМ Україна» по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року працівником відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ПСМ Україна» (код за ЄДРПОУ 37416262) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2013р. по 30.09.2013р. та податку на прибуток за період з 01.01.2013р. по 30.09.2013р. при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» (код за ЄДРПОУ 38234768), за результатами якої складений Акт від 28 березня 2014 року № 9/26-58-22-08-11/37416262 (далі - Акт перевірки).

Під час проведення вказаної перевірки працівником відповідача використано документи, перелік яких зазначений на сторінці 3 Акту перевірки, зокрема: декларації з податку на додану вартість з додатками №5, декларації з податку на прибуток підприємств, лист СВ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23 січня 2014 року 3393/7/26-57-09-02 з постановою від 20 січня 2014 року слідчого СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві майора податкової міліції Лозінського А.П. про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПСМ Україна» по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, а також акти ДПІ у Подільському районі м. Києва від 13 червня 2013 року №67/22-5-04/38234767 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» щодо підтвердження господарським відносин з платниками податків за період з 01.03.2013р. по 31.03.2013р.» та від 06 березня 2014 року №124/26-56-22-03-09/38234768 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» щодо підтвердження господарським відносин із платниками податків за період з 04.09.2012р. по 31.12.2013р.».

Так, в текстах актів перевірок ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» зазначено, що в ході контрольних заходів встановлено, що фінансово-господарства діяльність здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Крім того, операції ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

На підставі вищевикладеного перевіряючий прийшов до висновку, що надані ТОВ «ПСМ Україна» до перевірки первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарської операції між юридичними особами, а тому перевіркою не підтверджується реальність проведення такої операції та встановлено її документування і відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів такої операції в дійсності, а отже, правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» на користь товариства, що перевірялось, так само як і віднесення сплачених сум до складу валових витрат, не має.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення товариством вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1., пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 135815,00 грн. у 2013 році та пунктів 198.3., 198.6. статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 142963,00 грн., у тому числі по періодах: березень 2013 року - 55651,00 грн., квітень 2013 року - 49569,00 грн., травень 2013 року - 37743,00 грн.

08 квітня 2014 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 28 березня 2014 року № 9/26-58-22-08-11/37416262 прийняла спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0002962208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України за порушення пунктів 198.3., 198.6. статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «ПСМ Україна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 214445,00 грн., в тому числі 142963,00 грн. - основний платіж, 71482,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№0002972208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «ПСМ Україна» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 203723,00 грн., в тому числі 135815,00 грн. - основний платіж, 67908,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України у задоволенні скарг платника податків відмовлено, а рішення залишені без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, ТОВ «ПСМ Україна» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що реальність здійснення господарської операції за договором про надання послуг підтверджується актами здачі - приймання наданих послуг, податковими накладними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства, а також перерахуванням грошових коштів за надані послуги. Крім того, позивач посилається на презумпцію правомірності правочину, що, за відсутності рішення суду про визнання договору, укладеного з контрагентом, недійсним, свідчить про помилковість висновків податкових органів, викладених в актах.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки позивача є правомірними та сформованими з урахуванням встановлення за результатами перевірки контрагента позивача фактів декларування обсягів реалізації товарно-матеріальних цінностей без підтвердження їх придбання, тобто таке підприємство є вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання та здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що 21 грудня 2012 року між ТОВ «ПСМ Україна» (Замовник), в особі директора Кушніра В.М., і ТОВ «Компанія «Глобал-Маркет» (Виконавець), в особі директора Петровської Г.С., укладений письмовий договір за № 211212 про надання послуг.

За умовами цього Договору Замовник замовляє, а виконавець зобов'язується здійснити комплекс заходів по організації розміщення фото-презентацій або рекламних відео-сюжетів Замовника на регіональних телерадіокомпаніях (РТРК) центрального, східного, західного, північного, південного регіонів України.

Відповідно до положень розділу 3 названого Договору Замовник зобов'язаний при необхідності передати Виконавцю відеоматеріали для трансляції на РТРК в кількості достатній для трансляції; оплатити послуги Виконавця у розмірі та на умовах, що визначаються замовленням на трансляцію рекламних відеосюжетів, яке стало невід'ємною частиною Договору.

У той же час обов'язком Виконавця згідно пункту 3.4.1 Договору №211212 є організація показу наданих Замовником відео-матеріалів на РТРК на умовах, визначених Замовником.

Загальна вартість робіт по Договору становить 900000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 150000,00 грн., а остаточна вартість послуг визначається в актах, що підписуються обома сторонами окремо по кожному регіону України.

На підтвердження факту виконання Договору №211212 та надання послуг позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору від 21 грудня 2012 року № 211212 про надання послуг;

- актів здачі - приймання наданих послуг №ОУ-40301 від 04 березня 2013 року на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), №ОУ-50301 від 05 березня 2013 року на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), №ОУ-60301 від 06 березня 2013 року на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), №ОУ-70302 від 07 березня 2013 року на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), №ОУ-250301 від 25 березня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №ОУ-260302 від 26 березня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №ОУ-270305 від 27 березня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №ОУ-280302 від 28 березня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №ОУ-290304 від 29 березня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №ОУ-290405 від 29 квітня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №ОУ-300408 від 30 квітня 2013 року на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), №ОУ-280505 від 28 травня 2013 року на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.), №ОУ-290504 від 29 травня 2013 року на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.), №ОУ-300514 від 30 травня 2013 року на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9735,75 грн.), №ОУ-310507 від 31 травня 2013 року на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.);

- податкових накладних від 04 березня 2012 року №51 на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), від 05 березня 2013 року №68 на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), від 06 березня 2013 року №86 на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), від 25 березня 2013 року №319 на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), від 26 березня 2013 року №334 на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), від 27 березня 2013 року №353 на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), від 28 березня 2013 року №369 на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), від 29 березня 2013 року №399 на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), від 29 квітня 2013 року №525 на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), від 30 квітня 2013 року №545 на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8000,00 грн.), від 28 травня 2013 року №496 на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.), від 29 травня 2013 року №533 на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.), від 30 травня 2013 року №560 на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9735,75 грн.), від 31 травня 2013 року №580 на суму 56614,50 грн. (в т.ч. ПДВ 9435,75 грн.);

- платіжних доручень №1419 від 10 квітня 2013 року на суму 42825,60 грн. (в т.ч. ПДВ 7137,60 грн.), №1504 від 15 травня 2013 року на суму 8640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1440,00 грн.), №1564 від 28 травня 2013 року на суму 59640,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9940,00 грн.), №1637 від 12 червня 2013 року на суму 20381,22 грн. (в т.ч. ПДВ 3396,87 грн.), №1818 від 19 серпня 2013 року на суму 59340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9890,00 грн.), №1816 від 19 серпня 2013 року на суму 47478,18 грн. (в т.ч. ПДВ 7913,03 грн.), №1819 від 19 серпня 2013 року на суму 48320,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8053,33 грн.), №1820 від 19 серпня 2013 року на суму 35206,82 грн. (в т.ч. ПДВ 5867,80 грн.), №1817 від 19 серпня 2013 року на суму 59655,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9942,50 грн.), на підтвердження перерахування позивачем грошових коштів за отримані від ТОВ «Компанія Глобал-Маркет» послуги.

У той же час, на вимогу суду позивачем не надано жодного примірника замовлення, оформленого відповідно до вимог пунктів 3.3.2 та 3.4.1 Договору №211212, що не дає можливості встановити, які ж саме послуги надавались виконавцем, а також з'ясувати відповідність проведеної позивачем оплати наданим послугам.

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту актів здачі - приймання наданих послуг, копії яких містяться у матеріалах справи, не уявляється за можливе встановити які саме послуги були надані виконавцем або щодо розміщення фото-презентацій, або щодо розміщення рекламного відео-сюжету. На вимогу суду представник позивача жодних пояснень або документів надати не зміг.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко