Постанова

від 21.06.2013 по справі 814/1815/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

21 червня 2013 року Справа № 814/1815/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання Зощака В.В.

представника позивача: Камінського В.І., довіреність , від 18.04.2013;

представника відповідача: Манюти В.В., довіреність № 23/10/10-012 , від 14.05.2013;

свідка: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_3 , від 19.10.2001;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФермерського господарства "Іванов", вул. Гетьманцева, 1-а, с. Себине, Новоодеський район, Миколаївська область, 56653

доВознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

проскасування податкових повідомлень - рішень від 05.04.2013 № 0000162201, від 05.04.2013 № 0000152201, В С Т А Н О В И В:

Позивач, фермерське господарство «Іванов», звернувся до суду з позовом до відповідача, Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 05.04.2013 № 0000162201 та від 05.04.2013 № 0000152201.

Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача, зазначені в Акті перевірки безпідставні, а прийняті податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні та вважає, що у нього були підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

,

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення, заслухав доводи позивача та відповідача, свідка і встановив таке.

З 12.03.2013 по 18.03.2013 Вознесенською об'єднаною державною податковою Миколаївської області Державної податкової служби було проведено позапланову невиїзну перевірку фермерського господарства «Іванов», за результатами якої складено Акт від 25.03.2013 № 564/22-0121/23616169 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Миколаїв - м'ясо» за період з 01.05.2012 по 31.07.2012 (далі - акт перевірки), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями від 02.12.2010 № 2756-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 60455,49 грн., в тому числі: за травень 2012 року на суму 17158,33 грн., за червень 2012 року на суму 20058,33 грн., за липень 2012 року на суму 23238,83 грн.;

- п.п. 138.1.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями від 02.12.2010 № 2756-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 63478,28 грн., в тому числі: за 2 квартал 2012 року на суму 39077,50 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 24400,78 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000162201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 75569,37 грн., в тому числі за основним платежем - 60455,49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15113,88 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 05.04.2013 № 0000152201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 79347,85 грн. в тому числі за основним платежем - 63479,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15869,57 грн.

В оскаржуваному податкових повідомленнях-рішеннях зазначено про встановлення на підставі акта перевірки порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 та п.п 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Основним видом діяльності ФГ "Іванов" є виробництво м'ясних продуктів, а товар, який був закуплений у контрагента ТОВ «Миколаїв - м'ясо», використовується і повністю споживається під час виробничого циклу.

Оплата позивачем товару здійснена в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями і рахунками ФГ "Іванов" (арк. справи 21-29). Позивач також має первинні бухгалтерські документи, якими оформлюються господарські операції: видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури (арк. справи 9-20).

Таким чином, позивачем дотримані вимоги Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", Про податок на додану вартість" та ПК України, які вимагають від платника податків мати підтверджуючи документи, однак суд відзначає, що наявність у позивача таких документів є обов'язковою умовою включення до складу валових витрат коштів, сплачених постачальникам, і формування податкового кредиту, але вони не можуть беззаперечно свідчити про дійсне отримання позивачем товару, а тому суд в першу чергу досліджує фактичні обставини виконання сторонами правочинів своїх обов'язків.

Щодо відносин між позивачем ТОВ «Миколаїв - м'ясо» та ТОВ «Антарес і КО ЛТД» суд зазначає, що відповідач мав досліджувати обставини виконання позивачем та його контрагентом - ТОВ «Миколаїв - м'ясо» договорів, отримання позивачем товару, зміну активів сторін договорів. Отже сам по собі факт господарських правовідносин позивача із суб'єктами господарювання, які в ланцюгу постачальників мають підприємства з ознаками фіктивності, не означає автоматичне порушення податкових зобов'язань позивачем.

Також у відповідача відсутні правові підстави вважати нікчемними правочини позивача з ТОВ «Миколаїв - м'ясо» та ТОВ «Антарес і КО ЛТД», оскільки не існує передбачених Цивільним кодексом України підстав вважати їх нікчемними, і органам державної податкової служби законодавством не надано право робити висновки про нікчемність правочинів, а тим більше не надано права на підставі таких висновків вчиняти донарахування податків.

Зміст договорів позивача з ТОВ «Миколаїв - м'ясо» відповідає вимогам чинного законодавства України, при його укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочинів є товари, що не обмежені в цивільному обороті України; правочини сторонами було виконано - товар поставлено, грошові кошти сплачено, що стало підставою для формування податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно з ч. 2 ст. 9 цього ж Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Отже, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати бухгалтерському обліку.

Контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульовано (арк. справи 33-36), у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо змісту та форми первинних документів, підтверджують фактичне отримання позивачем товарів, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

Отже, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, позивач цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим ним товарам до складу податкового кредиту, оскільки право підтверджується належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Виходячи з цього, суд не вбачає в діях позивача порушення вимог податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2012 № 0000162201 та від 05.04.2013 № 0000152201.

Присудити з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (ідентифікаційний код 38109070) на користь фермерського господарства "Іванов" (ідентифікаційний код 23616169) судовий збір в сумі 1550,00 грн. сплачений за платіжним дорученням № 437 від 16.04.2013.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник