Ухвала

від 26.08.2014 по справі 825/3344/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3344/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Бабенка К.А., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "МАНЧЕНКО" до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Приватного підприємства "МАНЧЕНКО" (далі - ПП "МАНЧЕНКО") звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.08.2013 року №0000172200, №0000182200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП «МАНЧЕНКО» (ідентифікаційний код 34721623) зареєстровано Бахмацькою районною державною адміністрацією 18.12.2006, взято на податковий облік в органах ДПС 18.12.2006 за № 855.

На підставі направлення на перевірку та у відповідності до наказу № 58 від 02.08.2013 співробітниками Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «МАНЧЕНКО» з питань дотримання ведення податкового обліку та правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за листопад 2012 року при придбанні товарів (робіт, послуг) від постачальника ПП «Украгропромінвест».

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 16.08.2013 за № 371/22/34721623 (а. с. 24-37), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- ч. 1 ст. 202, ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «МАНЧЕНКО» встановлено заниження сплати податку на прибуток у сумі 13650,00 грн., у т.ч. за 4 квартал 2012 року в сумі 13650,00 грн.;

- ч. 1 ст. 202, ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України;

- п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ПП «МАНЧЕНКО» встановлено заниження сплати податку на додану вартість всього в сумі 13000,00 грн., в т.ч. за листопад 2012 року в сумі 13000,00 грн.

На підставі акту перевірки Бахмацькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.08.2013 № 0000172200, № 0000182200 (а.с. 7-8), якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на загальну суму 60250,00 грн., з яких за основним платежем - 13000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3250,00 грн. та по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 70062,50 грн., з яких за основним платежем - 13650,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -3412,50 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить скасувати їх з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наявних в справі доказів вбачається, що позивач сформував валові витрати, пов'язані з виконанням робіт (наданням послуг) по взаємовідносинах з ПП «Украгропромінвест» виключно на підставі первинних документів, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджується наявністю укладеного між сторонами договору про надання автопослуг від 31.10.2012, а також податковими і видатковим накладними.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ПП "МАНЧЕНКО " (Замовник) та ПП «Украгропромінвест» (Перевізник) було укладено договір про надання автопослуг від 31.10.2012, за умовами якого Замовник доручає та оплачує надані авто послуги, а перевізник бере на себе зобов'язання надати транспорті послуги, доставивши ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з транспортною накладною) до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивними та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач, серед іншого, посилається на лист ГВПМ Прилуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 02.07.2013 № 8832/7/07-30, в якому містяться дані про наявність ознак фіктивності ПП «УКРАГРОПРОМІНВЕСТ» по причині відсутності у нього необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

На думку податкового органу, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом за наслідками господарської операції, яка фактично не відбулася, свідчать про відсутність у сторін фактів щодо реального виконання договірних зобов'язань, при цьому факт оплати не є безумовним доказом реального характеру господарської операції.

Водночас, звертаючись до суду з даним позовом позивачем в якості доказу були надані наступні первинні документи:

- податкові накладні: № 1 від 02.11.2012 на загальну суму 21000,00 грн., в т.ч. ПДВ 3500,00 грн., № 2 від 30.11.2012 на загальну суму 57000,00 грн., в т.ч. ПДВ 9500,00 грн. (а. с. 90-91);

- квитанції (а. с. 92-94);

- акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) (а. с. 89).

Отже, з вищевказаних доказів випливає, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Крім того, на момент укладення спірного правочину юридична особа ПП «УКРАГРОПРОМІНВЕСТ» не була припинена у визначеному законом порядку, що підтверджується відсутністю у справі належних цьому доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент вчинення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ПП «УКРАГРОПРОМІНВЕСТ». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірної угоди були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Крім того, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність вчинених ним правочинів.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 21.08.2013 року №0000172200 та №0000182200, які на думку колегії суддів підлягають скасуванню.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків К.А. Бабенко І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 01.09.14 р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Бабенко К.А

Петрик І.Й.