Постанова

від 17.06.2014 по справі 872/8423/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2014 рокусправа № 419/5879/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська

на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року

у справі № 419/5879/12

за позовом Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська

до ОСОБА_1

про незаконно виплачену допомогу по безробіттю,-

ВСТАНОВИЛА :

Ленінський районний центр зайнятості м. Дніпропетровська звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з гр. ОСОБА_1 незаконно виплачену допомогу по безробіттю в сумі 3487,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.06.2005 відповідач звернувся до позивача з питанням працевлаштування, а 07.07.2009 встановлено, що відповідач працював за сумісництвом налагоджувальником автоматів і напівавтоматів в ДП «НВК «Електровозобудування» з 01.07.2003 по 22.06.2009, тобто отримував дохід, про що не повідомив Ленінський РЦЗ, і одночасно отримав допомогу по безробіттю у розмірі 3487,33 грн. Направлена позивачем на адресу ОСОБА_1 претензія щодо добровільного повернення коштів незаконно отриманої допомоги по безробіттю, залишена без задоволення, кошти в добровільному порядку не повернені.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Постанову суду з посиланням на ч.1 ст.261 ЦК України мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки при зверненні позивача до Ленінського РЦЗ з питань працевлаштування 07.06.2005, позивач повинен отримати необхідні відомості з персоніфікованого обліку застрахованих осіб стосовно ОСОБА_1 не пізніше шести місяців з дня призначення цієї допомоги, і, не отримавши даних відповідей, позивач вже 14.06.2005 надав відповідачу статус безробітного та призначив допомогу по безробіттю. Тому, у даному випадку строк позовної давності необхідно вираховувати з можливої дати отримання даних з персоніфікованого обліку щодо працевлаштування ОСОБА_1 (з 14.06.2005 + 6 місяців), тобто з 14.12.2005. Оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише 26.04.2010 і питання про поновлення строку позовної давності позивачем не ставилось, то строк позовної давності в даному випадку закінчився 14.12.2008.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу (а.с.68), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що суд першої інстанції незаконно послався на норми Цивільного кодексу України, а також не врахував того, що відомості з персоніфікованого обліку застрахованих осіб стосуються довідки про щомісячну заробітну плату, яку безробітні надають до центру зайнятості з останнього місяця роботи, для нарахування їм допомоги по безробіттю відповідно до ст.ст.21-23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Що стосується позовної давності, то позивач зазначає, що дізнався про порушення своїх прав 07.07.2009 з листа ДП «Дніпропетровського науково-виробничого комплексу «Електровозобудування» від 22.06.2009 № 52/ук. Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» строк давності щодо штрафних санкцій, передбачених Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Обставини справи в хронології розвитку свідчать про наступне:

07.06.2005 ОСОБА_1 звернувся до Ленінського РЦЗ у зв'язку з пошуком роботи (персональна картка № 045966905060700009 - а. с.4).

14.06.2005 ОСОБА_1 звернувся до Ленінського РЦЗ з заявою про вирішення питання щодо працевлаштування та надання йому статусу «безробітного» з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а. с.6).

Того ж дня ОСОБА_1 надано статус «безробітного» та призначено допомогу по безробіттю відповідно до п.п.1, 3, 4 ст.22, п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової допомоги безробітними підприємницької діяльності (а. с.7).

Позивачем отримано лист Управління Пенсійного Фонду України в Красногвардійському районі м.Дніпропетровська від 22.04.2009 № 854/06-14, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 призначена пенсія та згідно наданих документів з'ясовано, що в період з 01.07.2005 по 25.06.2009 відповідач одержував допомогу по безробіттю та одночасно працював в ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобуду-вання» (а. с.99).

Ленінським РЦЗ направлений запит до ДП «Дніпропетровське науково-виробничий комплекс «Електровозобудування» з проханням надати інформацію щодо перебування ОСОБА_1 з ними в трудових відносинах.

07.07.2009 позивачем отримано лист ДП «Дніпропетровського науково-виробничого комплексу «Електровозобудування» від 22.06.2009 № 52/ук, за інформацією в якому відповідач працював за сумісництвом налагоджувальником автоматів і напівавтоматів в ДП «НВК «Електровозобудування» з 01.07.2003 по 22.06.2009 та отримував дохід (а. с.8).

22.03.2010 відповідачу направлена претензія № 01-362, в якій пропонувалось добровільно повернути кошти, отримані відповідачем у вигляді допомоги по безробіттю, отримані протягом 01.07.2005 по 10.03.2009 (а. с.11).

26.04.2010 до Красногвардійського районного суду поданий адміністративний позов Ленінського РЦЗ до ОСОБА_1 про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 3487,33 грн. (а. с.101).

21.02.2012 ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України закрито провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (а. с.102).

23.04.2012 Ленінським РЦЗ до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська подано позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 незаконно виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 3487,33 грн. у порядку цивільно-процесуального кодексу України (а. с.103-105).

17.05.2012 ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України закрито провадження по справі з огляду на те, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (а. с.106).

21.05.2012 Ленінським РЦЗ подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Дніпропетровської області (а. с.107).

18.07.2012 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу Ленінського РЦЗ відхилено, ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17.05.2012 залишено без змін (а. с.108).

