Справа № 739/1152/14-ц
Провадження № 2/739/279/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" вересня 2014 р. м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Чепурка В.В.,
за участі:
секретаря - Лукаш Н.Я.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Короткевича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Новгород-Сіверська пересувна механізована колона №86» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Новгород-Сіверська пересувна механізована колона №86» (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 954 грн. 54 коп.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він працював у ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86» на посаді головного механіка, звідки звільнився 01 листопада 2013 року. У день звільнення йому не було виплачено заборгованість із заробітної плати, у зв'язку з чим він змушений був звернутися з відповідним позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначений позов судом було задоволено, стягнуто як заборгованість, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по 10 грудня 2013 року включно. Незважаючи на рішення суду, заборгованість із заробітної плати була виплачена йому лише 07 травня 2014 року, у зв'язку з чим він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по 07 травня 2014 року.
Представником відповідача на позов подано заперечення, з яких вбачається, що позов на його думку є необґрунтованим, оскільки на майно та кошти відповідача 10 липня 2013 року було накладено арешт, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості розпоряджатися цим майном та коштами, що виключає наявність у відповідача вини в невиплаті заборгованої позивачу заробітної плати. При цьому хоча заборгованості з виплати заробітної плати позивачу на день його звільнення існувала, позивач не звертався до відповідача за проведенням розрахунку, в день звільнення, тобто 01 листопада 2013 року, він не працював, тому відповідач згідно статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов'язаний був здійснити розрахунки з позивачем не пізніше наступного дня після пред'явлення ним такої вимоги, яку останній не висував.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві, пояснивши, що після звільнення йому не було виплачено заборгованість із заробітної плати, у зв'язку з чим він спершу звертався до керівництва ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86», а потім звернувся до суду з позовом про її стягнення. На підставі рішення суду вказана заборгованість була стягнута на його користь, при цьому виплата заборгованості здійснена лише 07 травня 2014 року, тому відповідно до законодавства він має право отримати на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичної виплати заборгованої йому заробітної плати.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на обставини, вказані у запереченнях на позов.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з травня 2004 року, при цьому з 05 травня 2010 року обіймав посаду головного механіка (а.с. 6). 01 листопада 2013 року наказом №20-о його було звільнено з посади головного механіка ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86» на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін (а.с. 7, 32).
На день звільнення позивача у ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86» існувала заборгованість з виплати йому заробітної плати у розмірі 15 748 грн. 46 коп., яка не була виплачена позивачу, що визнано сторонами у судовому засіданні і розмір якої представником відповідача не оспорювався.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як з'ясовано, останнім робочим днем позивача було 01 листопада 2013 року, тобто день його звільнення, при цьому згідно табелю обліку робочого часу за листопада 2013 року вказаного числа позивач на робочому місці був відсутній (а.с. 28), матеріальний звіт ним подано 31 жовтня 2013 року (а.с. 39), а товарно-матеріальні цінності передані позивачем згідно акту приймання - передачі 30 жовтня 2013 року (а.с. 40). Трудову книжку позивач отримав 04 листопада 2013 року (а.с. 42).
Однак твердження представника відповідача про те, що позивач після звільнення не пред'являв вимог щодо виплати йому заборгованої заробітної плати суд вважає необґрунтованими, оскільки як встановлено позивач після звільнення з'являвся до керівництва ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86», зокрема 04 листопада 2013 року, останнім вживалися заходи, направлені на отримання заборгованої заробітної плати, зокрема через її невиплату позивач подав 12 грудня 2013 року відповідний позов до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, проти якого представником відповідача жодних заперечень висловлено не було, що в свою чергу свідчить про обізнаність керівництва відповідача з вимогою позивача виплатити заборговану йому заробітну плату.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 02 січня 2014 року, цивільний позов позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено повністю, на його користь з відповідача стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 15 748 грн. 46 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада по 10 грудня 2013 року у розмірі 3 627 грн. 12 коп. (а.с. 43-44). Вказане рішення відповідно до положень частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має преюдиційне значення і встановлені ним обставини не підлягають доказуванню, зокрема в частині наявності у відповідача заборгованості із заробітної плати перед позивачем і права останнього на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стосовно доводів представника відповідача про відсутності вини в невиплаті позивачу заборгованості із заробітної плати у зв'язку з тим, що рахунки та майно товариства було арештовано, суд враховує, що дійсно 10 липня 2013 року державним виконавцем у рамках виконавчого провадження №38563200 про стягнення на користь держави 99 040 грн. 14 коп. було накладено арешт на рахунки ПАТ «Новгород-Сіверська ПМК №86», а 27 лютого 2014 року накладено арешт на належну останньому будівлю гуртожитку (а.с. 14-24). Водночас жодних доказів вжиття роботодавцем заходів щодо виплати заборгованої позивачу заробітної плати суду не надано, оскільки з досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що на час виникнення заборгованості на майно відповідача не було накладено арешту і частина цього майна могла бути реалізована з метою виконання відповідачем своїх зобов'язань як перед позивачем, так і перед іншими кредиторами.
Також суд враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові по справі № 6-76цс14 від 02 липня 2014 року, відповідно до якого передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Отже судом не встановлено жодних фактів, що свідчили б про відсутність вини власника відповідача чи уповноваженого ним органу у невиплаті позивачу заборгованості із заробітної плати та були б підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплатити належні позивачу кошти.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові по справі 6-144цс13 від 29 січня 2014 року не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, оскільки на користь позивача рішенням суду було стягнуто заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 01 листопада по 10 грудня 2013 року, а фактично заборгованість із заробітної плати виплачена йому 07 травня 2014 року, останній має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 грудня 2013 року по 07 травня 2014 року.
Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
На підставі зазначеного нормативно-правового акту, враховуючи, що позивачу до виплати в якості заробітної плати за останні повні два місяці роботи перед днем звільнення належало 4 670 грн. 58 коп. (за вересень 2013 року - 2 335 грн. 29 коп., за жовтень 2013 року - 2 335 грн. 29 коп.), відповідно його середньоденний заробіток становив 106 грн. 15 коп. (2 335 грн. 29 коп. : 44 робочі дні). Виходячи з кількості робочих днів у період з 11 грудня 2013 року по 07 травня 2014 року, що становить 100 робочих днів, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 10 615 грн. 00 коп. (106 грн. 15 коп. х 100 днів).
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково у розмірі 10 615 грн. 00 коп.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI позивачі звільняються від сплати судового збору за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових відносин.
Згідно з положенням частини третьої статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У зв'язку з тим, що позов підлягає задоволенню частково у розмірі 10 615 грн. 00 коп., а розмір заявлених позовних вимог становив 12 954 грн. 54 коп., з відповідача в дохід держави відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» необхідно стягнути судовий збір у розмірі 199 грн. 60 коп. ( 10 615 грн. 00 коп. х 243 грн. 60 коп. / 12 954 грн. 54 коп.).
На підставі викладеного, керуючись статтями 115, 116, 117 КЗпП України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд
В И Р I Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Новгород-Сіверська пересувна механізована колона №86» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Новгород-Сіверська пересувна механізована колона №86», розташованого за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Леваневського, 67б, ідентифікаційний код юридичної особи 01351440, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 615 (десять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Новгород-Сіверська пересувна механізована колона №86» на користь держави судовий збір у розмірі 199 (сто дев'яносто дев'ять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.В. Чепурко
Повне рішення складено 19 вересня 2014 року.
Суд | Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 19.09.2014 |
Оприлюднено | 25.09.2014 |
Номер документу | 40548209 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області
Чепурко В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні