Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/16149/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/16149/14 10.09.14 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс», м.Вінниця, ЄДРПОУ 13304871 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта», м.Київ, ЄДРПОУ 32206630 про стягнення 254  662,74 грн.    Суддя Любченко М.О. Представники сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю – підприємство «Авіс», м.Вінниця звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 222 000 грн., пені в розмірі 15  766,33 грн.,  інфляційних втрат в сумі 13  880,80 грн. та 3% річних в розмірі 3015,61 грн.             В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» умов договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та строки, передбачені договором.          Позивач у судове засідання 10.09.2014р. не з'явився, представника не на направив.           Відповідач у судові засідання 27.08.2014р. та 10.09.2014р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав, свою позицію по суті спору не висловив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.           Проте, за висновками суду, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. При цьому господарський суд виходить з наступного. За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 21037, Вінницька область, м.Вінниця, Ленінський район, вул.Пирогова, буд.150, а відповідача 02099, м.Київ, Дарницький район, Бориспільське Шосе, буд.7-Б. На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 05.08.2014р. та від 27.08.2014р. з метою повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.   Наразі, про отримання сторонами ухвал від 05.08.2014р. та від 27.08.2014р. свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103030390680, №0103030390729, №0103031122965 та №0103031122957. Приймаючи до уваги направлення  господарським судом  поштової кореспонденції за адресами Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта», які наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення,  суд дійшов висновку про належне  повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду спору. Наразі, з огляду на неявку позивача та відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаних статей зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому, судом враховано, що ухвалами від 05.08.2014р. та 27.08.2014р. явка у судове засідання учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась. Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач та відповідач в процесі розгляду справи так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив: За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст.626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю – підприємством «Авіс» (продавець) було укладено договір №ДМП-20, у відповідності до п.1.1 якого продавець зобов'язався передавати у власність покупця товар, асортимент і ціна якого зазначені в специфікації, партіями згідно накладних, у відповідності до замовлень, а покупець зобов'язався проводити оплати продукції та приймати її на умовах договору.   Згідно з п.5.1 укладеного між сторонами правочину ціна товару погоджується сторонами та визначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія правочину продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення його дії (п.п.10.1, 10.2 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р.). З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ДМП-20 від 02.01.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України  та  статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми  Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до п.1.4 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної. Поставка товару здійснюється окремими партіями та за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту) (п.1.5 договору  №ДМП-20 від 02.01.2013р.). Зі змісту п.4.1 укладеного між сторонами правочину вбачається, що товар поставляється транспортом і за рахунок продавця. З п.4.3 спірного договору вбачається, що перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару на складі покупця та підписання сторонами відповідних накладних. Продавець несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування товару тільки до моменту переходу права власності на продукцію до покупця. Як встановлено судом, на виконання умов договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. у період з 29.08.2013р. по 06.05.2014р. (включно) позивачем було поставлено, а представниками відповідача за довіреністю прийнято товар на загальну суму 1  548  551, 50 грн. Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить   з   наступного: У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. Ухвалами господарського суду від 05.08.2014р. та від 27.08.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» товару за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р. Вказані ухвали відповідачем було отримано 12.08.2014р. та 05.09.2014р., що свідчить про наявність у вказаного учасника достатньої кількості часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору. Проте, відповідач жодних заперечень з приводу належного виконання заявником своїх зобов'язань з поставки товару не надав. Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару. Зважаючи на викладені вище обставини та   виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання заявником своїх зобов'язань з поставки товару на загальну суму 1  548  551, 50 грн. в межах договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. здійснено належним чином. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Частиною 1  ст.692 Цивільного кодексу України  передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У ч.1  ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).     За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Як вказувалось вище, відповідно до п.5.1 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору. У п.6.1 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р.  контрагенти погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 45 днів з моменту отримання товару від продавця, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на банківський рахунок продавця. Всі розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України – гривні. Днем здійснення платежу, а отже днем виконання свого платіжного зобов'язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, списана з рахунку покупця (п.п.6.3, 6.5 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р.). Таким чином, враховуючи узгоджені сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на суму 1  548  551, 50 грн., який було поставлено у період з 29.08.2013р. по 06.05.2014р., настав. Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» було лише частково виконано свої зобов'язання з оплати поставленого товару. Зокрема, представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» судом встановлено, що в рахунок оплати товару за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р. у період з 18.10.2013р. по 17.07.2014р. (включно) Товариством з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» було перераховано позивачу грошові кошти на загальну суму 1  326  551,50 грн. Таким чином, враховуючи обсяги та вартість прийнятого відповідачем товару, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, що підтверджують часткову оплату продукції за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р., суд встановив, що станом на день вирішення спору заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» перед Товариством з обмеженою відповідальністю – підприємством «Авіс» складає 222  000 грн. Ухвалами господарського суду від 05.08.2014р. та від 27.08.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р. Як вказувалось вище, процесуальні документи було отримано відповідачем. Однак, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвал суду виконано не було, витребуваних документів не представлено.           При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» про стягнення основного боргу в сумі 222 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.            Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 15  766,33 грн.,  інфляційних втрат в сумі 13  880,80 грн. та 3% річних в розмірі 3015,61 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного: Відповідно до ч.1  ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)  ст.610 Цивільного кодексу України  кваліфікує як порушення зобов'язання. Згідно з ч.1  ст.611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України). Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. У п.9.1 договору №ДМП-20 від 02.01.2013р. сторони визначили, що за порушення термінів розрахунків покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Наразі, враховуючи порушення відповідачем строків оплати товару, керуючись умовами договору №ДМП-20 від 02.01.2013р., позивачем  за прострочення оплати  за кожною з видаткових накладних було нараховано пеню на загальну суму 15  766,33 грн. Проте, суд зазначає, що заявником за більшістю накладних невірно визначено початок періодів нарахування неустойки, зокрема, не враховано, що за приписами ст.254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Після проведення перевірки розрахунку, судом встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» за порушення строку оплати товару за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р. підлягає стягненню пеня в розмірі 15  028,48 грн. За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наразі, позивачем за порушення грошових зобов'язань з оплати товару за кожною з видаткових накладних було нараховано 3% річних на загальну суму 3015,61 грн. Після проведення представленого до матеріалів справи розрахунку, враховуючи, що під час нарахування 3% річних заявником було допущено ті ж самі помилки, що і під час розрахунку пені, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 2927,12 грн. Одночасно, на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України, позивачем було здійснено розрахунок інфляційних втрат, які підлягають відшкодуванню Товариством з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта», у розмірі 13  880,80 грн. Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та  Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищого господарського суду України  у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, враховуючи наведені вище рекомендації Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13  880,80 грн. є обґрунтованими, а розрахунок арифметично вірним. За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №ДМП-20 від 02.01.2013р.  виконав належним чином, враховуючи, що покупцем не був належними доказами спростований факт порушення взятих на себе за вказаним договором обов'язків щодо оплати в повному обсязі поставленого товару, з огляду на допущені під час нарахування неустойки та 3% річних помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» про стягнення основного боргу в сумі 222 000 грн., пені в розмірі 15  766,33 грн.,  інфляційних втрат в сумі 13  880,80 грн. та 3% річних в розмірі 3015,61 грн. підлягають задоволенню частково. Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс», м.Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 222 000 грн., пені в розмірі 15  766,33 грн.,  інфляційних втрат в сумі 13  880,80 грн. та 3% річних в розмірі 3015,61 грн.   Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дольче Віта» (02099, м.Київ, Дарницький район, Бориспільське Шосе, буд.7-Б, ЄДРПОУ 32206630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства «Авіс» (21037, Вінницька область, м.Вінниця, Ленінський район, вул.Пирогова, буд.150, ЄДРПОУ 13304871) основний борг в сумі 222 000 грн., пеню в розмірі 15  028,48 грн., 3% річних в сумі 2927,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 13  880,80  грн., а також судовий збір в сумі 5076,72 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. У судовому засіданні 10.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 12.09.2014р. Суддя                                                                                                        М.О.Любченко