Постанова

від 10.09.2014 по справі 818/1338/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2014 р. Справа № 818/1338/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2014р. по справі № 818/1338/14

за позовом Приватного підприємства Науково-технічного центру "Промтехкомплект"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Науково-технічний центр "Промтехкомплект", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000562204 від 28.02.2014 р. щодо завищення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2013 року на суму 6667 грн. 00 коп.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року адміністративний позов Приватного підприємства "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 28 лютого 2014 р № 0000562204 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2013 року в розмірі 6 667, 00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 662 Цивільного кодексу України, пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, п. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, головним державним податковим інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Говоруном В.В. проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ "Вектра 3000" за період з 01.05.2013 по 31.05.2013 року.

За результатами перевірки 13 лютого 2014 р. ДПІ у м. Сумах складений акт № 503/22-04/31209190/62 (а.с.7-19), згідно якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем, пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит травня 2013 року в сумі 6667 грн. та завищене від'ємне значення з податку на додану вартість за травень 2013 року на суму 6667 грн.

Не погоджуючись з актом перевірки, ПП "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" подало відповідачу заперечення (а.с.20-22), які згідно відповіді № 11258/10/18-19-22-04 від 26.02.2014 р. (а.с.23-27) залишились без задоволення, а висновки про порушення податкового законодавства без змін.

На підставі висновків акту перевірки № 503/22-04/31209190/62 від 13.02.2014 р. ДПІ у м. Сумах 28 лютого 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000562204 (а.с.28) про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 6667, 00 грн.

Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про нереальність господарської операції між ПП "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" і ТОВ "Вектра 3000", вчинення цієї операції без мети настання правових наслідків, які обумовлені нею, з метою надання податкової вигоди позивачу, про що свідчить акт перевірки Головного управління Міндоходів у Луганській області від 13 листопада 2013 р. № 1/22/37377252.

Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту за травень 2013 року по господарським відносинам між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Вектра 3000".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, що стало підставою для його скасування.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 13.02.2014 № 503/22-04/31209190/62 суджень, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість, це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За приписами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Враховуючи викладене вище, є існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме - наявність у платника податку - покупця - належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній у податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням зі сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту; пункт 44.2, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу; пункт 44.3, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її не подання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірного податкового повідомлення-рішення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують понесення платником витрат та надають право на податковий кредит.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 24.04.2013 року між ПП "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" (покупець) та ТОВ "Вектра 3000" (продавець) укладено договір поставки № 240413 від 24.04.2013 року, згідно умов якого продавець зобов'язується протягом дії цього договору передати покупцеві насосне обладнання (далі товар), за цінами, номенклатурі і кількості, які узгоджуються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (далі-Товар), а покупець зобов'язаний прийняти Товар та оплатити його на умовах, встановлених цим договором. Вартість на товар визначається сторонами в Специфікації.

Пунктом 3 договору передбачено, що Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар по кількості і номенклатурі, узгоджені сторонами у Специфікації. Покупець зобов'язаний здійснити оплату Товару на умовах, обумовлених у Специфікації.

Приймання товару здійснюється Покупцем відповідно до Інструкцій П-6, П-7. При виявленні невідповідності товару за кількістю або якістю умовам договору покупець зобов'язаний призупинити прийом. Подальший прийом і складання актів здійснюється за участю представника Продавця, якщо Продавець не надасть письмової згоди на самостійне продовження приймання Покупцем.

Згідно п. 4 договору, якість товару повинна повністю відповідати чинним в Україні державним стандартам або узгодженим в установленому порядку технічним умовам та підтверджуватись документами. передбаченими чинним законодавством. Продавець за письмовою вимогою Покупця надає йому копії відповідних державних стандартів або технічних умов на види Товару, що продається за цим договором.

Упаковка, в якій відвантажується Товар, повинна забезпечувати збереження і цілісність товару при транспортуванні та зберіганні.

На підтвердження факту реального виконання умов вищезазначеного договору поставки, позивачем надано до матеріалів справи наступні копії документів первинного бухгалтерського та податкового обліку: специфікації № 1 від 13.05.2013 року, видаткової накладної № 208 від 14.05.2013 року, податкової накладної від 14.05.2013 року № 208, платіжного доручення № 776 від 14.05.2013 року, товарно-транспортної накладної № 208 від 17.05.2013 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.05.2013 року, заявку про надання транспортних послуг без дати та без номеру (а.с.29,30,31,32,33, 57-60).

Інших документів на підтвердження здійснення господарських операцій за договором поставки № 240413 від 24.04.2013 року позивачем ані до перевірки, ані на вимогу суду апеляційної інстанції, надано не було та матеріали справи не містять.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, транспортування придбаного товару здійснювалось ФО-П ОСОБА_2 на підставі заявки ПП "НТЦ "Промтехкомплект" про надання транспортних послуг (без дати та без номеру), в якій визначено дату завантаження - 17.05.2013 року, місце завантаження - м. Лисичанськ, вул. Жовтнева, 307; тип вантажу - насоси 2 т., автомобіль - Газель НОМЕР_1; водія - ОСОБА_3; місце розвантаження - Суми; дату доставки - 18.05.2013 року; ставку фрахту - 1400 грн., умови оплати - б/н з вивантаження.

Згідно положень ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно положень ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 908, ст. 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст.929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Зі змісту вказаних норм слідує, що правочини, які укладаються між фізичною та юридичною особою, мають бути в письмовій формі, за винятком тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Разом з тим, на підтвердження факту транспортування придбаного у ТОВ "Вектра 3000" товару, позивачем надано заявку про надання транспортних послуг ( без дати та без номеру), товарно-транспортну накладну від 17.05.2013 року № 208 , а також акт від 20.05.2013 року № 013 здачі-приймання робіт (надання послуг) про те, що Виконавцем були надані згідно заяви транспортні послуги - 370 км на суму 1400,00 грн. без ПДВ), який має дефекти форми, змісту та походження, а саме - не вказано місце складання акту, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем неправомірно застосовано інститут усної форми правочину з надання транспортних послуг, внаслідок його неповного виконання у момент вчинення.

Також підприємством не надано актів прийому-передачі товарів за кількістю і якістю, будь-яких первинних документів, в яких зафіксовано реєстраційні номери документів по якості та актів фактичної наявності продукції, документів дозвільного характеру, які підпадають під визначення сертифікатів відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності або декларації про відповідність, обов'язок ведення яких передбачено Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7 із змінами та доповненнями (надалі по тексту - Інструкція № П-6, № П-7), визначено в частині 2 статті 662 Цивільного кодексу України.

Інструкціями № П-6 та № П-7 встановлено основні вимоги стосовно оформлення первинних документів, згідно з якими передається відповідна продукція (п. 2, п. 3, п. 4, п. 6, п. 7-14), в яких відповідно до вимог Інструкції № П-7 та статті 13 Закону України "Про підтвердження відповідності" зазначено реєстраційні номери сертифікатів відповідності.

Відповідно до п. 2 Інструкції № П-6 при поставці товарів і створення умов для своєчасного та правильного приймання отримувач, відправник (постачальник) зобов'язаний дотримуватись:

а) суворого дотримання встановлених правил пакування і затарювання продукції, маркування і опломбовування окремих місць;

в) чіткого і правильного оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності її.

Пунктом 12 Інструкції № П-6 визначено, що приймання продукції по кількості проводиться по чітко і ясно оформлених відпускних і розрахункових, транспортних та супровідних документів (рахунок-фактура, специфікації, акт приймання-передачі, описи, пакувальні ярлики, інші) постачальника або виробника. У випадку відсутності таких документів, складається акт про фактичну наявність продукції за участю представників, визначених п. 17, п. 18, п. 20-22 Інструкції № П-6 по формі, передбаченій п. 25 Інструкції № П-6, при цьому в акті зазначаються які супровідні документи відсутні.

Відповідно до п.2 Постанови Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 № П-7 "Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", виробник (відправник) зобов'язаний забезпечити чітке і правильне оформлення документів, що підтверджують якість продукції і її комплектність (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість тощо), відвантажувальних і розрахункових документах, відповідність вказаних у них даних про якість і комплектність продукції фактичній якості та її комплектності; своєчасне направлення документів, що підтверджують якість і комплектність продукції, покупцю. Ці документи надсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено основними чи особливими умовами договору поставки, іншими зобов'язаннями для сторін правилами чи договором.

Позивачем не надано ані до перевірки, ані під час судового розгляду справи, доказів на підтвердження факту прийняття товару за кількістю і якістю у відповідності до вимог Інструкцій №№ П-6 та П-7, що прямо передбачено умовами п. 3.5 договору поставки № 240413 від 24.04.2013 року, як і не надано доказів оприбуткування придбаного товару на виробничих площах ПП "НТЦ "Промтехкомплект", як вказує позивач.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту позивача є обґрунтованим.

Як зазначає позивач, в подальшому зазначений корпус з кришкою насоса ЦН 1000-180 були відокремлені одне від одного та продані ТОВ "Сумська насосна техніка" згідно договору № 7021 від 02.07.2012 року, що підтверджується видатковою накладною № 90 від 01.07.2013 року на суму 49001,07 грн., в т.ч. 8166,85 грн. Транспортування товару здійснювалось на підставі ТТН № Р90 від 01.07.2013 року власним транспортом ТОВ "Сумська насосна техніка".

Колегія суддів не приймає посилання позивача на документи подальшої реалізації придбаного товару, оскільки зазначені документи, за відсутності доказів фактичного виконання договору поставки № 240413 від 24.04.2013 року, не підтверджують факт того, що реалізований позивачем в подальшому товар, це товар придбаний саме у ТОВ "Вектра 3000" за договором № 240413 від 24.04.2013 року.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо фактичного виконання умов вищезазначеного договору поставки, позивач не підтвердив реальності проведених операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, за наслідками яких підприємством завищено податковий кредит за травень 2013 року та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за травень 2013 року на суму 6667 грн., повністю підтверджені матеріалами справи та зібраними, під час судового розгляду справи, доказами.

Враховуючи, що під час розгляду справи в суді апеляційної підтверджено факт допущення позивачем виявлених під час перевірки порушень вимог ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України за наслідками здійснення господарських операцій із контрагентом - ТОВ "Вектра 3000", колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0000562204 від 28.02.2014 р., а отже позовні вимоги про його скасування задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2014р. по справі № 818/1338/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства Науково-технічного центру "Промтехкомплект" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.