Постанова

від 03.09.2014 по справі 802/652/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2014 р. Справа № 802/652/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жернакова М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В. В.,

представника позивача: Дудчика О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Комільфо"

до: Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про: визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Комільфо» (далі - ТОВ «Комільфо», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач зазначає, що на підставі акта перевірки № 971/26-56-22-03/0930215203 ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийняла податкові повідомлення-рішення № 0002762203 від 20.09.2013, яким визначила суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 474101 грн. за основним платежем та 44433 грн. за штрафними санкціями, № 0002772203 від 20.09.2013, яким визначила суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 425727 грн. за основним платежем та 90131 грн. за штрафними санкціями.

З указаними податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «Комільфо» не погоджується. На обґрунтування позову позивач вказує на безпідставність висновків податкового органу про фіктивний характер операцій з ТОВ «Берос», ПП «Міра Ко», ПП «Нібус». Зокрема, позивач зазначає, що в акті перевірки не наведено жодного належного та допустимого доказу фіктивності таких операцій, якими, на переконання позивача, можуть бути виключно такі, що набрали законної сили, судові рішення про визнання відповідних правочинів недійсними з підстав суперечності інтересам держави та суспільства, а також вироки про визнання певних осіб винними у здійсненні фіктивного підприємництва по фактах взаємовідносин ТОВ «Комільфо» з «Берос», ПП «Міра Ко», ПП «Нібус». Позивач стверджує, що за всіма операціями, зазначеними в акті перевірки, у нього наявні необхідні для таких операцій первинні та бухгалтерські документи, які фактично та юридично підтверджують правомірність дій ТОВ «Комільфо» щодо визначення валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Крім того, ТОВ «Комільфо» зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення за наслідками перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого у кримінальній справі та за умови відсутності рішення суду у кримінальній справі, яке набрало законної сили, вийшов за межі наданої йому компетенції та діяв не у спосіб, визначений Податковим кодексом України.

Враховуючи зазначене, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнятими з порушенням норм чинного законодавства України та такими що підлягають скасуванню.

На адміністративний позов 19.03.2014 ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подала письмові заперечення. Відповідно до заперечень відповідач вважає, що ТОВ «Комільфо» проводило транзитні, фінансові потоки, спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. За таких обставин ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві наполягає на тому, що під час проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Комільфо» та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та поясненнях, наданих під час розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому в матеріалах справи (а. с. 110 тому 2) міститься клопотання представника ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

В період з 29.08.201. по 04.09.2013 ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до постанови старшого слідчого СВ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 21.05.2013 на підставі наказу від 29.08.2013 № 453 провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Комільфо» з питань дотримання податкового законодавства за фінансово-господарськими взаємовідносинами з TOB «Берос» (код за ЄДРПОУ 37569512), ПП «Нібус» (код за. ЄДРПОУ 37569528), ПП «Міра Ко» (код за ЄДРПОУ 37449321) за весь період діяльності.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки складено акт від 11.09.2013 № 971/26-56-22-03-09/31993238. Відповідно до висновків акта під час перевірки встановлено порушення ТОВ «Комільфо»:

1) п. 1.32 ст. 1., п. 5.1. пп. 5.2.1. п. 5.2, абзацу 4 пп. 5.3,9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР та пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14,1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивач занизив податок на прибуток на загальну суму 744109 грн., в тому числі:

- за І квартал 2011 року на загальну суму 18174 грн.,

- за ІІ квартал 2011 року на загальну суму 58075 грн.,

- за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на загальну суму 127336 грн. (в т. ч. за ІІІ квартал 2011 року в сумі 69261 грн.),

- за ІІ-ІV квартал 2011 року на загальну суму 278208 грн. (в т. ч. за ІV квартал 2011 року в сумі 150872 грн.),

- за І квартал 2012 року на загальну суму 82216 грн.,

- за І півріччя 2012 року на загальну суму 113876 грн. (в т. ч. за ІІ квартал 2012 року в сумі 31660 грн.),

за 9 міс. 2012 року на загальну суму 141859 грн. (в т. ч. за ІІІ квартал 2012 року в сумі 27983 грн.),

- за 2012 рік на загальну суму 177727 грн. (в т. ч. за ІV квартал 2012 року в сумі 35868 грн.),

2) п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивач занизив податок на додану вартість на загальну суму 425727, в тому числі за такі періоди:

