Постанова

від 15.09.2014 по справі 910/6114/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа№ 910/6114/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Усіченко І.Г., довіреність №б/н від 03.04.2014;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2014 у справі № 910/6114/14 (суддя Ковтун С.А.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" до товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" про стягнення 326 564,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" заборгованості в сумі 326 564,89 грн., з яких: за договором про переведення боргу: основна заборгованість в сумі 20 702, 13 грн., пеня в сумі 1 464, 46 грн., три відсотки річних в сумі 309,68 грн. та інфляційні в сумі 20,70 грн.; за договором поставки: основна заборгованість в сумі 279 414, 40 грн., пеня в сумі 20 194, 38 грн., три відсотки річних в сумі 4 179, 73 грн. та інфляційні в сумі 279,41 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2014 у справі № 910/6114/14 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача за договором про переведення боргу: основну заборгованість в сумі 20 702, 13 грн., пеню в сумі 1 464, 46 грн., три відсотки річних в сумі 309,68 грн. та інфляційні в сумі 20,70 грн.; за договором поставки: основну заборгованість в сумі 279 414, 40 грн., пеню в сумі 20 194, 38 грн., три відсотки річних в сумі 4 179, 73 грн. та інфляційні в сумі 279,41 грн.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати грошових коштів за договором про переведення боргу та оплати отриманого товару за договором поставки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2014 у справі № 910/6114/14 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення пені, прийнявши в цій частині нове рішення про відмову у її задоволенні.

Апеляційна скарга мотивована пропуском позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2014 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Апелянт не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження була отримана особисто представником відповідача безпосередньо у суді ще 29.07.2014, про що свідчить його підпис на зворотньому боці ухвали.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також те, що саме товариством з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною та зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні в частині визначення сум пені та трьох відсотків річних за договором поставки, з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю "Альтіс", як покупцем 21.12.2012 укладено договір поставки № UATC 2112-1, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця ґрунт піщаний (пісок річковий намивний) в кількості та на умовах, зазначених у цьому Договорі, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю "Альтіс" за договором поставки у покупця виникла заборгованість за отриманий товар у сумі 20 702, 13 грн.

Зазначена сума заборгованості (20 702, 13 грн.) була переведена на товариство з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" за договором про переведення боргу № ПБ-02-А, укладеним 08.02.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Альтіс", як первісним боржником, товариством з обмеженою відповідальністю "Патера Україна", як новим боржником та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані", як кредитором.

Згідно п. 3.1.1 договору про переведення боргу новий боржник зобов'язаний перерахувати 20 702,13 грн. боргу кредитору протягом 30 банківських днів з моменту підписання вказаного договору.

Відповідно до п. 5.3 договору про переведення боргу, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, у тому числі і перед третіми особами, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Патера Україна", як новим боржником, зобов'язання зі сплати боргу в сумі 20 702,13 грн. у строки передбачені договором виконано так і не було.

Згодом, а саме 13.02.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Патера Україна", як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані", як постачальником укладено договір поставки № 02-ВЦ-ПАТ.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю ґрунт піщаний (пісок річковий намивний) в кількості та на умовах, зазначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору покупець здійснює оплату товару протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем товару.

У разі прострочення строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день такого прострочення оплати, виходячи з подвійного розміру облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати. Пеня нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум з першого дня прострочення оплати (п. 6.1 договору).

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, а саме, Покупцю було поставлено товар на загальну суму 359 414,40 грн.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується оформленими належним чином видатковими накладними (а.с. 26-29).

Відповідачем грошові зобов'язання за договором поставки також не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 279 414,40 грн. (з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару на загальну суму 80 000, 00 грн.).

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором про переведення боргу в сумі 20 702,13 грн., а також зобов'язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 279 414,40 грн. за договором поставки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" заборгованості у загальній сумі 300 116,53 грн. (20 702,13 грн. + 279 414,40 грн.).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1.1 договору про переведення боргу новий боржник зобов'язаний перерахувати 20 702,13 грн. боргу кредитору протягом 30 банківських днів з моменту підписання вказаного договору.

Пунктом 5.3 договору поставки передбачено, що покупець здійснює оплату товару протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем товару.

Відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором про переведення боргу в сумі 20 702,13 грн., а також зобов'язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 279 414,40 грн. за договором поставки, в обумовлені строки своєчасно та в повному обсязі виконані не були.

Як вже зазначалось вище, відповідач здійснив лише оплату товару на загальну суму 80 000, 00 грн.

Решта заборгованості в сумі 300 116,53 грн. (20 702,13 грн. - заборгованість за договором про переведення боргу + 279 414,40 грн. - заборгованість за договором поставки) відповідачем погашена так і не була.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором про переведення боргу в сумі 20 702,13 грн., а також зобов'язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 279 414,40 грн. настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 300 116,53 грн.

Також, окрім сум основного боргу за договорами про переведення боргу та поставки, позивачем заявлено до стягнення за договором про переведення боргу: пеню в сумі 1 464, 46 грн., три відсотки річних в сумі 309,68 грн. та інфляційні в сумі 20,70 грн.; за договором поставки - пеню в сумі 20 194,38 грн., три відсотки річних в сумі 4 179, 73 грн. та інфляційні в сумі 279,41 грн.

Судом першої інстанції зазначені вимоги було задоволено в повному обсязі.

Так, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення визнав розрахунки позивача пені, трьох відсотків річних та інфляційних за договорами про переведення боргу та поставки вірними та обґрунтованими.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції лише в частині задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з відповідача за договором про переведення боргу інфляційних в сумі 20,70 грн., пені в сумі 1 464, 46 грн. та трьох відсотків річних в сумі 309,68 грн., а також інфляційних в сумі 279,41 грн. за договором поставки, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим, вимоги про стягнення за договором поставки пені та трьох відсотків річних необґрунтовано задоволені в повному обсязі судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, пеня за прострочення оплати товару за договором поставки розрахована позивачем на суму боргу 279 414,40 грн. (з урахуванням здійснених відповідачем оплат грошових коштів в сумі 80 000, 00 грн.) за всіма накладними одночасно за період з 25.02.2013 по 26.08.2013.

При розрахунку зазначеної суми пені позивачем не було враховано, що в даному випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання повинно здійснюватись за кожною накладною окремо, а не одночасно за всіма разом.

При цьому, при визначенні початкового періоду прострочення виконання зобов'язання за кожною накладною окремо потрібно було враховувати п. 5.3 договору поставки.

Умовою п. 5.3 договору поставки передбачено, що покупець здійснює оплату товару протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем товару.

Отже, з урахуванням зазначеного пункту договору відповідач повинен був оплатити отриманий товар у наступні строки:

за видатковою накладною від 13.02.2013 № 67 до 18.02.2013;

за видатковою накладною від 14.02.2013 № 68 до 19.02.2013;

за видатковою накладною від 15.02.2013 № 69 до 20.02.2013;

за видатковою накладною від 16.02.2013 № 70 до 20.02.2013;

за видатковою накладною від 17.02.2013 № 71 до 20.02.2013;

за видатковою накладною від 18.02.2013 № 72 до 21.02.2013;

за видатковою накладною від 19.02.2013 № 77 до 22.02.2013.

Таким чином, прострочення відповідачем оплати товару буде починатися з дня наступного за днем коли зобов'язання повинно бути виконаним за кожною з вищезазначених накладних.

Так, за видатковою накладною від 13.02.2013 № 67 прострочення оплати товару могло починатися з 19.02.2013; за видатковою накладною від 14.02.2013 № 68 - з 20.02.2013, за видатковими накладними від 15.02.2013 № 69, від 16.02.2013 № 70 та від 17.02.2013 № 71 - з 21.02.2013; за видатковою накладною від 18.02.2013 № 72 - з 22.02.2013, а за видатковою накладною від 19.02.2013 № 77 - з 23.02.2013.

Відповідно нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, буде припинятися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, у разі виникнення прострочення вірними періодами нарахування пені є:

за видатковою накладною від 13.02.2013 № 67 з 19.02.2013 по 19.08.2013;

за видатковою накладною від 14.02.2013 № 68 з 20.02.2013 по 20.08.2013;

за видатковими накладними від 15.02.2013 № 69, від 16.02.2013 № 70 та від 17.02.2013 № 71 з 21.02.2013 по 21.08.2013;

за видатковою накладною від 18.02.2013 № 72 з 22.02.2013 по 22.08.2013;

за видатковою накладною від 19.02.2013 № 77 з 23.02.2013 по 23.08.2013.

Разом з тим, враховуючи те, що позивачем нарахування пені здійснено починаючи з 25.02.2013, а суд самостійно не може вийти за межі позовних вимог та змінити період нарахування пені в бік збільшення, тому початковою датою нарахування зазначеної штрафної санкції за кожною з вищевказаних накладних є 25.02.2013.

Також, враховуються і здійсненні відповідачем оплати (80 000, 00 грн.).

Сума боргу, на яку здійснюється нарахування пені по кожній поставці, теж не може бути змінена судом у бік збільшення ніж застосована у розрахунку позивачем.

Кінцеві ж дати нарахування пені, які зазначені вище, застосовуються судом виходячи із законодавчо встановленого шестимісячного обмежувального строку нарахування з моменту початку прострочення по кожній поставці.

З урахуванням зазначених вимог судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок пені.

Так, за даним перерахунком апеляційного суду обґрунтованим розміром пені за прострочення оплати товару відповідачем за договором поставки є 19 883, 64 грн.

