Рішення

від 08.09.2014 по справі 910/14375/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/14375/14 08.09.14 За позовом       Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» до                       Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ АІР» про                     стягнення 25787,46 грн.                                                                                           Суддя Васильченко Т.В. в присутності представників сторін: від позивача –         не з'явилися; від відповідача  –     не з'явилися. Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ АІР» про стягнення 25787,46 грн., з яких 22500 грн. – попередня оплата, 834,96 грн. – 3% річних та 2452,50 грн. – інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі рахунку-фактури відповідача №СФ-0000353 від 08.04.2013 здійснив оплату визначеного сторонами товару, втім  відповідач зобов'язання по поставці продукції належним чином не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість. Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2014 порушено провадження у справі №910/14375/14 та призначено справу до розгляду. Позивач в судове засідання 08.09.2014 не з'явився, втім 26.08.2014 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі  його представника. Відповідач  в судове засідання 08.09.2014 своїх представників також не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином. Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами. В судовому засіданні 08.09.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,                                                             ВСТАНОВИВ: 09.04.2013 товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» на підставі рахунку-фактури №СФ-0000353 від 08.04.2013 здійснило попередню оплату в сумі 22500,00 грн. за узгоджений сторонами товар, а саме штрипс 2х640 ст 08кп в кількості 3 тонн за ціною 6250 грн. (без ПДВ) за тонну на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ АІР», що підтверджується платіжним дорученням №172, яке знаходиться в матеріалах справи. Проте,  відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив поставку визначеного сторонами товару. У зв'язку з цим, позивач направив на адресу відповідача лист №919 від 25.10.2013, в якому вимагав  на протязі семи днів з моменту отримання претензії, здійснити поставку товару та у разі невиконання відповідачем своїх обов'язків у встановлений строк повернути сплачені грошові кошти в розмірі 22500,00 грн. 23.05.2014 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою №318 повернути грошові кошти в сумі 22500,00 грн. Проте на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідач кошти в сумі          22500,00 грн. не повернув. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відтак, оскільки доданий до матеріалів справи рахунок-фактура №СФ-0000353 від 08.04.2013 містить найменування товару, його кількість, ціну та підпис уповноваженої особи відповідача, а позивач, в свою чергу, перерахував суму передплати у розмірі 22500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №172 від 09.04.2013, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, за умовами ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, листом №919 від 25.10.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання домовленостей щодо поставки товару або у разі неможливості повернути суму передплати. Втім, відповідач поставку товару позивачу не здійснив. Відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відтак, оскільки попередню оплату поставки товару здійснено, а товар не поставлено, позивач в порядку вказаної статті, звернувся до відповідача з вимогою №318 від 23.05.2014 повернути перераховані кошти в якості попередньої оплати в сумі 22500,00 грн. Проте, станом на теперішній час грошові кошти відповідачем не повернуто. Тоді як, в силу приписів ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. За таких обставин, враховуючи, що відповідач отримавши як попередню оплату по договору укладеного в спрощений спосіб грошові кошти в сумі 22500,00 грн., не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо відповідної поставки товару та в порушення норм ст. 693 ЦК України не виконав вимогу викладену позивачем в листах №919 від 25.10.2013 та №318 від 23.05.2014 щодо повернення перерахованих коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 22500,00 грн. попередньої оплати за товар. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі       834,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2452,50 грн. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В той же час, згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України  “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 р. обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 834,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2452,50 грн. які нараховані на суму попередньої оплати, яка підлягає поверненню у суду відсутні. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України №922/2430/13 від 22.01.2014 та №911/3120/13 від 19.03.2014. Згідно ст.    43  Господарського процесуального кодексу України   судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Зокрема, в силу вимог ст. ст.   33, 34   цього    Кодексу  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про  часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -                                                             В И Р І Ш И В: 1.  Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ АІР» (02225, м. Київ, вул.Братиславська, 52, ідентифікаційний код 36192407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» (69600, м.Запоріжжя, пр.Леніна, 8, ідентифікаційний код 33985999) 22500 (двадцять дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. попередньої оплати та 1594 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили. 3. В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 10.09.2014. Суддя                                                                                   Т.В. Васильченко