Як зазначено вище, 31.07.2012 Ленінський РЦЗ звернувся з даними позовом до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на фактичні обставини прсаив, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній постанові.

За визначенням, наведеним у абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 5067-VI безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно п.1.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.2000 за № 915/5136 (в редакції на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що допомога по безробіттю надається застрахованим і незастрахованим особам, визнаним в установленому порядку безробітними.

У відповідності до положень п.2 ч.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (в редакції на момент виникнення спірних відносин) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.

При цьому, згідно положень ч.ч.2-4 ст.36 Закону № 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обов'язки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

Отже, з наведених норм вбачається, що особа, яка визнана в установленому порядку безробітною, втрачає право на отримання допомоги по безробіттю з моменту працевлаштування з відповідними повідомлення про працевлаштування центру зайнятості.

При цьому, особа, яка працевлаштована, не має права на таку допомогу.

Наведені вище обставини свідчать про те, що ОСОБА_1, будучи працевлаштованим (з 01.07.2003 по 22.06.2009) і отримуючи, таким чином, дохід, водночас зареєструвався в Ленінському РЦЗ як безробітний і отримував допомогу по безробіттю протягом періоду з 01.07.2005 по 10.03.2009.

Суд першої інстанції зазначив, що Ленінський РЦЗ не виконав умови п.6.4 Закону № 1533-III, тобто не скористався відомостями персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що накопичуються в органах Пенсійного фонду України. Тобто, за висновком суду першої інстанції після звернення відповідача до Ленінського районного центру зайнятості останній повинен був зробити запит до персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що накопичуються в органах Пенсійного фонду України, згідно відповіді якої б вбачалось, що відповідач працює за сумісництвом ще з 2003 року в Державному підприємстві «ДНВК «Електровозобудування», тим самим порушив умови Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Колегія суддів вважає таку позицію суду першої інстанції невірною, оскільки, по-перше, Закон № 1533-III не містить п.6.4, по-друге, судом першої інстанції не враховано, що предметом даного спору є не законність дій центру зайнятості, а стягнення отриманих коштів (допомоги по безробіттю), виплачених безпідставно з державних фондів відповідачу, який фактично надав позивачу неправдиві відомості щодо свого працевлаштування.

Крім того, судом першої інстанції не враховані приписи п.6.14 наведеного вище Порядку № 307, згідно якому якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Посилання суду першої інстанції на те, що виплата відповідачу коштів мала місце з вини позивача, який не скористався вимогами персоніфікованого обліку застрахованих осіб і не дізнався, що відповідач є працівником ДП «Дніпропетровського науково-виробничого комплексу «Електровозобудування» ще на момент звернення ОСОБА_1 до центру зайнятості, колегія суддів також вважає помилковим, оскільки з приписів п.6.4 Порядку № 307 вбачається, що центр зайнятості користується відомостями персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що накопичуються в органах Пенсійного фонду України для визначення розміру та тривалості виплати допомоги по безробіттю, а не для надання особі статусу безробітного.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Матеріали справи свідчать про отримання відповідачем виплат з допомоги по безробіттю (а. с.94-98), що також не заперечується відповідачем.

При цьому, відповідач посилається про зняття ним з банківської картки допомоги по безробіттю на загальну суму 2387 грн. (а. с.24), що позивачем належними доказами не спростовано і, в свою чергу, не доведено суду незаконне отримання відповідачем допомоги по безробіттю саме в сумі 3487,33 грн.

Крім того, порушенням норм процесуального права вважає колегія суддів посилання суду першої інстанції на ч.1 ст.261 ЦК України щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.07.2012, яка набрала законної сили згідно приписів ч.1 ст.223 ЦПК України, встановлено, що даний спір між Ленінським РЦЗ та ОСОБА_1 слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З наведених вище обставин вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався 07.07.2009 (з листа ДП «Дніпропетровського науково-виробничого комплексу «Електровозобудування» від 22.06.2009 № 52/ук) і позивачем застосовувались заходи щодо досудового врегулювання спору шляхом звернення до відповідача з претензією від 22.03.2010.

Первісне звернення з даним позовом до суду мало місце ще 26.04.2010.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України (в редакції станом на 26.04.2010) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України (в редакції на момент звернення позивачем до цивільного суду, як адміністративного, 31.07.2012) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

При цьому, статті 100 КАС України визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Так, згідно цієї норми адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем надавалось клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке задоволено судом першої інстанції 27.11.2012, про що останнім зазначено в оскаржуваній постанові суду від 09.04.2013 (а.с.63).

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про порушення позивачем строку звернення до суду на ч.1 ст.261 ЦК України.

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням вищезазначеного, апеляційна скарга Ленінського РЦЗ підлягає задоволенню частково, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 у даній справі - скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2387 грн.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2013 року у справі № 419/5879/12 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 незаконно виплачену допомогу по безробіттю в розмірі 2387 грн. (розрахунковий рахунок 37178001011915; одержувач: Ленінський районний

центр зайнятості, банк УДК у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУДКУ у

Дніпропетровській області, МФО 805012; ЄДРПОУ 36496124; призначення платежу - повернення допомоги по безробіттю).

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко