Ухвала

від 28.08.2014 по справі 817/1546/14

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Жуковська Л.А.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"28" серпня 2014 р. Справа № 817/1546/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Іваненко Т.В.,

при секретарі Кратюк А. О. ,

за участю

представника позивача:Кравченка А.В.,

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "07" липня 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Острозький цукровий завод» звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000052200 від 12.03.2014 р.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Рівненській області №0000052200 від 12.03.2014 р.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не вказано і не надано будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з врахуванням наступних обставин справи та норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як встановлено судом першої інстанції, Здолбунівською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Рівненській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Острозький цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при проведенні взаємовідносин з ТОВ «СТРІКТ» за період з 01.08.2013 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої було складено акт перевірки № 91/22-32578323 від 20.02.2013.

На підставі акту перевірки податковим органом було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000052200 від 12.03.2014 р.

Згідно зі вказаним Рішенням позивачу на підставі порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України донараховано до сплати податок на додану вартість у розмірі 577 647.50 грн.

Як слідує з матеріалів справи, підприємством було надано заперечення на висновки акта, а також оскаржено саме Рішення до Головного управління Міндоходів у Рівненській області. З урахуванням складності, розгляд скарги Підприємства було продовжено згідно з рішенням Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 03.04.2014 р., після чого 13.05.2014 р. Підприємство отримало поштове відправлення із рішенням Головного управління Міндоходів у Рівненській області про залишення Рішення без змін.

На думку суду, висновки Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Острозький цукровий завод» здійснювало взаєморозрахунки із ТОВ «Стрікт» (код ЄДРПОУ - 34480243 , місцезнаходження ТОВ «Стрікт» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01001, м. Київ, вул. Грушевського. 46).

За період, що перевірявся, між даними суб'єктами господарювання укладено слідуючі договори:

- договір підряду на проведення проектних робіт №26-11/12 від 26.11.2012 р., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується розробити за завданням ТОВ «Острозький цукровий завод» (замовник) та передати проектну документацію, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити;

- Договір підряду на проведеш/ монтажних робіт №10-12/12 від 10.12.2012 р., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується виконати виготовлення та монтаж апарата другої сатурації та преддефектора перед другою сатурацією відповідно до розробленого проекту та провести ремонт покрівель об'єктів товариства, а ТОВ «Острозький цукровий завод» (замовник) зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її, (додаткова угода про внесення змін до Договору підряду на проведення монтажних робіт №10-12/12 від 10.12.2012 р від 01.03.2013 р., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується виконати виготовлення та монтаж апарата другої сатурації та преддефектора перед другою сатурацією відповідно до розробленого проекту, провести ремонт покрівель об'єктів товариства та виконати ремонт обмурівки котла ОП-50);

-Договір купівлі - продажу №1-6/12 від 01.06.2012 р., згідно якого ТОВ «Стрікт» (продавець) зобов'язується передати у власність ТзОВ «Острозький цукровий завод» (покупець) обладнання та технічну документацію, а покупець прийняти та оплатити.;

- Договір купівлі-продажу б/н від 01.03.2013 року, згідно якого ТОВ «Стрікт» (продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ «Острозький цукровий завод» (покупець) належний йому товар (найменування, перелік та ціна товару визначається накладними), а покупець прийняти товар та оплатити.

Судом також встановлено, що договірні зобов'язання стверджуються за вказаними договорами наступними документами фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарської діяльності: податкова накладна №8 від 27.08.2013 р. на суму 175 200,00 грн. та акт виконаних робіт № 1/8 від 27.08.2013 р.; податкова накладна № 6 від 27.08.2013 р. на суму 99 250,00 грн. та акт прийому - здачі робіт № 1/8 від 27.08.2013 р.; податкова накладна № 7 від 27.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 1/8 від 27.08.2013 р.; податкова накладна № 9 від 28.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 2/8 від 28.08.2013 р.: податкова накладна № 10 від 28.08.2013 р. на суму 120 000,00 грн. та акт прийому-здачі робіт № 2/8 від 28.08.2013 р.; податкова накладна № 12 від 29.08.2013 р. на суму 270 000.00 грн. та акт прийому - здачі робіт № 3/8 від 29.08.2013 р.; податкова накладна № 11 від 29.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 3/8 від 29.08.2013 р.: податкова накладна № 13 від 30.08.2013 р. на суму 228 000,00 грн. та акт прийому здачі робіт № 4/8 від 30.08.2013 р.; податкова накладна № 7 від 31.05.2013 р. на суму 818 271.98грн. та видаткова накладна №7/5 від 30.05.2013 р.

Крім того, суд констатує, що реальність перелічених договорів, їхню дійсність виконання зобов'язань сторонами за вказаними договорами підтверджують платіжні доручення: №309 від 06.09.2013 р., №315 від 12.09.2013 р., №318 від 17.09.2013 р., №322 від 17.09.2013 р.. №325 від 20.09.2013 р., №326 від 24.09.2013 р ., №363 від 08.10.2013, р. №374 від 23.10.2013 р.. №389 від 05.11.2013 р., №394 від 11.11.2013 р., №368 від 15 10 2013 р., №396 від 14.11.2013 р., №407 від 21.11.2013 р., №408 від 25.11.2013 р., №410 від 27.11.2013 р., №439 від 04.12.2013 р„ №443 від 06.12.2013 р., №451 від 10.12.2013 р., №477 від 20.12.2013 р.. №481 від 27.12.2013 р., №6 від 03.01.2014 р.

Згідно з пп.4.1.27 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пункт 139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання електрообладнання, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п. 140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно зч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"" №996-ХІУ від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Реальність здійснення господарських операцію з його контрагентом ТОВ «Стрікт», а відтак правомірність формування податкового кредиту з ПДВ стверджується відповідними податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, а також показаннями свідків.

Вищевказані податкові, видаткові накладні, розрахункові документи в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІУ від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані видаткові, податкові накладні не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (електрообладнання) та послуг (автотранспортних) відсутні. Суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, відсутні, оскільки отримання такого товару за договорами купівлі-продажу не суперечить чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на отримання доходів, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Судом першої інстанції встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Стрікт» у встановленому порядку був зареєстрованим платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, мав відповідне свідоцтво платника податку та перебуває на податковому обліку в органах доходів та зборів.

Вказані обставини доводять, що контрагент позивача володів необхідною право- та дієздатністю для вчинення господарських операцій, на момент здійснення господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару має сплачувати даний податок до бюджету.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що позивач по справі не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконаня контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, про те, що податковим органом не спростовано доводи позивача, з яким погодився суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятого рішення.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "07" липня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Л.О. Зарудяна

Т.В. Іваненко

Повний текст cудового рішення виготовлено "28" серпня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" вул. Заводська, 31,с. Оженин,Острозький район, Рівненська область,35821

Кравченко Антон Валерійович м.Київ, вул.Левітана, буд.3, кв.35

3- відповідачу: Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Приходька,1а,м. Здолбунів,Рівненська область,35705

- ,