Ухвала

від 10.09.2014 по справі 818/1358/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2014 р.Справа № 818/1358/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 818/1358/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтозапчастина"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафтозапчастина", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 березня 2014 року № 0000652204 та від 14 березня 2014 року № 0000732204.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтозапчастина" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 07 березня 2014 року № 0000652204 та від 14 березня 2014 року № 0000732204.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що у період з 07.02.2014 року по 12.02.2014 року фахівцем Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Укрунівертранскомпані" за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року.

За результатами перевірки складено акт №562/2204/30175077/67 від 19.02.2014 (т.1 а.с.53-58), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, и.185.1 ст. 185.1, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 109790,33 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652204 від 07.03.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 164 685,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 109 790,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 54 895,00 грн. (т.1 а.с.21).

На вказаний вище акт перевірки та податкове повідомлення-рішення ТОВ "Укрнафтозапчастина" було подано заперечення та скарги, однак відповідно до Рішення Головного управління Міндоходів у Сумській області №7758/10/18-28-10-03-04-70/89ск від 22.05.2014 вони були залишені без змін (т.1 а.с.59-67).

Крім того, у період з 18.02.2014 року по 24.02.2014 року фахівцем Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Укрунівертранскомпані" за період з 01.02.2013 по 31.02.2013, за результатами якої винесено акт №660/2204/30175077/89 від 03.03.2014 (т.1 а.с.37-42). Перевіркою встановлено порушення п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, и.185.1 ст. 185.1, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 77500,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000732204 від 14.03.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 116 250,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 77 500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 750,00 грн. (т.1 а.с.8).

На вказаний вище акт перевірки та податкове повідомлення-рішення ТОВ "Укрнафтозапчастина" було подано заперечення та скарги, однак відповідно до Рішення Головного управління Міндоходів у Сумській області №7399/10/18-28-10-03-04-69/88ск від 15.05.2014 вони були залишені без змін (т.1 а.с.43-50).

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Укрунівертранскомпані" у перевіряємому періоді, та, як наслідок, правомірності формування ТОВ "Укрнафтозапчастина" податкового кредиту в сумі 77500,00 грн. за лютий 2013 року та в сумі 109 790,33 грн. у березні 2013 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень слугували висновки посадових осіб податкового органу про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Укрунівертранскомпані" за період з 01.02.2013 по 31.03.2013.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в актах перевірки №562/2204/30175077/67 від 19.02.2014 та №660/2204/30175077/89 від 03.03.2014 суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 07.02.2013 року між ТОВ "Укрнафтозапчастина" (Покупець) з однієї сторони і ТОВ "Укрунівертранскомпані" (Продавець) з іншої сторони укладено договір купівлі-продажу № 070213 (т.1 а.с.68-74).

Поставка продукції відбувалася партіями в лютому та березні 2013 року.

На виконання вказаного договору у лютому 2013 року було доставлено визначений у додатках до договору товар на загальну суму 465 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 77 500,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №3 від 28.02.2013 (т.1 а.с.75).

ТОВ "Укрунівертранскомпані" було надано позивачу податкову накладну №6 від 28.02.2013 на загальну суму 465 000,00 грн. (т.1 а.с.76), яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с.77).

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною №3 від 28.02.2013 (т.1 а.с.78).

На товари було надано сертифікати якості (т.1 а.с.79-82).

На виконання вказаного договору у березні 2013 року було доставлено визначений у додатках до договору товар на загальну суму 658 742,00 грн., у тому числі ПДВ - 109 790,33 грн., що підтверджується видатковими накладними №51 від 25.03.2013 (т.1 а.с.97), №67 від 26.03.2013 (т.1 а.с.100), №68 від 27.03.2013 (т.1 а.с.109), №69 від 28.03.2013 (т.1 а.с.114).

ТОВ "Укрунівертранскомпані" було надано позивачу податкові накладні №51 від 25.03.2013 на загальну суму 171 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 28 500,00 грн. (т.1 а.с.98), №67 від 26.03.2013 на загальну суму 150 042,00 грн., у т.ч. ПДВ - 25 007,00 грн. (т.1 а.с.101), №68 від 27.03.2013 на загальну суму 231 140,00 грн., у т.ч. ПДВ - 38 523,33 грн. (т.1 а.с.110), №69 від 28.03.2013 на загальну суму 106 560,00 грн., у т.ч. ПДВ - 17 760,00 грн. (т.1 а.с.115), які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с.120).

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними №Р51 від 25.03.2013 (т.1 а.с.99), №Р67 від 26.03.2013 (т.1 а.с.102), №Р68 від 27.03.2013 (т.1 а.с.111-112), №Р51 від 28.03.2013 (т.1 а.с.116).

На товари було надано паспорти (т.1 а.с.103-106) та сертифікати якості (т.1 а.с.107-108,117-119).

З метою перевезення товару від Продавця до Покупця між ТОВ "Укрнафтозапчастина" та виконавцем - фізичною особою-підприємцем було укладено договір №010411 від 01.04.2011 про надання транспортних послуг (т.1 а.с.151-153), які були оплачені відповідно до платіжного доручення №2652 від 04.03.2013 (т.1 а.с.159). Передача послуги підтверджується копіями актів здачі-приймання робіт (послуг) (т.1 а.с.157-158).

Сплата поставленого товару відбулася ТОВ "Укрнафтозапчастина" у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1 а.с.139-150).

Придбані матеріали та комплектуючі було використано ТОВ "Укрнафтозапчастина" на виробництво готової продукції, що підтверджується складськими документами, актами списання матеріалів на виробництво, калькуляціями, виробничими звітами, накладними на реалізацію готової продукції (т.1 а.с.161-251, т.2 а.с.1-107).

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору поставки № 14/8/11 від 21.09.2011 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки № 070213 від 07.02.2013 року, укладеним між позивачем та ТОВ "Укрунівертранскомпані", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Порушень в діях позивача при формуванні податкового кредиту і бюджетного відшкодування за лютий, березень 2013 року по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ "Укрунівертранскомпані" під час судового розгляду не встановлено.

Доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість за спірний період, відповідачем по справі не надано. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Посилання податкового органу на недоліки товарно-транспортних накладних колегія суддів не приймає, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Слід зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків ТОВ "Укрнафтозапчастина" порушень Податкового кодексу України ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ у Оболонському районі м. Києва акту від 17.10.2013 року № 588/26-54-22-02/36019236 "Про неможливість проведення зустрічної звірки акту ТОВ "Укрунівертранскомпані" щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 року по 30.09.2013 року".

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Колегія суддів зазначає, що ПК України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Відповідно до вимог ПК України, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами по ланцюгу постачання товару (робіт, послуг) чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме для таких платників податків.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Таким чином, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Укрнафтозапчастина" за період лютий-березень 2013р., які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 07.03.2014 за № 0000652204 та від 14.03.2014 за № 0000732204, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2014р. по справі № 818/1358/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.