- лютий 2011 року на загальну суму 14539 грн.,

- травень 2011 року на загальну суму 38500 грн.,

- червень 2011 року на загальну суму 12000 грн.,

- липень 2011 року на загальну суму 60227 грн.,

- листопад 2011 року на загальну суму 5656 грн.,

- грудень 2011 року на загальну суму 74629 грн.,

- січень 2012 року на загальну суму 26886 грн.,

- лютий 2012 року на загальну суму 19115 грн.,

- березень 2012 року на загальну суму 32300 грн.,

- травень 2012 року на загальну суму 7775 грн.,

- червень 2012 року на загальну суму 22377 грн.,

- липень 2012 року на загальну суму 9074 грн.,

- серпень 2012 року на загальну суму 4096 грн.,

- вересень 2012 року на загальну суму 13481 грн.,

- жовтень 2012 року на загальну суму 34164 грн.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 0002762203 від 20.09.2013, яким визначила суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 474101 грн. за основним платежем та 44433 грн. за штрафними санкціями (а. с. 117 тому 1),

- № 0002772203 від 20.09.2013, яким визначила суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 425727 грн. за основним платежем та 90131 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с. 118 тому 2).

В подальшому, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Комільфо» звернулося до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає останні такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням відповідача, суд виходить з такого.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про неправомірність віднесення ТОВ «Комільфо» сум ПДВ до складу податкового кредиту в частині придбання товарів за взаємовідносинами з TOB «Берос, ПП «Нібус», ПП «Міра Ко» за весь період діяльності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс). При цьому до набрання законної сили ПК України відносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано Законом України "Про податок на додану вартість" вiд 27.06.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій позивача) .

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1 п.5.2. ст.5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з частиною 4 пп.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Склад витрат, що враховуються під час обчислення об'єкта оподаткування та порядок їх визнання регулюється статтею 138 Кодексу, а витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені статтею 139 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1. статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, вказана норма Податкового кодексу пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (ПК України).

Згідно з підпунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Відповідно до підпункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, непідтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

На це звертає увагу й Вищий адміністративний суд України в листі "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" № 742/11/13-11 від 02.06.2011. ВАСУ зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, як зазначає Вищий адміністративний суд України дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій ТОВ «Комільфо» TOB «Берос, ПП «Нібус», ПП «Міра Ко» позивач надав договори, укладені з указаними контрагентами, податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки-фактури.

Вказані документи містять таку інформацію.

І. Щодо взаємовідносин ТОВ «Комільфо» з ПП «Міра Ко».

Між TOB «Комільфо» (Замовник) та ПП «Міра Ко» (Виконавець) було укладено низку договорів про виготовлення поліграфічної продукції та виконання послуг за № 01/02/11 від 01.02.2011, № 04/05/11 від 25.05.2011, № 18/02/11 від 18.02.2011. Згідно з указаними договорами Виконавець зобов'язується виконати за завданням Замовника з використанням матеріалів Виконавця, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити поліграфічну продукцію та послуги.

Відповідно до п.1.2 договорів виконавець виконує роботи та послуги відповідно до Технічних завдань, що можуть передаватися Виконавцю шляхом електронної пошти, факсимільним зв'язком, кур'єрською доставкою, тощо.

Однак, до перевірки позивач не надав жодного первинного документу, що б підтверджували виконання умов договорів, які були поставлені для виконавця, в тому числі і тих самих Технічних завдань, які передбачені договорами.

Згідно з п.1.3 укладених договорів з указаним контрагентом поставка поліграфічної продукції та послуг в межах дії (чинності) цього Договору здійснюється Виконавцем окремими партіями, на підставі окремих видаткових накладних, актів виконаних робіт, які складаються на кожну партію продукції та послуг виходячи з технічних завдань Замовника, погоджених з Виконавцем.

Відповідно до п.1.4 договорів під датою поставки розуміється дата оформлення видаткової накладної акту виконаних робіт виписаних на ім'я Замовника і підписаних його представником, що засвідчує факт приймання.

Згідно з п. 2.1 договорів вартість конкретної партії поліграфічної продукції та послуг за цим Договором визначається Сторонами окремо за кожним Технічним замовленням.

Крім того, в договорі № 01/02/11 від 01.02.2011, укладеному між TOB «Комільфо» та TOB «Міра Ко», у реквізитах TOB «Міра Ко» зазначається номер рахунку підприємства в ПАТ «Радикал БАНК» р/р № 2600700100705, який був відкритий тільки 11.02.2011, в той час як договір було укладено 01.02.2011, що не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зазначена обставина також ставить під сумнів реальність укладення договору з метою здійснення господарських операцій.

Також суд звертає увагу, що види діяльності, які мало право здійснювати TOB «Міра Ко» відповідно до БД «Податковий блок», не відповідають тим роботам, які саме виконував контрагент, а відповідно перелік робіт, які визначені в актах виконаних робіт, мають виконуватися кваліфікованими працівниками високого професійного рівня та спеціальної освіти;

Відповідно до наданих до перевірки документів взаємовідносини за зазначеними договорами TOB «Комільфо» (Замовник) та ТОВ «Міра Ко» (Виконавець) у вигляді надання поліграфічної продукції та послуг, були оформлені первинними документами, а саме актами.

ІІ. Щодо взаємовідносин TOB «Комільфо» з TOB «Берос».

Між TOB «Комільфо» (Замовник) та TOB «Берос» (Виконавець) було укладено договір на надання дизайнерських послуг за № 29/04/11 від 29.04.2011. Згідно з умовами вказаного договору Виконавець зобов'язується надавати Замовнику протягом дії договору дизайнерські послуги шляхом створення за завданням із матеріалів Замовника, в електронному вигляді, макетів друкованої та електронної продукції (фотографії, листівки, плакати, Сторінки сайту і т.д.), інших графічних творів та передати створені твори Замовнику на умовах, визначених договором, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно з п. 2.1 п. 2 (Порядок погодження і надання послуг) договору обсяг послуг, що надаються протягом місяця визначається шляхом узгодження замовлень, в яких міститься завдання Замовника на створення творів, а також сума винагороди Виконавця, терміни виконання замовлення та інші істотні умови з ініціативи сторін. Погоджене замовлення підписується сторонами в письмовому вигляді у двох примірниках у вигляді додатку до договору і з моменту підписання є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.4 п. 2 (Порядок погодження і надання послуг) договору остаточний варіант створених Виконавцем протягом місяця, за завданням Замовника, творів надається Виконавцем Замовнику в електронному вигляді на матеріальному носії, а також у друкованому вигляді одночасно із наданням акту прийому-передачі наданих послуг, як його невід'ємна частина.

Згідно з п.5.1 п. 5 (Порядок приймання-здачі послуг) в термін виконання замовлення передбачений в додатках до Договору. Виконавець зобов'язаний надати Замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, невід'ємною частиною якого є друковані варіанти творів створених Виконавцем, а також їх електронний варіант.

Суд звертає увагу суду, на те, що позивач не надав до перевірки жодного документа на підтвердження виконання перерахованих умов договору (програми робіт з реклами продукції або наданим послуг, із зазначенням часових інтервалів, звітних матеріалів та орієнтовних, сум, необхідних для виконання робіт: погоджений сторонами обсяг і кількість реклами; згоди замовника на розповсюдження продукції; ескізів, оригіналів-макетів продукції; документів щодо затверджений зразків рекламної продукції), а також, до перебірки не надано друкованих варіантів творів які є невід'ємною частиною актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до наданих до перевірки документів взаємовідносини по вищезазначеному договору TOB «Комільфо» (Замовник) та TOB «Берос» (Виконавець) у вигляді надання дизайнерських послуг, були оформлені первинними документами, а саме актами.

Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом - Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Товарно-транспортна накладна є документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування товару, а відтак, має зберігатись разом з видатковими накладними.

Враховуючи відсутність ТТН, суд не може дійти до одночасного висновку про реальність господарської операції.

Крім того, суд також звертає увагу на акт ДТП у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.08.2013 №817/26-55-22-08/37569528 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нібус» (код ЄДРПОУ 37569528) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012.

Суд враховує принцип індивідуальної відповідальності платника податків, однак зауважує, що даний принцип не може бути застосований при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість у разі недоведеності реальності господарських операцій та їх зв'язку із господарською діяльністю такого платника податків.

Таким чином, суд, системно проаналізувавши викладене, вважає зазначені господарські операції такими, що фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, незалежно від того, чи визнавалися договори, укладені між позивачем та контрагентами, недійсними в судовому порядку, вони не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлює врахування їх наслідків в податковому обліку платника податку.

Суд звертає увагу, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного виконання господарських операції, відтак суд погоджується з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного здійснення господарських операцій, внаслідок чого позивач позбавлений можливості віднесення відповідних суми до податкового кредиту.

Отже, оскільки фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами не було, первинні бухгалтерські документи, оригінали яких надавались позивачем під час проведення перевірки не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Речові докази, які надавав представник позивача для огляду в судовому засіданні, також не можуть вважатися належними, оскільки не містять інформації стосовно того, де вони виготовлялися і ким, а відтак і щодо порядку доказування.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи не спростовують висновків акта відповідача, а відповідач в свою чергу довів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні. Відтак, у задоволені адміністративного позову необхідно відмовити.

Питання про розподіл судових витрат у справі суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Комільфо" на користь Державного бюджету України решту судового збору в розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жернаков Михайло Володимирович