Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/16256/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16256/14 10.09.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс», м.Київ, ЄДРПОУ 35465823

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт», м.Київ, ЄДРПОУ 35417020

про стягнення 141 094,96 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бобровська А.О.- по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслюкс», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 135125,23 грн., пені в розмірі 12 002,58 грн., 3% річних в сумі 3543,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15539,90 грн.

27.08.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 26.08.2014р. про зменшення позовних вимог. Відповідно до вказаної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» просило стягнути з відповідача основний борг в сумі 110 125,23 грн., інфляційні втрати в розмірі 15 629,90 грн., пеню в сумі 11 796,06 грн. та 3% річних в розмірі 3543,77 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 26.08.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» умов договору №80-В від 10.05.2012р. поставки продукції в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судові засідання 27.08.2014р. та 10.09.2014р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Депутатська, буд.4/6.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 07.08.2014р. від 27.08.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Проте, станом на день вирішення спору, конверти з судовою кореспонденцією суду повернуто не було.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що за змістом ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Таким чином, наразі, про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи свідчать долучені до матеріалів справи засвідчені копії реєстрів поштових відправлень суду за 08.08.2014р. та за 01.09.2014р.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду спору.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судові засідання, господарський суд враховує , що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Крім того, суд приймає до уваги, що ухвалою від 27.08.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» (покупець) було укладено договір №80-В, у відповідності до п.1.1 якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п.2.1 договору №80-В від 10.05.2012р. найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами до договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 21.12.2014р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії вказаного правочину не заявить про наміри його розірвання, останній вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на 1 календарний рік.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №80-В від 10.05.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України . В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України , які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.1.3 договору №80-В від 10.05.2012р. право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що засвідчує момент передачі товару.

Сторони застосовують до даного договору умови DDP - доставка продавцем товару в пункт, вказаний покупцем (редакція ІНКОТЕРМС 2010р.) (п.1.3 договору №80-В від 10.05.2012р.).

З п.4.1 укладеного між сторонами правочину вбачається, що поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявок покупця, виходячи з наявного товару на складі постачальника.

Як встановлено судом, на виконання умов договору №80-В від 10.05.2012р. позивачем поставлено відповідачу товар, а саме алкогольні вироби, на загальну суму 135 125,23 грн., що підтверджується представленою до матеріалів справи товарно-транспортною накладною №ВРС-010780 від 08.11.2013р.

Судом оглянуто оригінал зазначеного видаткового документу та встановлено, що останній підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств без жодних зауважень та заперечень.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалами господарського суду від 07.08.2014р. та від 27.08.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» товару за договором №80-В від 10.05.2012р.

Проте, відповідач жодних заперечень з приводу належного виконання заявником своїх зобов'язань з поставки товару не надав, факт отримання товару на суму 135 125,23 грн. не спростував.

Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем товарно-транспортна накладна є належним доказом передачі продукції відповідачу, а отже і виконання заявником своїх зобов'язань з поставки товару на загальну суму 135 125,23 грн. в межах договору №80-В від 10.05.2012р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

З п.3.1 договору №80-В від 10.05.2012р. вбачається, що ціна товару встановлюється на підставі прас-листів. Оплата здійснюється в національній валюті.

Зі змісту п.1.1 договору вбачається, що ціна на товар зазначається, зокрема, у накладній.

Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію товару, переданого постачальником, протягом 60 календарних днів з моменту передачі такої продукції.

Таким чином, враховуючи узгоджений сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на суму 135 125,23 грн., який було поставлено за товарно-транспортною накладною №ВРС-010780 від 08.11.2013р., в межах дії договору №80-В від 10.05.2012р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» було лише частково виконано свої зобов'язання з оплати поставленого товару.

Зокрема, відповідно до представленої до матеріалів справи банківської виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» покупцем було перераховано, а продавцем прийнято в рахунок оплати товару за товарно-транспортною накладною №ВРС-010780 від 08.11.2013р. грошові кошти на загальну суму 25 000 грн., а саме 16.07.2014р. перераховано 15 000 грн., а 17.07.2014р. - 10 000 грн.

Ухвалами господарського суду від 07.08.2014р. та від 27.08.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару за договором №80-В від 10.05.2012р.

Проте, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвали суду виконано не було, витребуваних документів не представлено, факт порушення своїх грошових зобов'язань з оплати товару за спірним правочином не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» про стягнення основного боргу в сумі 110 125,23 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 15 629,90 грн., пені в сумі 11 796,06 грн. та 3% річних в розмірі 3543,77 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.5.3 договору №80-В від 10.05.2012р. сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Наразі, враховуючи порушення відповідачем строків оплати товару, керуючись умовами договору №80-В від 10.05.2012р., позивачем за прострочення оплати товару за товарно-транспортною накладною №ВРС-010780 від 08.11.2013р. було нараховано неустойку за період з 09.01.2014р. по 10.07.2014р. в розмірі 117 96,06 грн.

Після проведення перевірки розрахунку, судом встановлено, що останній містить арифметичну помилку. Крім того, позивачем безпідставно прийнято за базу нарахування неустойки суму з урахуванням індексу інфляції, тоді як відповідно до умов договору пеня нараховуються саме на суму прострочення.

Отже, після проведення власного розрахунку, суд дійшов висновку, що з відповідача за порушення своїх грошових зобов'язань за спірним правочином може бути стягнуто пеню в сумі 10 739,68 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем за порушення грошових зобов'язань з оплати товару за договором №80-В від 10.05.2012р. було нараховано 3% річних за період з 09.01.2014р. по 16.07.2014р. на суму 3543,77 грн.

Після проведення перевірки представленого до матеріалів справи розрахунку, судом встановлено, що останній також містить арифметичну помилку, також, як вказувалось вище, необґрунтовано прийнято за початкову суму нарахування заборгованість з урахування індексу інфляції. Наразі, після проведення власного розрахунку, суд дійшов висновку, що за період, визначений заявником, обґрунтованим є стягнення 3% річних в розмірі 1986,77 грн.

Одночасно, керуючись приписами ст.625 Цивільного кодексу України позивачем також було нараховано інфляційні втрати за період з 09.01.2014р. по 16.07.2014р. на суму 15629,90 грн. Після проведення перевірки розрахунку заявника, судом встановлено, що останній є вірним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №80-В від 10.05.2012р. виконав належним чином, враховуючи, що покупцем не був належними доказами спростований факт порушення взятих на себе за вказаним договором обов'язків щодо оплати в повному обсязі поставленого товару, з огляду на допущені під час нарахування неустойки та 3% річних помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» про стягнення основного боргу в сумі 110 125,23 грн., пені в розмірі 11 796,06 грн., інфляційних втрат в сумі 15 629,90 грн. та 3% річних в розмірі 3543,77 грн. підлягають задоволенню частково.

У зв'язку зі зменшенням позовних вимог судовий збір у розмірі 504,13 грн. на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 2821,90 грн. згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 101125,23 грн., пені в розмірі 11796,06 грн., 3% річних в сумі 3543,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15539,90 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аякс Форт» (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Депутатська, буд.4/6, ЄДРПОУ 35417020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Софійська, буд.10-А, ЄДРПОУ 35465823) основний борг в сумі 101125,23грн., пеню в розмірі 10 739,68 грн., 3% річних в сумі 1986,77 грн., інфляційні втрати в розмірі 15629,90 грн., а також судовий збір в сумі 2769,63 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Софійська, буд.10-А, ЄДРПОУ 35465823) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 504,13 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1199 від 30.07.2014р.

У судовому засіданні 10.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.09.2014р.

Суддя М.О.Любченко