Ухвала

від 11.09.2014 по справі 2а/0470/9911/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/800/34758/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року

у справі № 2а/0470/9911/12

за позовом Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі

м. Дніпропетровська Дніпропетровської області

Державної податкової служби

до Приватного підприємства «Етуаль МТ»

про припинення юридичної особи,-

В С Т А Н О В И В

Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила припинити юридичну особу Приватне підприємство «Етуаль МТ».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стала наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, що відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи.

Частиною 1 статті 59 Господарського кодексу України ( в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України , цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону .

Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Тобто, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у тому числі і порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підставами для постановляння судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Підпунктом 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

При цьому наведеною законодавчою нормою не визначено коло випадків та підстав, за яких податковий орган вправі реалізувати наведене повноваження на подання до суду адміністративного позову.

За змістом частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Послідовний аналіз переліку підстав для звернення суб'єкта владних повноважень до суду дає можливість дійти висновку, що він повинен мати достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій, і лише у випадках, коли Конституцією чи законами України встановлені судові обмеження його діяльності, він звертається до суду з позовом по суті для отримання судового дозволу.

Такі звернення мають бути обумовлені необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій, а використовувати свої повноваження вони можуть лише з метою, з якою це повноваження надане.

Відповідь на питання, з якою метою податковим органам надано повноваження звертатися до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, дає аналіз завдань і функцій податкових органів.

Завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності є одним із заходів, спрямованих на запобігання порушенню податкового законодавства або його припиненню.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається. У зв'язку з цим визначений законом предмет позову, з яким суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду при здійсненні ним владних управлінських функцій, не підлягає розширеному тлумаченню.

А відтак податкові органи відповідно до підпункту 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України мають право звертатися до суду з позовною заявою про припинення юридичної особи (предмет позову розширеному тлумаченню не підлягає) виключно у випадках, прямо передбачених законом, з метою виконання покладених на них завдань і функцій.

Отже, податковий орган вправі використовувати підстави щодо припинення юридичної особи, визначені у частині 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», лише у розрізі виконання своїх функцій з контролю у сфері оподаткування.

Втім у справі, що переглядається, позивач на обґрунтування своїх позовних вимог взагалі не посилався на порушення товариством податкової дисципліни, на зловживання у сфері оподаткування, у зв'язку з відсутністю підтвердження відомостей про юридичну особу. Більш того, у поданій позовній заяві ДПІ зазначено про подання товариством податкової звітності.

Оскільки відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу не призвело до порушень у сфері податкового законодавства, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу права на звернення з даними позовними вимогами.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко