Рішення

від 16.09.2014 по справі 914/2395/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2014 р. Справа № 914/2395/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

при секретарі Лосик Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Візантія-Тракт", м. Новояворівськ

про: стягнення 28 370,92 грн.

Представники :

Від позивача: Левченко Р.І. - представник (Довіреність б/н від 21.03.2014 р.)

Від відповідача: Бєлозьоров О.В. - представник (Довіреність б/н від 25.07.2014 р.)

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс", м. Київ до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Візантія-Тракт", м. Новояворівськ про стягнення 28 370,92 грн..

Ухвалою суду від 09.07.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 29.07.2014 р. З підстав, викладених в Ухвалі суду від 29.07.2014 р. розгляд справи відкладався. За клопотанням представника позивача строк розгляду господарського спору було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України.

16.09.2014 р. від позивача в канцелярію суду поступила Заява про уточнення (зменшення) позовних вимог (вх. № 4470/14 від 16.09.2014 р.), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 25 000,05 грн. боргу за надані послуги, 1 730,82 грн. пені та 1 535,44 грн. 3 % річних, всього 28 266,31 грн.

Також позивачем подано суду Пояснення по справі (вх. № 39586/14 від 16.09.2014 р.), з яких слідує, що заборгованість, стягнення якої є предметом даного спору виникла із Генерального договору транспортного експедирування № 21/05-12 від 21.05.2012 р., а зазначення в актах надання послуг договору № 89/05-12 від 21.05.2012 р. є суто технічною помилкою.

Від відповідача в канцелярію суду поступила Заява про розстрочку виконання рішення (вх. № 39584/14 від 16.09.2014 р.), згідно якої відповідач із посиланням на ч. 1 ст. 121 ГПК України та ст. 33 Закону України просить суд відстрочити та розстрочити виконання рішення суду та затвердити графік сплати заборгованості, за яким відповідач щомісячно протягом одного року, починаючи з березня 2015 р., сплачуватиме 2 364,24 грн.

Вищевказану заяву відповідач обґрунтовує важким фінансовим становищем Товариства, що значно утруднює виконання рішення суду. За словами відповідача заявлена позивачем до стягнення сума боргу є значною і сплата цієї суми відразу у повному обсязі може призвести до зупинки діяльності Товариства та його неплатоспроможності. Згідно довідки ТзОВ "Візантія-Тракт" станом на 15.09.2014 р. залишок коштів на розрахунковому рахунку є від'ємним і становить 375,86 грн. Таким чином арешт рахунків та майна Товариства заблокує його господарську діяльність та унеможливить повне виконання боргових зобов'язань перед кредиторами, виконання бюджетних зобов'язань та виплату заробітної плати.

В судовому засіданні представник позивача зменшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задоволити. Проти задоволення заяви відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду представник позивача заперечив.

Представник відповідача заперечень по суті зменшених позовних вимог суду не надав, просив суд врахувати доводи, викладені у заяві про розстрочку виконання рішення та подану заяву задоволити.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

21.05.2012 р. між сторонами у справі укладено Генеральний договір транспортного експедирування № 21/05-12, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання за дорученням відповідача, за плату і за рахунок останнього організовувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів відповідача, що перевозяться залізничним транспортом.

У п. 4.1. Договору сторони погодили, що відповідач здійснює 100 % передоплату грошових коштів, необхідних для виконання його доручень щодо перевезення вантажу до його відвантаження, згідно виставлених рахунків

Як вбачається із матеріалів справи за період з травня по серпень 2012 р. позивачем було надано відповідачу визначені вищевказаним Договором послуги на загальну суму 120 625,88 грн. Факт надання послуг підтверджується представленими суду Актами надання послуг № 659 від 31.05.2012 р. на суму 34 240,00 грн.; № 1080 від 31.07.2012 р. на суму 57 428,12 грн. та № 1222 від 31.08.2012 р. на суму 28 957,76 грн.

На оплату наданих послуг позивачем було виставлено рахунки на оплату на загальну суму 120 625,93 грн. , а саме: № 1531 від 21.05.2012 р. на суму 34 240,00 грн.; № 2121 від 05.07.2012 р. на суму 18 098,60 грн.; № 2122 від 05.07.2012 р. на суму 8 927,45 грн.; № 2343 від 18.07.2012 р. на суму 8 683,80 грн.; № 2509 від 31.07.2012 р. на суму 21 718,32 грн.; № 3105 від 11.09.2012 р. на суму 28 957,76 грн.

