Постанова

від 17.09.2014 по справі 826/4503/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4503/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ВІСТ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2014 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Торгівельна компанія ВІСТ» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.12.2013 року № 0008572201, № 0008582201 та від 18.03.2014 року № 0002512201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Торгівельна компанія ВІСТ» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 31.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 18.11.2013 року № 2337/26-58-22-01-17/36088425.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

пп. 5.3.1 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1. ст. 140 Податкового кодексу України, ст. 1, ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 203 573 грн.;

пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165, зареєстрованої в Міністерстві юстиції від 23.06.1997р. за №233/2037, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 246 251 грн.;

п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п.4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 встановлено завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у періоді, що перевірявся, на загальну суму 73 561 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень:

від 11.12.2013 року № 0008572201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 224 954 грн. у тому числі за основним платежем у сумі 203 573 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 21 381грн.;

від 11.12.2013 року № 0008582201 щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 91 951,25 грн. у тому числі сума завищення бюджетного відшкодування у сумі 73 561 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 18 390,25 грн.;

від 18.03.2014р. № 0002512201 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 285 824 грн. у тому числі за основним платежем у сумі 230 987 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 54 837 грн.

Вирішуючи питання правомірності спірних рішень відповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Перш за все слід зауважити, що, на думку суду першої інстанції, поданих позивачем документів на підтвердження реальності виконання господарських операцій з контрагентами, виявилось недостатньо.

За ст. 11 КАС України, де зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи те, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, як того вимагає КАС України, суд першої інстанції повинен був запропонувати позивачу надати докази, яких, на його думку, не вистачає для підтвердження реальності господарських операцій або ж витребувати у апелянта такі документи. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів витребовування судом у позивача якихось документів реальності господарських операцій.

В ході апеляційного розгляду апелянтом було надано ряд документів на підтвердження реальності та товарності проведених господарських операцій, оскільки неможливо прийняти законне рішення та встановити об'єктивну істину у справі без з'ясування і дослідження всіх обставин в повному обсязі та надання належної правової оцінки всім первинним документам, то апеляційна інстанція вважає за необхідне дослідити подані. Таким чином, оскільки рішення повинно бути законним та обґрунтованим, ухваленим судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, колегія судів не може проігнорувати та не взяти до уваги надану позивачем первинну документацію.

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «Епіцентр К» було укладено договори про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 01.04.2010 року № 1092/90/10 та від 26.10.2009 року № 2666/90/09, за умовами яких виконавець надає замовнику консультаційну інформацію щодо:

- розміщення товару на окремих стелажах та площадках виконавця;

- формування виконавцем споживчого кошику покупця поденно;

- проведення інформаційного обслуговування товарів, які постачаються замовником, та цільового опитування клієнтів, як фактичних так і потенційних;

- інформація щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету;

- надання інформації замовнику стосовно періодів проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів виконавця та інформування про зміну попиту на товари, що постачаються замовником;

- проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами продукції;

- проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій.

Надання послуг за цими договорами підтверджується актом прийому - передачі. Послуги сплачуються замовником шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок виконавця, вказаний у рахунку, який виставляється виконавцем на оплату послуг.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем до матеріалів справи надано копії таких документів: договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки за надані послуги, платіжні доручення.

Крім того, між позивачем (повірений) та Novoferm GmbH, Німеччина (довіритель) укладено договір доручення № 15/08/11-1 від 15.08.2011 року, за яким довіритель довіряє, а повірений зобов'язується за винагороду (в 1 ЄВРО) від імені і за рахунок довірителя з метою проведення комплексу робіт по випробуванню та сертифікації на вогнестійкість дверей алюмінієвих (однопільних та двопільних) засклених протипожежних з класом вогнестійкості ЕІ 60 та дверей металевих глухих (однопільних та двопільних) протипожежних з класом вогнестійкості ЕІ 90 та врізних замків до них виробництва підприємства Novoferm GmbH, Німеччина заключити з ТОВ «МОЛЛ СЕРВІС», TOB «НПП Міжнародні стандарти та системи», TOB «Пожтест» договори на надання послуг, підписати акти приймання - передачі виконаних робіт та інші документи, отримувати та передавати документи, здійснювати інші дії, необхідні для виконання цих договорів та оплатити їх;

Довіритель зобов'язаний: відшкодувати повіреному понесені витрати, пов'язані з виконанням доручення довірителя, сума яких визначається по закінченню виконання доручення на основі первинних документів наданих постчальниками послуг на дату підписання акта прийому-передачі; вчасно виплатити повіреному належну йому винагороду в розмірі 1 (один) євро.

На виконання договору доручення позивачем укладено:

1. з ТОВ «МОЛЛ - СЕРВІС» договори № 22-08/11-1 від 22.08.2011р.; № 22-08/11-2 від 22.08.2011; № 22-08/11-3 від 22.08.2011; № 22-08/11-4 від 22.08.2011 ; № 22-08/11-5 від 22.08.2011; № 22-08/11-6 від 22.08.2011; № 01-11/11-1 від 01.11.2011; № 0111/11-2 від 01.11.2011; № 01-11/11-3 від 01.11.2011.

