Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/17976/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17976/14 10.09.14 За позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в сфері в інтересах держави

в особі Міністерства оборони України

та Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЖВХ"

про стягнення 61 180,44 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від прокуратури Пантюхов О.В. за посвідченням №011863

від позивача 1: Сажієнко І.О. за довіреністю від 20.03.2014

від позивача 2: Сажієнко І.О. за довіреністю від 27.02.2014

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 10.09.2014, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 6-264/вих від 21.08.2014 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЖВХ" (відповідач) заборгованості в розмірі 61 180, 44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором № 380 від 15.12.2011, зокрема, не сплатив в повному обсязі грошових коштів за надані йому послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2014 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/17976/14, розгляд справи призначено на 10.09.2014.

В судове засідання, призначене на 10.09.2014, представники прокуратури, позивача з'явились, останній та подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, клопотання обґрунтовано тим, що відповідач здійснив частково оплату боргу, а отже позовні вимоги підлягають зменшенню на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Суд приймає вказану заяву та подальший розгляд справи буде здійснюватись з урахуванням вказаної заяви.

В судове засідання, призначене на 10.09.2014, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату і час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"від 18.09.97 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)"передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2011 між Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (надалі - Позивач, Сторона 1, ККЕУ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» (надалі - Відповідач, Сторона 2) було укладено Попередній Договір № 380 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1. Договору Сторона 1 зобов'язується протягом шести місяців з моменту підписання цього Договору укласти в майбутньому Основний Договір Оренди нерухомого військового майна загальною площею 302 м 2 (надалі - Майно), розташованого за адресою: м. Київ, пров. Артилерійський, 1-А, військове містечко № 115, інв. № 18, на умовах встановлених даним Договором.

Згідно п. 1.1. Договору Сторона - 2 до моменту підписання Основного договору оренди має право використовувати Майно за цільовим призначенням, визначеним в п. 2.1.2 Договору.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

В ст. 174 Господарського кодексу України вказано, що господарські зобов'язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких які не суперечать йому.

Вищевказаний договір має прямі ознаки договору оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України, Глави 30 ГК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Судом встановлено, що фактичне передання приміщення в користування Відповідачу та зайняття останнім спірних приміщень підтверджує акт огляду та фіксування використання нерухомого військового майна - нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, пров. Артилерійський, 1-а, військове містечко № 115, інв. № 18 переданих по Попередньому договору № 380 від 15.12.2011 ТОВ «КЖВХ», (копія акту міститься в матеріалах справи) Тобто Позивач свій обов'язок щодо надання приміщення Відповідачу згідно Договору виконав належним чином.

Згідно з п. 10.1 Договору, Договір набирає чинності з 15.12.2011 та діє до 15.11.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору, Сторони зобов'язуються підготувати в строк до укладення Основного договору документи, необхідні для його заключення.

Згідно п. 4.3.1. Договору, Сторона 2 зобов'язується до моменту укладення Основного договору виконати експертну оцінку нерухомого майна.

Порушуючи вищевказані пункти Договору, Відповідач не виконав свого обов'язку щодо проведення експертної оцінки згідно умов та у визначені Попереднім договором строки. Таким чином, Відповідачем не були виконані обов'язки щодо сприяння укладенню Основного договору оренди між сторонами у відповідності з вимогами нормативно-правових актів по встановленій процедурі передачі закріпленого за військовими частинами нерухомого майна.

Відповідно до п. 4.4. Договору зобов'язання, що встановлені Договором, припиняються, якщо Основний договір не буде укладений протягом строку, визначеного п. 1 цього Договору, або якщо жодна зі Сторін не направить іншій Стороні пропозицію про укладення Основного договору (відповідний проект Основного договору).

Аналогічна правова позиція викладена в ч. 3 ст. 635 ЦК України, згідно якої зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В даному випадку, зобов'язання, що виникли із Договору, припинилися, оскільки у строк, встановлений Договором, Основний договір не було укладено, а термін дії договору закінчився 15.11.2012.

Відповідно до п. 2.5.9. Договору у разі припинення або розірвання Договору Сторона 2 зобов'язана повернути Стороні 1 орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Всупереч умовам Договору, Відповідач безпідставно використовує державне майно в своїх господарських цілях, зобов'язання щодо укладання Основного договору оренди не виконав, майно по закінченню строку дії договору не звільнив і не передав Позивачу. Разом з цим, вимоги Позивача та його претензії ігнорує, дій на виправлення становища не вживає.

Відповідно до п. 2.3.10 Договору у разі припинення (розірвання) Договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно.

В силу ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання і: говору найму ЦК України.

За статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди також встановлені ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою передбачено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Статтею 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З врахуванням викладеного, основне зобов'язання Відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з Договору, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Пунктом 2.5.9. Договору передбачено, що після припинення або розірвання Договору нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акту приймання-передачі приміщень Позивачеві.

При цьому в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 висловлено правову позицію про те, що стягнення з відповідача орендної плати за період фактичного користування орендованими приміщеннями після розірвання договору оренди є правомірним (аналогічна позиція викладена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.2012 № 01-06/1821/2012 Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», Постанові Верховного суду України від 20.11.2012 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі № 12/75-2167-33/75-4/180).

Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 4.3.2. Договору за використання майна Відповідач на підставі виставлених рахунків, сплачує на розрахунковий рахунок Позивача, плату в розмірі 8 154 грн. 00 коп. в місяць.

Згідно вимог п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 285 ГК України та п.п. 4.3.4, 5.1 Договору, Відповідач повинен своєчасно (щомісячно, не пізніше 5 числа) та в повному обсязі сплачувати Позивачу орендну плату в розмірах, обумовлених Договором за використання орендованого майна.

З метою досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія №303/25-1776 від 27.05.2014 з вимогою сплати заборгованості за користування майном Позивача, проте жодної відповіді на зазначену претензію на адресу Позивача не надходило і заходів щодо погашення заборгованості з боку Відповідача вжито не було.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З огляду викладене, як вбачається з Довідки-розрахунку загальна сума заборгованості по договірним зобов'язанням Відповідача перед Позивачем за період з листопада 2013 року по травень 2014 року згідно Договору становить 54 750,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення закріплені і в ст. 526 ЦК України.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Однак, як свідчать матеріали справи, свого обов'язку щодо своєчасного та в повному обсязі внесенню орендної плати відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 54 750,00 грн.

Відповідач в порушення умов договору не сплачував орендні платежі своєчасно (тобто щомісячно, як передбачено договором) та має заборгованість перед позивачем.

Судом перевірено розрахунки сум, заявлених до стягнення, що надані позивачем, та встановлено, що вказані розрахунки відповідають погодженим сторонами базовим розрахункам.

Таким чином, станом на момент розгляду справи, суд вважає заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 54 750,00 грн. доведеною.

Факт наявності заборгованості відповідачем не спростовано, доказів сплати вказаних платежів відповідачем суду не надано.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 895,39 грн. - з % річних, інфляційних втрат в розмірі 5 267, 48 грн.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат нарахованиї на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку інфляційних втрат нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» (юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 18, кв. 4, фактичне місцезнаходження: м. Київ, пров. Артилерійський, 1-А, в/м №115, ідентифікаційний код 32209851) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (юридична адреса: 01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 38, адреса для кореспонденції: 03186, м. Київ, а/с 37, ідентифікаційний код 22991617) заборгованість з орендної плати у розмірі 57 078 (п'ятдесят сім тисяч сімдесят вісім) грн. 00 коп., 3% річних від простроченої суми - 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 39 коп., інфляційні витрати - 5 267 (п'ять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 48 коп.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» (юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 18, кв. 4, фактичне місцезнаходження: м. Київ, пров. Артилерійський, 1-А, в/м №115, ідентифікаційний код 32209851) до Державного 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

4.Видати накази.

5. Копію рішення надіслати сторонам

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 1 2 .09.2014

Суддя М.О. Лиськов