В судовому засіданні суд встановив, що виставлені позивачем рахунки відповідач оплатив частково на загальну суму 95 625,88 грн. Решти вартості послуг на суму 25 000,00 грн. відповідач не оплатив.

29.04.2014 р. позивач надіслав на адресу відповідача Вимогу № 29/04/2014 р. від 29.04.2014 р., в якій просив негайно погасити заборгованість за надані послуги, яка становить 30 000,15 грн. , в тому числі 25 000,00 грн. основний борг, 5 000,15 грн. пеня та 3 % річних.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, вказана претензія залишена відповідачем без задоволення та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Згідно заявлених позовних вимог, із врахуванням Заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог (вх. № 4470/14 від 16.09.2014 р.), позивач просить суд стягнути з відповідача 25 000,05 грн. основного боргу, 1 730,82 грн. пені, 1 535,44 грн. 3 % річних.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як встановлено судом, 21.05.2012 р. між сторонами у справі було укладено Генеральний договір транспортного експедирування № 21/05-12, за умовами якого позивач зобов'язався за дорученням відповідача, за плату і за рахунок останнього організовувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів відповідача, що перевозяться залізничним транспортом.

Згідно визначення, що міститься у ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Схожі за змістом положення містяться у ст. 316 ГК України.

Із наданих позивачем документів суд встановив, що на виконання договірних зобов'язань позивач за період з травня по серпень 2012 р. надав відповідачу послуги на загальну суму 120 625,88 грн. Про факт надання послуг свідчать підписані сторонами Акти надання послуг № 659 від 31.05.2012 р. на суму 34 240,00 грн.; № 1080 від 31.07.2012 р. на суму 57 428,12 грн. та № 1222 від 31.08.2012 р. на суму 28 957,76 грн.

При дослідженні змісту вищевказаних актів судом встановлено, що у даних документах зазначено інший номер договору ніж той, на який посилається позивач у позовній заяві № 89/05-12, а не № 21/05-12. Однак, як з'ясувалось в судовому засіданні зазначення іншого номеру договору на актах надання послуг є технічною помилкою. Представник відповідача в судовому засіданні факту надання позивачем послуг саме на умовах Генерального договору транспортного експедирування № 21/05-12 від 21.05.2012 р. не заперечив.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачає, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

У відповідності до п. 3.2.1. Договору відповідач зобов'язався своєчасно перераховувати позивачу грошові кошти, необхідні для проведення розрахунків з відповідними залізничними дорогами та іншими підприємствами, послуги яких необхідні для транспортування вантажів відповідача, а також виплачувати плату позивачу, в порядку, визначеному даним Договором.

У п. 4.1. Договору сторони погодили, що відповідач здійснює 100 % передоплату грошових коштів, необхідних для виконання його доручень щодо перевезення вантажу до його відвантаження, згідно виставлених рахунків.

Як встановлено в судовому засіданні на оплату послуг організації перевезення вантажів позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки: № 1531 від 21.05.2012 р. на суму 34 240,00 грн.; № 2121 від 05.07.2012 р. на суму 18 098,60 грн.; № 2122 від 05.07.2012 р. на суму 8 927,45 грн.; № 2343 від 18.07.2012 р. на суму 8 683,80 грн.; № 2509 від 31.07.2012 р. на суму 21 718,32 грн.; № 3105 від 11.09.2012 р. на суму 28 957,76 грн. Загальна сума, вказана у рахунках складає 120 625,93 грн. Із зазначеної суми відповідачем було сплачено лише 95 625,88 грн. Решти суми в розмірі 25 000,05 грн. відповідач не сплатив.

Проте, з огляду на те, що загальна вартість послуг згідно підписаних сторонами актів надання послуг становить 120 625,88 грн., а не 120 625,93 грн., як вказано в рахунках, суд прийшов до висновку, що залишок заборгованості ТзОВ "Візантія-Тракт" перед ТзОВ "Ефі-Транс" складає 25 000,00 грн .

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Із врахуванням вищенаведеного, суд вважає,що позовні вимоги в частині стягнення 25 000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи документами, а тому підлягають до задоволення.

В частині стягнення 0,05 грн. основного боргу суд відмовляє, оскільки належними доказами підтверджено факт надання позивачем послуг на суму 120 625,88 грн., з яких 95 625,88 грн. відповідач сплатив.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно визначення ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 5.2. Договору сторони обумовили, що за прострочку перерахування грошових коштів у визначені Договором строки, позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої або несвоєчасно сплаченої суми, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочки.

Як вбачається із розрахунку суми позову, наведеного у Заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог (вх. № 4470/14 від 16.09.2014 р.), за прострочення оплати послуг позивачем нараховано відповідачу 1 730,82 грн. пені за період з 07.05.2014 р. по 16.09.2014 р., 214,21 грн. 3 % річних на суму 28 957,76 грн. за 90 днів прострочення та 1 321,23 грн. 3 % річних на суму 25 000,05 грн. за 643 дні прострочення

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

.Положення ст. 530 ЦК України визначають, що у разі, коли у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Як випливає із змісту Генерального договору транспортного експедирування № 21/05-12 від 21.05.2012 р. умовами даного Договору передбачено 100 % передоплату послуг. Проте, як встановив суд послуги організації перевезення позивачем надавались без попередньої оплати таких послуг.

Згідно положень ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, отримавши визначені Договором послуги відповідач зобов'язаний виконати свій обов'язок щодо оплати наданих послуг. Однак, враховуючи те, що термін оплати вже наданих послуг ні умовами Договору, ані рахунками на оплату не визначений, при визначенні терміну оплати послуг слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Із врахуванням строків поштового перебігу, визначених п.п. 1,2 Розділу II Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958 день пред'явлення відповідачу вимоги про сплату боргу припадає на 05.05.2014 р. Відтак, останнім днем оплати послуг є 12.05.2014 р.

Здійснивши перерахунок позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 730,82 грн. пені слід задоволити повністю, оскільки розмір пені, обчислений від суми заборгованості 25 000,00 грн. за період з 13.05.2014 р. по 16.09.2014 р. є більшим, ніж заявлений позивачем до стягнення за період з 07.05.2014 р. по 16.09.2014 р.

Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних суд задовольняє частково - в сумі 260,96 грн. 3 % річних від суми заборгованості 25 000,00 грн. за період з 13.05.2014 р. по 16.09.2014 р. В частині стягнення 1 274,48 грн. 3 % річних позов до задоволення не підлягає.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Клопотання відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду суд відхиляє з огляду на наступне:

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України Господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, як слідує із вищенаведеної норми господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, тобто не передбачає вчинення згаданих процесуальних дій одночасно, як про це просить відповідач.

Вирішуючи питання про відстрочку (розстрочку) виконання рішення суду слід ураховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як випливає з аналізу вищенаведеної правової норми підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Нормами Господарського процесуального кодексу України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Слід вказати, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Додану до заяви оборотно-сальдову відомість по рахунку як належний доказ важкого фінансового становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Візантія-Тракт" суд до уваги не приймає, оскільки така довідка є внутрішнім документом відповідача і відображає лише інформацію про залишок коштів на невизначених рахунках товариства.

Жодних інших доказів, які б підтверджували обставини, викладені у Заяві про розстрочку виконання рішення (вх. № 39584/14 від 16.09.2014 р.), відповідач суду не надав, а відтак подану заяву суд відхиляє повністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 174, 193, 216, 230, 316 ГК України, ст.ст. 253, 509, 525, 530, 538, 526, 599, 610, 612, 929 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 43, 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Візантія-Тракт" (81053, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Новояворівськ, вул. Шевченка, 14/63. Ідентифікаційний код 34107194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" (03049, м. Київ, вул. Богданівська, 1/1. Ідентифікаційний код 32820284) 25 000,00 грн. основного боргу, 1 730,82 грн. пені, 260,96 грн. 3 % річних, всього - 26 991,78 грн.; 1 744,62 грн. судового збору.

3. В решті частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено і підписано 22.09.2014 р.

Суддя Ділай У.І.