Згідно вказаних договорів позивач виступає «замовником», а TOB «МОЛЛ-СЕРВІС» - «виконавцем». В рамках договорів, TOB «МОЛЛ-СЕРВІС» надавали консультативні послуги з оформлення документів, отримання сертифікатів відповідності на металеві, алюмінієві, дерев'яні двері виробництва Германії, отримання сертифікатів відповідності і протоколів сертифікаційних випробувань на вогнетривкість на металеві, алюмінієві, дерев'яні двері протипожежного призначення виробництва Германії, з оформлення документів і отриманню сертифіката відповідності протоколу сертифікаційних випробувань на групу горючості на піну монтажну вогнетривку виробництва Естонія, з оформлення документів і отриманню рішень про необхідність проведення обов'язковій сертифікації на врізні замки у комплекті виробництва Германії.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів, позивачем до матеріалів справи надано копії таких документів: договори, протоколи погодження договірної ціни, акти прийняття робіт, платіжні доручення.

2. з TOB «Міжнародні стандарти і системи» (виконавець) договір від 14.10.2011 року № 1739 щодо проведення робіт по сертифікації продукції.

На підтвердження виконання даного договору, позивачем до матеріалів справи надано: договір, протокол погодження договірної ціни, акт здачі - прийняття виконаних робіт, платіжні доручення, сертифікати відповідності.

3. з ТОВ «Пожтест» (виконавець) договір на проведення сертифікаційних випробувань від 09.12.2011 року № 91, за умовами якого замовник (позивач) доручає, а виконавець приймає на себе проведення таких робіт: «Проведення сертифікаційних випробувань по визначенню межі вогнестійкості будівельної конструкції з монтажними щілинами, що ущільнюються вогнетривкою монтажною піною протягом 1,5 год.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надано: договір, додаток А «Технічне завдання», додаток Б «Перелік супроводжувальних документів», акти здачі - прийняття робіт, платіжні доручення.

Крім того, матеріали справи містять належним чином завірену копію договору доручення від 15.08.2011 року № 15/08/11-1 з контрагентом Novoferm GmbH (Німеччина) та акт надання послуг від 30.12.2011 року № 8996. Також, між позивачем (постачальник) та ТОВ «Епіцентр К» (покупець) було укладено договір поставки від 01.04.2010 року № 1091/90/10, за умовами якого, постачальник зобов'язується поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов'язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору.

В підтвердження виконання договору надано: договір, додаткові угоди, специфікації, накладні, податкові накладні, довіреності на отримання цінностей, платіжні доручення, лист від АТ «ОТП Банк» від 08.09.2014 року № 020-2/242 про підтвердження надходження коштів.

Також, між позивачем (страхувальник) та ТОВ «Велика страхова компанія», ПАТ «Страхова компанія «МОСТ» (страховики) було укладено ряд договорів з добровільного страхування фінансових ризиків, предметом договору (об'єктом) якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з фінансовим ризиком в його підприємницькій діяльності, в цивільно - правових відносинах в наслідок втрати доходів або прибутку в результаті невиконання його контрагентами фінансових зобов'язань у відповідності з договором поставки № 1091/90/10 від 01.04.2010 року, укладений між позивачем та ТОВ «Епіцентр К»

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надано договори, заяви на добровільне страхування фінансових ризиків, акти приймання - передачі наданих страхових послуг, платіжні доручення.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Медіа Континент» (виконавець) було укладено договори від 28.12.2011 року № 28/МД/2011 та від 15.07.2010 року № 163/МД/2010, за умовами яких замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи, пов'язані з рекламно - інформаційним обслуговуванням замовника на сторінках рекламного видавництва «МОЙ ДОМ. КИЕВ».

На підтвердження виконання договорів про надання рекламних послуг позивачем до матеріалів справи надано: договори, додатки до договорів, податкові накладні, акти прийому - передачі виконаних робіт, рахунки - фактури, платіжні доручення, фото сторінок рекламно - інформаційного журналу «МОЙ ДОМ. КИЕВ», де розміщенні рекламні оголошення позивача.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зважає на наступне.

Пунктом 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. вищезгаданого Закону, до складу валових витрат включається суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Абзац 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Країни «Про податок на додану вартість»)

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу приписів пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа (абзац 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податку на додану вартість та податку на прибуток, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом правомірно було сформовано податковий кредит та валові витрати, оскільки надана первинна документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів з вищевказаними контрагентами та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Посилання відповідача на акти інших податкових органів стосовно контрагентів позивача не можуть бути взяті до уваги апеляційною інстанцією з огляду на наступне.

Чинним законодавством не передбачено відображення суджень податкового органу відносно неправильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може також не зауважити, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит та валові витрати, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентами.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, вище згадані акти не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Також Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, встановлено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду із контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Крім того, позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій з контрагентами.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про фактичне виконання як позивачем, так і його контрагентами, своїх зобов'язань за вищезазначеними договорами, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а, отже, позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку, зокрема, формуванню податкового кредиту та формування витрат.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія ВІСТ» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2014 року - скасувати та постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 11.12.2013 року № 0008572201, № 0008582201 та від 18.03.2014 року № 0002512201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 17.09.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Карпушова О.В.