Аналогічна помилка в частині визначення періоду була допущена позивачем також і при нарахуванні трьох відсотків річних на суму боргу за договором поставки.

За перерахунком апеляційного суду обґрунтованим розміром трьох відсотків річних, який підлягає стягненню з відповідача є 4 101, 49 грн.

Таким чином, не встановлення судом першої інстанції вірного періоду нарахування пені та трьох відсотків річних призвело до необґрунтованих висновків в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені та відсотків в більших ніж є обґрунтованими розмірах.

За наведених обставин, оскаржуване рішення підлягає зміні в частини визначення сум пені та трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочення оплати товару в сумі 19 883, 64 грн. та три відсотки річних в сумі 4 101, 49 грн.

Посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач був належним чином повідомлений про всі судові засідання при розгляді даної справи судом першої інстанції.

Так, ухвала суду про порушення провадження у даній справі, якою розгляд було призначено на 12.05.2014, направлена відповідачу 10.04.2014 за адресою, яка є його офіційним місцезнаходженням, а саме: м. Київ, вул. Качалова, 5-В.

Зазначена ухвала була отримана представником відповідача 14.04.2014, про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.4).

У судове засідання 12.05.2014 представник відповідача не прибув, про причини неявки не повідомив.

Жодних письмових заперечень по суті пред'явлених позовних вимог на адресу суду від відповідача також не надійшло.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2014 розгляд даної справи відкладено на 29.05.2014.

Зазначена ухвала направлена відповідачу за тією ж адресою та отримана його представником 19.05.2014, про що свідчить підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 83).

У судове засідання 29.05.2014 представник відповідача повторно не з'явився, жодних письмових пояснень чи заперечень на позов на адресу суду також не надіслав.

За майже двомісячний строк розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем жодних заяв про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені зроблено не було.

Проте, відповідач мав таку можливість з огляду на обізнаність про розгляд справи судом.

Лише при зверненні до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення місцевого господарського суду відповідач просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.

При цьому, апелянтом не наведено доводів та не надано доказів суду апеляційної інстанції неможливості подання відповідної заяви до місцевого господарського суду.

За таких обставин, у апеляційного суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою сторони, яку не було подано до суду першої інстанції.

Крім цього, застосування на стадії апеляційного провадження строку позовної давності до вимог про стягнення пені означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду від 12.03.2009 N 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

Отже, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку позовної давності підставою для скасування оскаржуваного рішення суду бути не можуть.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не вірно визначив періоди нарахування пені та трьох відсотків річних, що призвело до необґрунтованих висновків в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені та відсотків в більших ніж є обґрунтованими розмірах.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення сум пені та трьох відсотків річних, нарахованих за договором поставки. В решті рішення залишається без змін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за договором про переведення боргу: основна заборгованість в сумі 20 702, 13 грн., пеня в сумі 1 464, 46 грн., три відсотки річних в сумі 309,68 грн. та інфляційні в сумі 20,70 грн.; за договором поставки: основна заборгованість в сумі 279 414, 40 грн., пеня в сумі 19 883, 64 грн., три відсотки річних в сумі 4 101, 49 грн. та інфляційні в сумі 279,41 грн. У задоволенні решти позовних вимог по стягненню пені та трьох відсотків річних по договору поставки слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 6 523 грн. 47 коп. та апеляційної скарги в сумі 900 грн. 35 коп. покладаються на відповідача.

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 13 грн. 50 коп.

Крім цього, позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 471 грн. 03 коп., а відповідачу - за подання апеляційної скарги в сумі 2 352 грн. 15 коп.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2014 у справі № 910/6114/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" до товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" про стягнення 326 564,89 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.05.2014 у справі № 910/6114/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" до товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" про стягнення 326 564,89 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" (03146, м. Київ, вул. Качалова, 5 літ. "В", код 35265950) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, корпус 1-Ф, код 38119638) за договором про переведення боргу: основну заборгованість в сумі 20 702, 13 грн., пеню в сумі 1 464, 46 грн., три відсотки річних в сумі 309,68 грн. та інфляційні в сумі 20,70 грн.; за договором поставки: основну заборгованість в сумі 279 414, 40 грн., пеню в сумі 19 883, 64 грн., три відсотки річних в сумі 4 101, 49 грн. та інфляційні в сумі 279,41 грн., а також 6 523, 47 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, корпус 1-Ф, код 38119638) з Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 471 грн. 03 коп., перерахований згідно платіжного доручення від 14.10.2013 № 449. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, корпус 1-Ф, код 38119638) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" (03146, м. Київ, вул. Качалова, 5 літ. "В", код 35265950) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у сумі 13 грн. 50 коп.

5. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Патера Україна" (03146, м. Київ, вул. Качалова, 5 літ. "В", код 35265950) з Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 352 грн. 15 коп., перерахований згідно платіжного доручення від 09.07.2014 № 1777. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 910/6114/14 повернути до господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко