Рішення

від 27.08.2014 по справі 910/13931/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13931/14 27.08.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ, ЄДРПОУ 34613940

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології», м.Київ, ЄДРПОУ 32105407

про стягнення 40 000 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Романенко І.В. - по дов.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології», м.Київ про стягнення 40 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення відповідачем умов договору №372/У від 10.04.2013р. про надання ексклюзивного представництва продукції в частині належного забезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» присутності продукції замовника в асортименті меню відповідача.

У судові засідання 30.07.2014р., 13.08.2014р. та 27.08.2014р. позивач не з'явився, представника не направив, вимог ухвал господарського суду в повному обсязі не виконав. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04655, м.Київ, Оболонський район, вул.Вікентія Хвойки, буд.18/14.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 14.07.2014р., від 30.07.2014р. та від 13.08.2014р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що за змістом ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Направлена судом кореспонденція була вручена 16.07.2014р., 06.08.2014р. та 20.08.2014р. позивачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» та поштовими повідомленнями №0103030387221 й №010303038987.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання заявником ухвал суду, суд дійшов висновку про обізнаність позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Одночасно, господарським судом прийнято до уваги надання заявником пояснень по суті спору, що таж свідчить про отримання вказаним учасником судового процесу процесуальних документів.

При цьому, господарський суд зазначає, що жодних клопотань про відкладення розгляду справи чи вирішення спору у судовому засіданні 27.08.2014р. без участі представника позивача заявником до матеріалів справи не представлено.

Наразі, з огляду на неявку позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, судом враховано, що ухвалою від 13.08.2014р. явку у судове засідання представників сторін було визнано не обов'язковою.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань заявника про відкладення розгляду справи, а також зазначення у заяві б/н 26.08.2014р. про відвід судді про надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» всіх документів по суті спору.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 11.08.2014р., проти позовних вимог надав заперечення, з огляду на відсутність з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» порушень обов'язків з ексклюзивного представлення продукції торгової марки «Таліані Велі» в асортименті меню виконавця.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні технології» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (замовник) було укладено договір №372/У про надання послуг ексклюзивного представництва продукції, предметом якого згідно з п.1.1 є ексклюзивне представлення виконавцем в асортименті меню реалізованої їм продукції, виробів торгової марки «Теліані Велі» в порядку та умовах, визначеним угодою.

Даний правочин вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання обов'язків сторін (п.6.1 договору №372/У від 10.04.2013р.).

Умови договору розповсюджуються на торговельні площі, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Попудренка, 1А.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №372/У від 10.04.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У п.1.2 спірного правочину сторони визначили, що виконавець передав замовнику виключні права на «ексклюзивну поставку товару» продукцію торгової марки позивача.

Ексклюзивна поставка товару - це поставка товару торгової марки «Теліані Велі» виключно замовником або його офіційним представником «Теліані Трейдінг Україна» та заборона продажу виконавцем грузинських вин інших марок.

Виконавець за весь період дії договору зобов'язався забезпечити присутність продукції замовника в розважальному комплексі «Космікс», тобто, ввести в асортимент наступні найменування «Теліані Велі»: Алазанська долина напівсолодке біле, алазанська долина напівсолодке червоне, сапераві, цинандалі, напареулі червоне, напареулі біле, пір османі, мукузані, твіши, хванчкара, кінзмараулі, вино ігристе Теліані велі напівсухе, вино ігристе Теліані велі сухе (п.1.3 договору №372/У від 10.04.2013р.).

У розділі 4 договору №372/У від 10.04.2013р. сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків. Зокрема, контрагенти визначили, що вартість послуг виконавця складає 40000 грн., але при реалізації не менш ніж 4000 пляшок вина замовника, що є істотною умовою даного договору при оплаті послуг. Оплата здійснюється в національній валюті України - гривні.

У випадку, якщо послуги у цілому або їх частина виконані неналежним чином по вині виконавця, останній зобов'язаний забезпечити виконання послуг у повному обсязі у відповідності з умовами договору, або повернути ту частину грошових коштів, згідно яких невиконані послуги (пропорційно до загального розміру реалізації продукції торгової марки «Теліані Велі») у строк не більше 10 банківських днів з моменту отримання обґрунтованої претензії (п.5.3 договору №372/У від 10.04.2013р.).

У п.5.4 спірного правочину сторони визначили, що в разі дострокового розірвання договору з причин невиконання виконавцем своїх зобов'язань, виконавець сплачує замовнику матеріальні кошти в розмірі 40 000 грн.

За поясненнями замовника, які з боку відповідача підтверджені, на виконання умов укладеного між сторонами правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» 30 000 грн.

Проте, за твердженнями позивача, відповідач належним чином своїх обов'язків з ексклюзивного представництва продукції торгової марки «Теліані Велі» не виконав, про що, на думку останнього, свідчить наявність в меню виконавця іншої торгової марки. При цьому, заявник також зазначив, що всупереч умовам договору відповідачем не було реалізовано 4000 пляшок вина позивача.

18.06.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 17.06.2014р. про погашення заборгованості за договором №372/У від 10.04.2013р . в сумі 40 000 грн. Однак, вказані грошові кошти виконавцем сплачено замовнику не було.

За висновками Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», вказані обставини свідчать про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» заборгованості перед позивачем в сумі 40 000 грн. і є підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Проте, за висновками суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Буд?івельні Технології» про стягнення заборгованості в сумі 40 000 грн. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наразі, на підтвердження своєї заяви щодо порушення відповідачем умов договору №372/У від 10.04.2013р. стосовно ексклюзивного представництва продукції торгівельної марки «Теліані Велі» позивачем представлено до матеріалів справи фотографію приміщення, на якій, за твердженнями позивача, зображено пляшки, що свідчить про включення до асортименту відповідача алкогольних напоїв іншої особи, зокрема, «Kartuli Vazi».

Проте, вказана фотографія не є належним та допустимим у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказом невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» своїх обов'язків за спірним правочином, оскільки з вказаного зображення не можливо встановити, яке саме приміщення сфотографовано, чи є останнє територією, на яку відповідно до п.1.4 договору №372/У від 10.04.2013р. розповсюджуються його умови. При цьому, з фотографії також не представляється можливим встановити, пляшки з вином якого саме виробника (торгової марки) містяться на полицях приміщення.

Одночасно, твердження заявника щодо нереалізації виконавцем відповідно до умов спірного правочину 4000 пляшок вина торгової марки «Теліані Велі» також позбавлені належного документального обґрунтування, оскільки насамперед заявником не надано жодних доказів передання на реалізацію відповідача алкогольних напоїв у зазначеній кількості.

При цьому, за твердженнями відповідача, які наведені у відзиві та поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 26.07.2014р. і підтверджені відповідачем судовому засіданні 27.08.2014р., всупереч умовам укладеного між сторонами правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» не було передано на реалізацію товар у кількості, що визначена спірним договором, а отже, замовник не мав реальної можливості реалізувати 4000 пляшок вина позивача. Вказані пояснення виконавця замовником спростовано не було.

З метою всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 13.08.2014р. позивача було зобов'язано надати документально підтверджені письмові пояснення щодо порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Проте, вимоги господарського суду всупереч приписам Господарського процесуального кодексу України виконано не було, належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» до матеріалів справи не представлено.

Крім того, господарський суд зазначає, що умовами спірного правочину передбачено, що у випадку, якщо послуги у цілому, або їх частина виконані неналежним чином по вині виконавця, останній зобов'язаний повернути ту частину грошових коштів, згідно яких невиконані послуги (пропорційно до загального розміру реалізації продукції торгової марки «Теліані Велі») у строк не більше 10 банківських днів з моменту отримання обґрунтованої претензії.

Однак, як вказувалось вище, позивачем було перераховано на рахунок відповідача лише 30 000 грн. Доказів перерахування на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 40 000 грн. матеріали справи не містять та вказані обставини не визнавались, а були заперечені відповідачем.

Ухвалами господарського суду від 14.07.2014р., від 30.07.2014р. та від 13.08.2014р. позивача було зобов'язано надати докази перерахування відповідачу на виконання вимог договору №372/У від 10.04.2013р. грошових коштів в сумі 40 000 грн., але вимоги суду в цій частині також виконано не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи належних доказів порушення відповідачем умов договору №372/У від 10.04.2013р. про надання послуг ексклюзивного представництва продукції та перерахування позивачем грошових коштів в сумі 40 000 грн., господарський суд дійшов висновку, що твердження заявника про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» 40 000 грн. є необґрунтованими.

Одночасно, як зазначалось вище, у п.5.4 договору №372/У від 10.04.2013р. сторони визначили, що в разі дострокового розірвання договору з причин невиконання виконавцем своїх зобов'язань, виконавець сплачує замовнику матеріальні кошти в розмірі 40 000 грн.

За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У ст.604 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні докази розірвання вказаного правочину через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, або з інших підстав.

Ухвалою від 13.08.2014р. сторін було зобов'язано надати письмові пояснення щодо дострокового розірвання договору №372/У від 10.04.2013р.

Однак, витребуваних господарським судом пояснень сторонами представлено не було.

У судовому засіданні 27.08.2014р. на запитання суду щодо досягнення сторонами згоди, у передбаченій законом формі, стосовно дострокового розірвання спірного правочину відповідачем було зазначено, що договір №372/У від 10.04.2013р. розірвано не було.

Наразі, інших належних та допустимих доказів наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 40 000 грн. заявником не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини спору, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології» про стягнення 40 000 грн. є необгрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні Будівельні Технології», м.Київ про стягнення 40 000 грн.

У судовому засіданні 27.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 01.09.2014р.

Суддя М.О.Любченко