Рішення

від 22.09.2014 по справі 922/3358/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р.Справа № 922/3358/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКМ-4", м. Харків про стягнення 8627,24 грн. за участю представників сторін:

позивача - Шляхтич О.О., за довіреністю від 02.09.2014 року;

відповідача - Соколенко О.В., за довіреністю від 07.03.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФКМ-4" про стягнення 8627,24 грн., за прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем на підставі видаткової накладної № РН-000077 від 13.12.2011 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 08 вересня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 04.09.2014 року представник позивача надав клопотання (вх. № 30441) про долучення документів до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 05.09.2014 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 30562) про відкладення розгляду справи, враховуючи неможливість прибуття представника відповідача у дане судове засідання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.09.2014 року клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено судом; розгляд справи було відкладено на 22.09.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 22.09.2014 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 32820), в якому відповідач просить суд припинити провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України, оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.2014 року по справі № 922/646/14 було задоволено позовні вимоги ТОВ "Стальконструкція". Також відповідач зазначає про те, що вимоги щодо сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції позивач не висував.

Представник позивача в судовому засіданні 22.09.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити, проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.09.2014 року проти позовних вимог заперечував, підтримав клопотання про припинення провадження у справі.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про припинення провадження по справі у зв`язку з тим, що спір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФКМ-4" про сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції вже вирішувався у господарському суді, між тими самими сторонами і щодо того ж предмету спору, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

У своєму клопотанні, про припинення провадження по справі, відповідач посилається на те, що господарським судом Харківської області 17.04.2014 року було винесено рішення по справі № 922/646/14, яким розглянуто спір між тими самими сторонами і щодо того ж предмету спору.

Під предметом позову розуміється - певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способом захисту права.

Нормами ч.1 п.2 ст. 80 ГПК передбачені підстави припинення провадження, а саме спір повинен бути між тими ж сторонами та про той же предмет спору і з- тих же підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, по справі № 922/646/14 та по справі № 922/3358/14 різні предмети спору, а саме предметом позову у справі № 922/646/14 є стягнення заборгованості по оплаті товару на підстав видаткової накладної № РН-000077 від 13.12.2011 року, в той час як предметом спору по справі № 922/3358/14 є стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі ч.1 п.2 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

На умовах усної домовленості, позивач передав у власність відповідача товар на суму 83840,06 гривень, що підтверджується видатковою накладною №РН-000077 від 13 грудня 2011 року (а.с.12), довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.13), рахунком-фактурою №СФ-0000147 від 13 грудня 2011 року (а.с.20) та податковою накладною №10 від 13 грудня 2011 року (а.с.21).

Однак, відповідач, в свою чергу, за отриманий товар не розрахувався.

Вищезазначені факти встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.2014 року по справі № 922/646/14, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ФКМ-4" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" 83840,06 гривень основної заборгованості, 5533,44 гривень суми 3% річних та 1826,86 гривень судового збору. В частині позову щодо стягнення 6,89 гривень суми 3% річних було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 року вищезазначене рішення залишено без змін.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2014 року по справі № 922/646/14 набрало законної сили 03.06.2014 року і відповідно до ст. 35 ГПК України встановлені ним факти не потребують доказування.

Однак, як зазначає позивач, це рішення до цього часу є невиконаним. Такі дії відповідача на думку позивача свідчать про порушення його прав та законних інтересів, що і стало підставою для нарахування інфляційних витрат в сумі 8627,24 грн.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків ( Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012).

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Відповідно до п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Слід зазначити, що період нарахування позивачем визначений правильно, крім того, розрахунок інфляційних витрат проведений також правильно та згідно вимог діючого законодавства.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних витрат в розмірі 8627,24 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 525, 598, 599, 612, 625, 629 ЦК України; ст.ст. 173, 174, 179 ГК України; ст.ст. 1, 12, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФКМ-4» (61145, м. Харків, вул. Клочківська, 67,р/р 26001000131107 в Філії ВАТ «Державний Екпспортно - імпортний банк України», МФО 351618, код ЄДРПОУ 35248060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» (61003, м. Харків, пр. Московський, 283, р/р 26004320047001 в Філії АБ «Південний», МФО 350761, р/р 2600811265 в Східно - Українському Енергетичному Банку «Мегабанк», МФО 351629, код ЄДРПОУ 21191412) 8627,24 грн. суми інфляційних витрат та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.09.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/3358/14